Творчість як форма самореалізації особистості

Зв’язок між зовнішніми обставинами та творчим потенціалом лю­дини здійснюється через самореалізацію. Збігаючись за своєю сутністю зі свідомою діяльністю людини, самореалізація виступає як її особли­вий суб’єктивний смисл.

Психологи розійшлись у підходах до трактування зв’язку між жит- тєтворчістю й самореалізацію особистості. Один з підходів розглядає самореалізацію як мету й результат життєтворчості (А.Маслоу).

На думку К.О. Абульханової-Славської, у процесі життєтворчості можна визначити дві стадії. Перша - це формування життєвої концеп­ції, життєвого кредо, розробка стратегії життя, життєвих планів та про­грами. Друга - процес реалізації розробленого життєвого проекту. Та­ким чином, самореалізація є компонентом життєтворчості.

Стратегія життя - це ідеальна, ймовірна, динамічна модель сві­домої побудови й здійснення особистістю свого життя з урахуванням життєвої перспективи, в якій знаходять відображення ключові життєві цілі особистості, суперечності між її суспільними і життєвими цілями, а також між цілями і реальними можливостями їх досягнення, фіксується життєва позиція і головна життєва лінія, визначається проекція наступ­ного життєвого шляху особистості (К.О.Абульханова-Славська, 1991).

1) вибір вирішального для людини напряму, способу життя, визна­чення головних цілей життя, етапів їх досягнення й послідовності цих етапів (задум життя);

2) вирішення суперечностей буття, досягнення життєвих цілей і планів;

3) процес творення особистістю цінностей свого життя (К.О.Абуль- ханова-Славська).

Антоніо Менегетті розуміє стратегію життя дещо ширше - як стра­тегію пошуку, обгрунтування й реалізації своєї особистості через спів­віднесення життєвих вимог з особистою активністю, цінностей - із за­собами самоутвердження. Вона включає: розподіл часу життя; визначення набору ролей; кола спілкування та ін.

Стратегія життя мусить будуватись таким чином, щоб особистість могла оптимально виразити, реалізувати себе на етапі зрілості у період свого акме. Проблеми самореалізації особистості у період акме вивчає акмеологія,що бере свої витоки з праць Б.Г.Ананьєва.

Для побудови стратегії життя воно повинно розкриватись людині як цілісність в єдності минулого, теперішнього та майбутнього.

Повнота самореалізації особистості залежить від обраної нею стра­тегії свого життя. Вирізняють наступні її моделі.

— Часткова (однобічна) самореалізація.

— Хибна (з порушенням правових, моральних, групових норм).

— Цілісна (розвиток і включення у життя всього потенціалу можли­востей людини).

У разі реалізації першої моделі людина досягає успіхів у окремій сфері життя, на якій вона концентрує своє енергію. Життя за хибною моделлю - асоціальне. Критеріям суспільно бажаного відповідає третя модель, але зустрічається вона досить рідко.

Нереалізованістьособистості має такі ознаки (І.Г.Єрмаков, Л.В.Сохань, В.О.Тихонович):втрата життєвих цілей і працездатнос- ті;невизначеність або хибність життєвих цілей, безпорадність при зітк­ненні з труднощами;псевдодіяльність, псевдоцінності, сурогатне життя.

Показники життєвої реалізованості:внесок у культуру; в істо- рію;повнота та багатогранність самовираження особистості; міра задо­воленості людини ступенем, засобами, результатами своєї діяльності, тим, як склалось життя.