Провідні школи радянської психології

Олексій Миколайович Леонтьев (1903-1979 рр.). Вихідне поло­ження його робіт - діяльність, яка пов’язує суб’єкта з навколишнім сві­том, впливає на нього і підкоряється йому. У роботі «Проблеми розвит­ку психіки» подається характеристика діяльності взагалі, її структури, видів та історичного розвитку.

Психічне - продукт розвитку матеріального життя, який отримав певну самостійність та діє за власними законами. У суспільному житті людей виникають нові закономірності, які все більше звільняють роз­виток психіки від біологічної еволюції. Мозок за тривалий історичний час морфологічно не змінився, а психічний розвиток неупинно продов­жується за рахунок утворення у мозку нових функціональних систем, які забезпечують чимдалі складніші види діяльності.

Дмитро Миколайович Узнадзе (1886-1950 рр.) виступив проти ототожнення психіки і свідомості. Свідоме виникає з досвідомого, яким є установка. Навколишнє впливає на поведінку через установку. Уста­новка - це не якесь певне переживання, а цілісний стан суб’єкта, що виникає при єдності двох умов: актуальної потреби та ситуації її задо­волення. Певний стан свідомості виникає на основі цієї установки. Створює послідовну теорію установки, встановлює та розглядає її ха­рактеристики: міцність, фіксованість, динамічність, пластичність, види, специфіку у тварин.

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889-1960 рр.) досліджував при­роду психіки у системі «людина і світ». Психічне - ідеальне, бо його результат - образ, який пов’язаний, а не протиставлений матеріально­му. Критикує спроби пояснювати психіку прямо із зовнішніх впливів, стверджуючи, що останні діють опосередковано, через закономірності відображувальної діяльності мозку. Психічні явища не тільки є зумов­леними, а й самі зумовлюють (психологічна детермінація), зокрема по­ведінку.

Борис Герасимович Ананьев (1907-1972 рр.) - засновник антро­пологічної психології. Його заслугою є постановка проблеми людини як загальнонаукової, виділення систем властивостей людини як індиві­да, як особистості, як суб’єкта діяльності та відповідної класифікації людинознавчих наук. Психологія - знаряддя зв’язку між усіма галузями людинознавства. У дослідженнях сенсорних процесів намагався розк­рити цілісність чуттєвого пізнання, зв’язки між різними за якістю від­чуттями.

Виступав як науковий опонент теорії діяльності О.М.Леонтьєва. Критикував уявлення про генетичну послідовність видів діяльності за схемою гра - учіння - праця. Доводив, що гра є особливою формою ді­яльності, яка зберігає своє значення протягом всього життя. Між вида­ми діяльності немає різких меж. Вже в дитинстві людині притаманна і гра, і учіння, і праця. Психічний розвиток залежить, насамперед, від пі­знання та спілкування як форм діяльності.

У віковій психології розробляв питання гетерохронності психічних функцій у період дорослості.

Григорій Силович Костюк (1899-1982 рр.) виступив ініціатором створення у 1945 р. науково-дослідного інституту психології УРСР у м. Києві (нині Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України) і був директором цієї установи.

Прагнув до подолання однобічності, тенденційності у психології. Досяг значної повноти розкриття важливих понять психології. Вивчаю­чи питання місця психології серед інших наук, закликав проти різкого відмежування психічного від фізіологічного. Разом з тим підкреслював, що психологія має свій аспект, який не розкривається в інших науках.

Розробляє принцип розвитку в психології (рушійні сили, єдність зо­внішньої та внутрішньої діяльності, спадковості та середовища, умови навчання та виховання). Проаналізував внутрішні суперечності особис­тості як рушійні сили її психічного розвитку. До провідних внутрішніх суперечностей відносив невідповідність між новими потребами і наяв­ними засобами їх задоволення; між рівнем розвитку і функціями; між прагненням до стабільності й до змін.

Поставив задачу вивчення критеріїв психічної зрілості. Особистість розуміє як єдність загальних, особливих, індивідуальних рис. Особис­тість і виражається і формується у діях, вчинках. Її становлення - дете­рмінований суспільними умовами процес «саморуху». Людина здатна сама створювати умови для власного розвитку, вибірково ставиться до зовнішніх впливів.

У діяльності вчений вирізняв мотиваційну, змістову та операційну сторони, з яких мотиваційна є провідною. Обґрунтував і застосував у конкретних дослідженнях задачний підхід до дослідження й побудови діяльності.