Теорія особистості в індивідуальній психології А.Адлера

Альфред Адлер(1870-1937) - австрійський психолог, розробник ін­дивідуальної психології, основні положення якої наступні:

S психічне життя особистості відзначається цілісністю;

S головним джерелом активності особистості виступає прагнення до домінування;

S положення домінування дозволяє особистості позбутись вродже­ного почуття неповноцінності;

S особливістю людини є її соціальна приналежність.

Від народження людина наділена двома суперечливими властивос­тями, що дають поштовх до розвитку її особистості. Це - почуття непо­вноцінності та соціальний інтерес. З одного боку, особистість бажає виділитись й досягти домінування серед оточуючих людей, а - з іншого - прагне співпрацювати з ними. Прагнення до домінування реалізується за допомогою індивідуального і неповторного стилю життя, спрямова­ного на те, щоб досягти переваги над іншими або досконалості. Якщо за несприятливих обставин (фізична неповноцінність, надмірна опіка або відторгнення з боку батьків) людині не вдається виробити такого стилю, то почуття неповноцінності переростає у комплекс неповноцін­ності - перебільшення своєї безпомічності й неспроможності.

Індивідуальний стиль життя полягає у прагненні людини до досяг­нення особистісних цілей, що пов’язані із домінуванням чи досконаліс­тю. Стиль життя складається у дитини до 4-5 річного віку та найбільш виразно виявляється в її установках й поведінці, що спрямовується на вирішення провідних життєвих задач, а саме: досягнення успішності в професії, знаходження співпраці й любові. Несприятливі умови вихо­вання можуть порушувати процес вироблення у дитини індивідуально­го стилю. Тоді вроджене почуття неповноцінності переростає у ком­плекс неповноцінності - глибокі й стійкі, виснажливі переживання особистістю власної слабкості, неспроможності, недієздатності.

Соціальний інтерес тлумачиться Адлером як прагнення до співпраці з іншими людьми для досягнення спільних цілей.

Стиль життя особистості розрізняється за типами, в основі яких ле­жать чотири установки: на керівництво, на отримання, на уникнення, на соціальну корисність.

Психотерапія повинна коригувати помилковий стиль життя, усувати неправильні цілі й формувати нові, які допоможуть реалізувати особис- тісний потенціал. Умови успішної психотерапії - розуміння пацієнта, посилення його саморозуміння та розвиток соціального інтересу. Мето­ди психотерапії Адлера - інтерв’ю й аналіз дитячих спогадів.

5. Соціокультурна теорія особистості К.Хорні (неофрейдизм)

Для послідовників Фрейда (представників неофрейдизму) властиве по­ложення про провідну роль для особистості суспільно-культурних чинни­ків, з якими вона перебуває у конфлікті. Основними представниками нео­фрейдизму є Г. Маркуле, В. Райх, Г. Салліван, К. Хорні та Е. Фромм.

Карен Хорні (1885-1952)після еміграції до СшА в 1932 р. пере­осмислила основні положення психоаналізу. Поштовхом для цього ста­ло порівняння причин невротичних розладів особистості в США із па­цієнтами в Європі. Вони виявились істотно різними. У результаті Хорні відмовилась від положення про біологічну зумовленість активності та розвитку особистості, характерного для фрейдизму. Натомість вона ви­знала провідними соціальні причини невротичних порушень особис­тості, які є специфічними для різних культур.

Хорні доводить, що вирішальним чинником розвитку особистості є взаємини між дитиною й батьками, які виникають з приводу головних прагнень дитини - до задоволення своїх бажань й забезпечення безпе­ки. Найважливішим для психічного здоров’я дитини є задоволення її потреби у безпеці Якщо батьки у будь-який спосіб блокують цю потре­бу, то в дитини виникає базальна тривога, що викликають почуття са­мотності, безпомічності й незахищеності, страху перед навколишнім. Особливо шкодять психічному здоров’ю дитини такі дії батьків, як глу­зування, невиконання обіцянок, надмірна опіка, помітна преференція щодо її братів і сестер.

У результаті неправильних взаємин з батьками в дитини виникають невротичні потреби, що покликані затамувати її базальну тривогу і слу­гують захисними механізмами. Невротичні потреби полягають у гіпер­трофії (надмірному посиленні) потреб в любові й схваленні; у зовніш­ньому керівництві; у чітких обмеженнях, у владі, в експлуатації інших, у суспільному визнанні, у захопленні собою, у честолюбстві, у самодо­статності й незалежності, у досконалості.

Переживання особистістю базальної тривоги у дитинстві веде до формування неврозів у дорослому віці.