ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Функціонування вітчизняних підприємств відбувається в умовах невизначеності та обмеженості фінансових ресурсів, нестабільності зовнішнього середовища. Саме тому питання забезпечення та відновлення стійкого фінансового підприємства на сьогодні є надзвичайно актуальним [2].

Якщо підприємство є фінансово стійким, то воно у стані «витримати» несподівані зміни ринкової кон’юктури і не опинитися на краю банкрутства. Більш того, чим вище його стійкість, тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в одержанні кредитів і залученні інвестицій. Фінансово стійке підприємство вчасно розраховується за своїми зобов’язаннями з державою, позабюджетними фондами, персоналом, контрагентами. Це сприяє росту іміджу господарюючого суб’єкта [4].

Основним джерелом фінансування аграрного підприємства є власні кошти, зокрема статутний капітал та прибуток, за рахунок якого сплачують відсотки по кредитах банку й облігаціях, дивіденди по акціях, а також вносять передбачені чинним законодавством України податки і платежі до бюджету.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов’язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності [3].

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Абсолютна стійкість зустрічається рідко. Її дотримання свідчить про можливість негайного погашення зобов’язань, при чому виникнення зобов’язань пов’язане з потребою у використанні засобів, а не в їхній наявності на рахунках організації.

Нормальна стійкість гарантує оптимальну платоспроможність, коли терміни надходжень і розміри коштів, фінансових вкладень і очікуваних термінових надходжень приблизно відповідають термінам погашення і розмірам термінових зобов’язань.

Передкризова (мінімальна стійкість) пов’язана з порушенням поточної платоспроможності, при якому можливе відновлення рівноваги у випадку

поповнення джерел власних засобів, збільшення власних оборотних коштів, продажу частини активів для розрахунків по боргах.

Кризовий фінансовий стан виникає тоді, коли оборотних активів підприємства виявляється недостатньо для покриття його кредиторської заборгованості і прострочених зобов’язань. У такій ситуації підприємство знаходиться на межі банкрутства. Для відновлення фінансової стійкості необхідний пошук можливостей і вживання організаційних заходів по забезпеченню та підвищенню ділової активності і рентабельності роботи підприємства. При цьому необхідна оптимізація структури пасивів та обґрунтоване зниження запасів і витрат, не використовуваних у обороті чи використовуваних недостатньо ефективно [5].

З позиції підприємства першим рівнем стабілізації є досягнення такого стану фінансової стійкості, який забезпечить самофінансування виробничо- господарської діяльності суб’єктів господарювання в режимі простого відтворення. Тобто стабілізація відбувається на такому рівні, коли забезпечується стійкість як протидія спаду обсягів виробництва і руйнування ресурсного потенціалу (що характерно для кризового стану). Більш високим рівнем фінансово-економічної стабілізації є забезпечення такої стійкості, яка зумовлює поступальне економічне зростання, перехід до розширеного відтворення. Тобто підприємство генерує в процесі свого функціонування кошти, достатні для забезпечення розвитку економічної системи на власній фінансовій основі [6].

Фінансово стійке підприємство має переваги в залученні інвестицій, отриманні кредитів, у виборі постачальників, своєчасно сплачує податки, заробітну плату та ін.

Аналіз фінансової стійкості на певну дату дозволяє встановити, на скільки раціонально підприємство керує власними та запозиченими коштами. Важливо, щоб стан джерел власних та запозичених засобів відповідав стратегічним цілям розвитку підприємства, так як недостатня фінансова стійкість може призвести до його неплатоспроможності, тобто відсутності грошових коштів, що необхідні для розрахунків з внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також державою. Одночасно наявність значних залишків вільних грошових коштів ускладнює діяльність підприємства за рахунок іммобілізації в надлишкові матеріально-виробничі запаси та витрати [1].

Отже, стійкість фінансового стану аграрного підприємства може бути підвищена шляхом визначення оптимального розміру обігового капіталу і структури пасивів; прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню обороту;

обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу), зниження залишків товарно-матеріальних цінностей через реалізацію малорухомих запасів, які не використовуються у виробництві; поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Список використаних джерел

1. Абрютіна М.С. Фінансовий аналіз комерційної діяльності: навчальний посібник / М.С. Абрютіна. - К:. Фінпрес, 2007. - 173 с.

2. Біла О.Г. Фінансове планування і фінансова стабільність підприємств /

О.Г.Біла // Фінанси України. - 2007. - №4. - С.112-118.

3. Дем’яненко І.В. Фінансова стійкість підприємств та її бюджетно-податкове регулювання / І.В. Дем’яненко // Фінанси України. - 2008. - №5. - С.127 - 129.

4. Загородна О. Діагностика фінансового стану і стійкості функціонування підприємства / О.Загородна, В.Серединська // Економічний аналіз: зб. наук. праць каф. екон. аналізу ТНЕУ. - Т.,2010. - Вип. 7. - С.262 - 265.

5. Кривоконь О.С. Удосконалення класифікації типів фінансової стійкості /

О.С.Кривоконь // Економіка АПК. - 2007. - №5. - С.129 - 130.

6. Хома І.Б. Фінансовий аналіз: навч. посібн. / І.Б.Хома, Н.І.Андрушко. - Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка». - 2009. - 344 с.

7. Штембуляк Д.О. Фінансова стійкість підприємств в умовах ринкової турбулентності / Д.О.Штембуляк // Экономика и управление. - 2010. - №1. - С.119 - 123.

Мехтієв Ю. Ю.

к.е.н., доцент,

Туркменський державний інститут транспорту та зв’язку

Аманжаєв Д. Г.,

аспірант,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка