Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221).

Предмет злочину — майно, майнові обов'язки, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Майно - це сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Під майновими обов'язками слід розуміти зобов'язання особи, яка є боржником у процедурах банкрутства, перед іншими

особами та державою, а також зобов'язання останніх перед боржником.

Відомості про майно - це відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які є на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах.

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: діяння, вчинене у разі банкрутства; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачено такі альтернативні діяння: 1) приховування майна; 2) відчуження майна; 3) знищення майна; 4) передача майна в інше володіння; 5) приховування майнових обов'язків; 6) приховування відомостей про майно; 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності; 8) приховування таких документів; 9) знищення таких документів.

Учинення діяння у разі банкрутства означає вчинення його після порушення господарським судом справи про банкрутство.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи було порушено справу судом. У злочині, передбаченому ст. 221, навпаки - порушення справи є обов'язковим, однак підстави для цього можуть бути різними.

Приховування майна, майнових обов'язків, відомостей про майно, документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, - це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унеможливити врахування та/або використання таких предметів чи відомостей у процедурах банкрутства. Наприклад, переміщення майна чи документів в інше місце, розміщення їх у спеціально створених схованках, знищення чи перекручення відповідної комп'ютерної інформації.

Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу майна боржника іншій особі з наданням права володіння, або ж володіння та користування ним. Відчуження майна - незаконна передача майна боржника іншій особі разом із правом власності. Незаконність цих дій пов'язана з порушенням заборон, встановлених господарським судом у процедурах банкрутства, наприклад, розпорядження майном без погодження з арбітражним керуючим (розпорядником майна).

Знищеннямайна та документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, - це доведення їх до повної непридатності щодо цільового призначення.

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, означає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справжнього документа.

Великаматеріальна шкода - це п'ятсот чи більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання великої матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона злочину - умисел.

Суб'єкт злочину — громадянин—засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.