1. Поняття банкрутства

Банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Також потрібно звернути увагу, що згідно із ч.

Таким чином, за неспроможності боржник може виконати свої зобов’язання через процедуру відновлення платоспроможності, а за банкрутства боржник (банкрут) має задовольнити вимоги кредиторів через ліквідаційну процедуру.

Розрізняють декілька рівнів неплатоспроможності.

Поточна неплатоспроможність — фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наяв-них у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу.

Критична неплатоспромо-жність — фінансовий стан підприємства містить ознаки поте-нційного банкрутства. За критичної неплатоспроможності пе-ревага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Надкритична неплатоспроможність — якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Тепер зупинимося на поняттях боржник і кредитор (кредитори).

Боржником визнається суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед креди-торами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Боржником суб’єкт підприємницької діяльності стає після відкриття провадження у справі про банкрутство (до визнання його банкрутом). Банкрутом боржник стає після визнання його банкрутом господарським судом.

Сучасне законодавство містить п’ять ознак неплатоспроможності боржника: 1) характер грошових зобов’язань; 2) базовий розмір грошових вимог; 3) спірність вимог; 4) строк несплати; 5) наявність виконавчого провадження.

Детальніше з ознаками неплатоспроможності студенти можуть ознайомитися з матеріалів підручника.

Кредитори — це юридичні та фізичні особи, територіальна громада або держава, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов’язкових платежів).

У процедурі банкрутства, як правило, бере участь не один кредитор. У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів.

Наголосимо, що закон розрізняє тільки два види кредиторів: конкурсні кредитори і поточні кредитори, а у сучасній літературі існують різні погляди стосовно підстав для класифікації кредиторів. Узагальнюючи всю різноманітність щодо визначення категорій кредиторів, можна зробити висновок про наявність семи видів кредиторів: ініціюючі, вимушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості.

Докладніше визначення понятійного апа-рату видів кредиторів дано у підручнику.