Проблема активності особистості

4.1. джерело активності особистості

Активність особистості відрізняється від активності як загальної ха­рактеристики живих істот. Це здатність людини робити суспільно зна­чущі перетворення в світі на основі попереднього досвіду.

Активність особистості є не менш важливим чинником її розвитку, ніж соціальні умови та біологічні передумови. Джерелом активності особистості в різних напрямах психології вважають:

— вроджені інстинкти, спільні із тваринними предками людини (фрейдизм)

— соціальні потреби, які є вродженими, але наявні лише у людини - такі, як почуття неспокою (К.Хорні), соціальне почуття (А. Адлер), пот­реба у ніжності (Г.Саллівен) (неофрейдизм)

— вроджену потребу в самоактуалізації (А.Маслоу, гуманістична психологія).

Ці погляди об’єднуються твердженням про те, що особистість має природну основу (вроджені потреби), яка виявляється в соціальному середовищі, і цей процес є розвитком особистості. Іншого погляду до­тримується ще один напрямок— екзистенціальна психологія, для якого- особистість — це самостійна духовна сутність, не зумовлена ні біологіч­ними, ні соціальними причинами, її не вдається пізнати шляхом наукового вивчення, а можна лише осягнути у співпереживанні.

Вітчизняна психологія стверджує суспільно-історичну природу осо­бистості. Виникнення особистості зумовлене тим, що індивід у спільній діяльності з іншими змінює світ і таким чином змінює себе, стаючи особистістю.

Недостатньо лише констатувати провідну роль соціального довкілля упородженні активності особистості. Необхідно показати, як під час взаємодії особистості і середовища, виникають вихідні причини актив­ності, її джерело - потреби. Різниця з іншими напрямами психології полягає у розумінні сутності особистісних потреб, того, що вони не є вродженими, а виникають і розвиваються в процесі взаємодії людини із соціальним оточенням, у діяльності та спілкуванні.

4.2. спрямованість особистості

Потреби особистості дуже різноманітні. Серед них є пріоритетні, які особистість задовольняє в першу чергу, відповідно організовуючи свою активність. Система потреб, певна їх ієрархія з виділенням провідних і підпорядкованих, утворює спрямованість особистості, яка є її центральною характеристикою і розкриває значення внеску особистості в розвиток сус­пільства. Часто особистісний внесок не вдається оцінити однозначно. На­приклад, рольісторичних постатей Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Наполеона та ін. у науціотримує, як позитивну, так і негативну оцінку.

Види спрямованості вирізняють за:

1) змістом, залежно від того, на яку сферу дійсності орієнтована ак­тивність (спортивна, наукова, художня спрямованість тощо);

2) суспільним значенням (позитивна - негативна, соціальна - асоці­альна спрямованість).

4.3. мотиви і мотивація

Людина усвідомлює свої потреби як мотиви, що безпосередньо ви­кликають їїактивність. Мотиви відображають потреби, але не прямо: однаковий мотив, як правило, відображає різні потреби і - навпаки. По­треба в освіті може усвідомлюватись як інтерес до знань, або необхід­ність отримати професію, або обов’язок. Водночас, останній може ха­рактеризувати не тільки потребу в освіті, але й потребу в престижі, в підвищенні соціального статусу.

Види мотивів вирізняють за такими ознаками: 1) формою (бажання, обов’язок, інтерес, прагнення, потяг, установка); 2) широтою; 3) конк­ретним змістом діяльності (мотиви праці, учіння, гри тощо); 4) усвідо­мленням (усвідомлені, коли людина чітко уявляє зміст своєї потреби, об’єкт, який може її задовольнити; неусвідомлені).

Усвідомлені мотиви - інтерес, переконання, прагнення, мрія. Інте­рес — це емоційний прояв пізнавальних потреб. Виявляється у бажанні більше дізнатися про об’єкт інтересу, глибше зрозуміти його. Задово­лення інтересу не веде до зникнення потреби, а навпаки - до її поси­лення, тому його називають ненасичуваним мотивом.

Переконання - система усвідомлених потреб людини, що спонукає її діяти у відповідності зі своїми поглядами, світоглядом, знаннями.

Основу переконань становлять знання, що набувають спонукальної сили. Часто людина знає про певну норму, але не дотримується її. Знання саме по собі не є мотивом, але стає таким, якщо отримує емо­ційне схвалення особистості, осмислюється нею.

Прагнення — це мотиви поведінки, у яких виявляється потреба лю­дини в таких умовах існування і розвитку, що безпосередньо відсутні, але можуть бути створені у результаті діяльності.

Форми прагнень:

Мрія - створений фантазією образ бажаного майбутнього.

Пристрасті - потреби непереборної сили.

Ідеали - потреба діяти у відповідності зі зразком, обраним для на­слідування.

Неусвідомлені мотиви - установка, потяги. Установка — це готов­ність особистості діяти певним чином. У дослідженнях грузинського психолога І.Т.Бжалави був зроблений наступний експеримент. Дослі­джуваним 10-15 разів пропонували порівняти різні за вагою кульки, а потім замінювали їх однаковими. Але вони цього не помічали внаслі­док сформованої установки на те, що кульки і наступного разу будуть неоднаковими за вагою. Установки утворюються в результаті повторю­ваних ситуацій і визначають позицію людини в нових обставинах.

Потяги - спонука діяльності, в основі якої не досить чітко усвідом­лена потреба. Людині самій незрозуміло, що її приваблює в об’єкті, якою є ціль її активності,що викликана потягом. У вітчизняній психо­логії потяги розглядають як початковий етап формування мотивів, що згодом усвідомлюються і перетворюються на прагнення.

Система усіх видів спонукань(потреби, мотиви, інтереси, цілі, уста­новки, ідеали), які регулюють поведінку і діяльність людини, утворю­ють сферу мотивації.

Спонукання в широкому розумінні обумовлюють момент виник­нення і припинення діяльності, міру зусиль, напруженість її виконання. У структурі мотивації за функціями у регуляції поведінки виділяють три класи спонукань (В.Г.Асєєв, 1978):

1) потреби - джерело активності; їх вивчають, щоб зрозуміти, чому людина розпочинає діяльність;

2) мотиви - вказують, на що спрямована активність, чому обрані саме ці форми поведінки;

3) емоції (прагнення, бажання, установки) - регулюють напруже­ність діяльності й міру зусиль людини.

Мотивація тісно пов’язана зі спрямованістю особистості, зумовлює останню. Водночас їх слід розмежовувати. У характеристиці спрямова­ності головне - оцінка активності особистості, її життєвої позиції з пог­ляду цінності для суспільства, а у визначенні мотивації - зміст і дина­міка (напруженість, швидкість перебігу, інтенсивність) системи спонукань до діяльності.

5.