Структура та особливості ставлень особистості

Об’єктивуючись у діяльності і формуючись у ній під впливом зов­нішнього середовища, ставлення виступає як мотиваційний компонент особистості, обумовлений рівнем її морально-психологічного розвитку.

У радянській психології уявлення про мотиваційно-смислові став­лення особистості починають формуватися в дослідженнях школи Л.С.Виготського, О.М. Леонтьева, О.Р. Лурії. Ще в роботі Л.С. Вигот- ського «Мислення і мовлення» зроблено спробу знайти одиницю, що виражає єдність емоційних (афективних) й інтелектуальних процесів. «Аналіз, що розчленовує складне ціле на одиниці...- пише він, - пока­зує, що існує динамічна смислова система, що є єдністю афективних й інтелектуальних процесів». Виготський показує, що у будь-якій ідеї мі­ститься в переробленому вигляді афективне ставлення людини до дійс­ності, представленої в цій ідеї (Л.С. Виготський, 1982, с. 22).

Згодом О.М.Леонтьєв і П.Я.Гальперін обґрунтовують поняття осо- бистісного значення (значущості) - віддзеркалення в свідомості осо­бистості її ставлення. Будучи породженням життєдіяльності суб’єкта, система ставлень є характеристикою особистості. У них дійсність відк­ривається з боку суб’єктивної значущості тих чи інших її сегментів, а не лише з боку об’єктивного їх значення для суспільства.

Особистісне значення (значущість) є індивідуалізованим віддзерка­ленням дійсності, що виражає ставлення особистості до тих об’єктів, заради яких розгортається її активність. Різні прояви культури і, шир­ше, суспільних відносин, що засвоює суб’єкт у процесі інтеріоризації соціальних норм, ролей, понять, цінностей та ідеалів можуть набути для нього особистого значення - значущості.

Особистісне значення є важливим, але не єдиним компонентом фу­нкціонального розвитку ставлень особистості. При аналізі цих ставлень необхідно враховувати як рух від діяльності до індивідуальної свідомо­сті, так і - від індивідуальної свідомості до поведінки особистості.

У цьому функціональному розвитку О.Г. Асмолов (1990, с. 315) ви­діляє наступні складові мотиваційно-смислових ставлень суб’єкта до дійсності, інших людей і до самого себе:

— соціальна позиція суб’єкта як члена тієї або іншої соціальної спі­льності;

— спонукальні мотиви діяльності суб’єкта, що визначає ця позиція;

— об’єктивні ставлення суб’єкта до об’єктів і явищ, що реалізову­ються в діяльності;

— сформоване під впливом тих або інших мотивів особистісне зна­чення як віддзеркалення в індивідуальній свідомості ставлень суб’єкта;

— смислові установки, що виражають особистісне значення в пове­дінці;

— регульовані смисловими установками вчинки і діяння особистості. Ставлення особистості характеризуються низкою особливостей.

Центральна з цих особливостей - залежність ставлень особистості від місця людини, її соціальної позиції і системи мотивів діяльності, що задаються цією соціальною позицією. Зумовленість особистісних став­лень соціальною позицією визначає процес розвитку, формування став­лень у ході перебудови діяльності особистості (принцип діяльнісного опосередковування). Таким чином, для зміни ставлення недостатнім є лише усвідомлення особистісного значення тих чи інших сторін дійс­ності. З принципу діяльнісного опосередкування ставлень особистості випливає, що переосмислення її ставлень до дійсності є результатом зміни соціальної позиції людини. У ряді випадків різка зміна соціальної позиції людини може призвести до глибокої, деколи драматичної, пере­будови всієї сукупності її ставлень, що виявляється в таких явищах, як феномени «втрати себе», втрати сенсу існування, екзистенційного ва­кууму, за висловленням В.Франкла (1990).

3.