Прогнозування імовірності банкрутства

Нездатність підприємства тривалий час виконувати свої фінансові зобов'язання приводить до фінансової кризи глибину якого необхідно діагностувати. Для цього в даний час застосовуються Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по прихованню банкрутства, фіктивного чи банкрутства доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р.

Головною ідеєю, закладеної в методичних рекомендаціях, є визначення ступеня поточної неплатоспроможності, під якою розуміється такий фінансовий стан будь-якого підприємства, коли на конкретний момент часу суми наявних у нього засобів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу. Величина поточної платоспроможності-неплатоспроможності (ZT0) визначається по формулі

По = A040 + A045 + А220 + А230 + А240 — ЇІ620, (8-2)

де A040, A045, А220, A2ЗО, A24O - відповідні рядки активу балансу; TJ620 — підсумок IV розділу пасиву балансу.

Ступінь неплатоспроможності вважається нормальної, якщо поточна платоспроможність, розрахована по формулі (8.2) більше нуля, коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) більш 1,5, коефіцієнт забезпечення власними засобами більш 0,1 (частка власних оборотних коштів в оборотних активах), і мається чистий прибуток.

Неплатоспроможність є поточної, якщо (JI0) менш нуля, а інші показники більш стандартних значень (відповідно 1,5 і 0,1) і мається чистий прибуток.

Критична неплатоспроможність фіксується в тому випадку, якщо поточна платоспроможність негативна, коефіцієнт покриття менш 1,5, коефіцієнт забезпечення менш 0,1, але чистий прибуток у підприємства є.

Надкритична неплатоспроможність виникає, коли всі показники менше нормативних значень.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу в прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і вживання попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутства, у методичних рекомендаціях передбачене проведення систематичного експрес- аналізу фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань. Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове положення підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5 — 2 роки) коефіцієнт Біве- ра не перевищує 0,2, що відбиває небажане скорочення частини прибутку, що направляється на розвиток виробництва.

О.Кононенко в книзі «Аналіз фінансової звітності» [19, (с.94)] приводить доказу того, що вирахування амортизації з чистого прибутку є невірним методичним підходом, тому що при складанні звіту про фінансові результати амортизація уже включена в собівартість реалізованої продукції, в адміністративні витрати і врахована в розрахунку чистого прибутку.

Тому, щоб одержати коефіцієнт Бівера необхідно в чисельнику підсумовувати чистий прибуток і амортизацію, що у сумі утворять чистий потік коштів, і поділяти його на суму довгострокових і поточних зобов'язань.

У світовій практиці для оцінки імовірності банкрутства застосовуються й інші моделі інтегральної оцінки імовірності банкрутства підприємств. Найбільш відомі з них - моделі Альтмана, Фулмера, Спрингейта й інші.

Наприклад, модель Альтмана має наступний вид:

Z = U2X, + 1,4Х2 + 3,JXj + 0,6Х4 + JX^1 ^

де Z — і нтегральний показник рівня погрози банкрутства;

Xi — відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

X2 — відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

X3 — рівень прибутковості активів;

Х4 — коефіцієнт фінансового ризику;

X5 — коефіцієнт оборотності активів.

Формулу для розрахунку інтегрального показника рівня погрози банкрутства можна представити в такий спосіб [19, (с.97)]:

У цій моделі використання в третьому доданку рядка 050 (валовий прибуток) «Звіту про фінансові результати» не можна вважати правомірним, тому що це штучно завищує інтегральний показник Альтмана.

Якщо значення показника Альтмана менш 1,82, то імовірність банкрутства дуже висока, у межах 1,81 - 2,7 - висока, від 2,71 до 2,99 - можлива, 3 і вище - імовірність банкрутства дуже низка.

Модель Фулмера була створена на підставі обробки даних шістдесятьох підприємств — ЗО потерпілих крах і ЗО, які нормально працювали — із середнім річним балансом у 455 тисяч американських доларів. Початковий варіант моделі містив 40 коефіцієнтів, остаточний використовує усього дев'ять.

Загальний вид моделі:

де Xj - нерозподілений прибуток минулих років / баланс;

Х2 - виторг (нетто) від реалізації / баланс;

Хз - прибуток до оподаткування / власний капітал;

Х4 - потік коштів / зобов’язання (довгострокові і короткострокові); Xs - довгострокові зобов’язання / баланс;

Хб - короткострокові зобов’язання / баланс;

Xj - ^(матеріальні активі);

Xs - обіговий капітал / зобов’язання;

X9 - log (прибуток до оподаткування + відсотки к оплаті): відсотки к оплаті Якщо H < 0, крах неминучий. Точність прогнозів, зроблених за допомогою даної моделі на рік уперед — 98 %, на два роки — 81 % [Fulmer, 1984].

Наступна модель була побудована Гордоном Л. В. Спрінгейтом [SPRINGATE, 1978] в університеті Симона Фрейзера в 1978 році за допомогою покрокового дискриминантного аналізу методом, що розробив Едуард L Альтман у 1968 році. [ALTMAN, 1968]. Загальний вид моделі:

Z = Ii ОЗл^ + 3,07 д:3 + Oi 66д:3 + Oi 4х4 ^ ^

у який X1- обіговий капітал / баланс;

X2 - (прибуток до оподаткування + відсотки к оплаті) : баланс;

Хз - прибуток до оподаткування / короткострокові зобов’язання;

X4 - виторг (нетто) від реалізації / баланс.

Якщо Z < 0,862 підприємство одержує оцінку “крах”. При створенні моделі Спрінгейт використовував дані 40 підприємств і досяг 92,5 процентної точності пророкування неплатоспроможності на рік уперед [27].

Існує безліч й інших моделей подібного типу. Однак, для умов діяльності підприємств в Україні їх можна використовувати тільки як ілюстративні. Приймати остаточне рішення необхідне з використанням додаткових аналітичних розра

хунків.