Перші психологічні дослідження у СРСР (20-ті рр.)

Переважаючий вплив на розвиток радянської психології мала марк­систсько-ленінська ідеологія (К.Маркс, В.І.Ленін). Основними її поло­женнями, що прямо стосувались психології, є наступні:

— опора на принцип детермінізму;

— зв’язок психічного з матеріальним субстратом, насамперед, з мозком;

— зв’язок психічного з об’єктивним світом;

— активний, перетворювальний характер психічного;

— свідомість - створюваний в активному творчому акті адекватний образ дійсності, але не її копія;

— психічне - функція складно організованої матерії - мозку;

— практика - основоположне поняття;

— практика, а не тілесна дія первинна порівняно із суб’єктивним.

Завдання розроблення психологічної науки на ідеологічній основі марксизму-ленінізму вирішувалось у працях І.П.Павлова, В.М.Бехтерєва, Л.С.Виготського та ін.

Іван Петрович Павлов (1849-1936 рр.) розробив фізіологічне вчення про умовні рефлекси, яке лягло в основу радянського варіанту психології поведінки. Єдиним засобом по-справжньому наукового дос­лідження психіки проголошено методи фізіології вищої нервової діяль­ності, яка ототожнювалась з поведінкою. З теорії Павлова залишається незрозумілим життєве призначення суб’єктивного, психічного.

Павлов обґрунтував типологію вищої нервової діяльності за ознака­ми сили, врівноваженості, рухливості нервових процесів, розробляв по­няття аналітико-синтетичної діяльності, динамічної стереотипії, сигна­льних систем. Завдяки працям Павлова був створений місток між фізіологією та психологією. У поглядах про співвідношення цих наук учений залишився на позиції психофізіологічного дуалізму: психічний візерунок накладається на фізіологічну канву.

Володимир Михайлович Бехтерев (1857-1927 рр.) свою теорію назвав рефлексологією. В ній предметом дослідження є поведінкові ре­акції, зумовлені біологічною природою людини і соціальним середо­вищем, провідним методом - спостереження.

На відміну від Павлова, не зміг цілком виключити психічне з пред­мету досліджень, тому зробив крок уперед на шляху невтомних пошу­ків смислу психічного, у постановці і відстоюванні значення цієї про­блеми.

Лев Семенович Виготський (1896-1934 рр.) здійснив спробу запе­речити поведінкову психологію, що зводила психічне лише до біологі­чного та ігнорувала надбання культури.Поклав в основу психологічно­го дослідження діяльність з єдністю її зовнішніх та внутрішніх аспектів. Автор культурно-історичної концепції розвитку вищих психі­чних функцій. Основні положення цієї концепції наступні.

1) Розмежовуються нижчі і вищі форми психічного. Перші мають натуральне походження і розвиток, другі зобов’язані своїм походжен­ням історичному, культурному розвиткові людства.

2) Соціальне виникає з біологічного, але має власне самостійне іс­нування.

3) Розвиток вищих психічних функцій людини відбувається без змі­ни її біологічного типу - у цьому його своєрідність серед всього живого світу. У тварин вдосконалення психіки неможливе без морфологічного вдосконалення нервової системи та організму в цілому, що призводить до появи нових видів живих істот.

4) Вищі психічні функції - знакові за своєю сутністю. Внутрішня діяльність відбувається за допомогою знаків (мова, цифри, поняття...), зовнішня - знарядь.

5) Механізмом формування вищих психічних функцій людини у фі­логенезі є соціалізація, а в онтогенезі - інтеріоризація.

Л.С.Виготський створив потужну наукову школу (О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, П.Я. Гальперін, О.В.Запорожець, П.І.Зінченко, Д.Б.Ельконін та ін.), послідовники якої працюють у багатьох країнах світу, насампе­ред, у Росії, Україні, країнах СНД.

3.