Психологічні дослідження суспільних явищ

Психологія народів виходила з положення, що пізнавати причини вчинків людей можна лише розглянувши їх історичну галерею протя­гом багатьох поколінь. Найбільш помітними результатами розробок у галузі психології народів були дослідження мови, міфів, первісного ми­слення й примітивного інтелекту.

Підсумок лінгвістичних, міфологічних, філософських досліджень викладений у фундаментальній праці В.Вундта «Психологія народів» (у десяти томах), який і досі не перекладений українською чи російською мовою.

Вільгельм Гумбольдт (1767-1835 рр.) показує, що мова - фокус єднання індивіда і спільноти, що концентрує її досвід. Кожен народ має різну історію та відповідно і різну мову та свідомість. Мова - протиле­жність об’єктивного і суб’єктивного: її творить народ, а користується кожен окремо.

Олександр Опанасович Потебня (1835-1891 рр.) - український філософ, мовознавець, створив комунікативну теорію психічного. Стверджував, що мова фіксує відношення індивідуального і народного. Слово - засіб взаєморозуміння, говорити - це пов’язувати свою думку із мисленням свого народу, так здійснюється єднання індивіду і народу, яке є творчим процесом: «Мова є найповніша творчість яка тільки до­ступна людині».

Запропонував теорію походження міфу (ілюзорного, міфологічного) і метафори (реального, поетичного) як суспільних явищ. Сперечався зі своїм послідовником - Афанасьєвим, який вважав метафору генетично первинним явищем (спочатку людина помічає, що сонце схоже на ко­лесо, а потім момент порівняння забувається і сонце виступає колесом). Потебня називає цей погляд «історією падіння людської думки» і дово­дить, що спочатку з’являється міф як не досить чітке розмежування об­разу і значення. У міфі образ як засіб пояснення значення зливається з останнім, тому дійсна об’єктивність значення сприймається і як об’єктивність образу, по суті ілюзорного.

Вчений не показав, що в основі міфотворчості - наділення природи душею, ідея про загальне одухотворення (анімізм) та пошуки людиною єдності з природою шляхом перенесення на неї своїх властивостей (ан­тропоморфізм). Практичний вияв міфотворчості - магія, в основі якої лежать уявлення про взаємодію всього з усім.

Едуард Бернетт Тайлор (1832-1917 рр.), Джеймс Джордж Фрезер (1854-1941 рр.), Люсьєн Леві-Брюль (1857-1939 рр.) показали перехід властивого для первісних народів міфологічного до властивої сучасно­му суспільству моралі. В історичному розвиткові міфологічного виді­лили етапи: міф - ритуал - звичай - мораль.

Люсьєн Леві-Брюль - французький філософ, антрополог, дослі­джував первісне мислення, примітивний інтелект. Стверджував, що природа цього мислення розкривається у законах:

1) партиципації (від окремого до окремого);

2) синкретизму думки і дії (підвищена афективність, образи уяви невіддільні від думок). Розрізнення реального і нереального утруднене внаслідок обмеженого досвіду, подібно до того, як діти у казках не од­разу здатні відокремити справжнє від фантастичного.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.), його теорія - «психологія колек­тивної свідомості» - посідає особливе місце. У ній стверджується існу­вання соціального факту поза індивідом, як такого явища, що стоїть зо­вні і приймається індивідом вимушено.