1. Історичні витоки місцевого самоврядування

Згадування 1989 та 1991 років як символу занепаду комуністичного тоталітаризму в Центральній та Східній Європі стало вже традицією. Цього важко зректися, бо саме ці дати визначили подальший розвиток нашої частини континенту.

Територіальне самоврядування у Польщі має багатовікову традицію, але від Другої світової війни до 1990 року йому бракувало автентичних самоурядових інституцій. Як адміністративна, так і господарча структури Польської Народної Республіки були побудовані в ієрархічній формі. Воєводські та ґмінні народні ради мали представляти місцеві інтереси. Але на практиці вони ставали виконавцями доручень урядової адміністрації, представляючи інтереси держави, а точніше комуністичної партії. У правовій системі ПНР функціонувала концепція так званого подвійного підпорядкування. Місцева влада одночасно репрезентувала місцеві та державні інтереси.

21

До того ж державний інтерес був вищим, бо для центральної влади народні ради виконували роль східців для директив від Варшави до ґміни. Така централізована система була малоефективною, а спосіб управління країною гальмував її розвиток.

Уперше вимоги поновлення територіального само­врядування сформулювали опозиційні кола у 1981 році. Проте запровадження військового стану та перехід "Солідарності" на нелегальне становище уповільнили відродження самоврядування.

Навесні 1989 року комуністична влада сіла за "круглий стіл" з невизнаною доти антикомуністичною опозицією. З нинішнього погляду результат переговорів є доволі поміркованим. Збережено централізовану систему управління державою, а також домінуючу роль комуністичної партії, положення про вибори до Сейму було тільки частково демократичним (на вільних виборах обиралося лише 35% складу палати). Але потреба реформи самоврядування ставала важливим завданням демократичної опозиції. Основні вимоги опозиції у 1989 р. можна сформулювати так:

1) необхідність концентрації зусиль для повернення самоврядування містам та ґмінам;

2) беззаперечна відмова від сталінської концепції єдиної державної влади;

3) повернення самоврядування містам та ґмінам, що вимагає:

-демократизації виборчого законодавства;

-гарантування комунальної власності як запоруки

незалежності;

-наділення самоврядування власними виконавчими

органами;

22

- автономії у відносинах Із загальною адміністрацією. Відбудова ґмінної структури самоврядування розпочалася 27 травня 1990 p., коли відбулися вибори до рад ґмін. З цього дня у Польщі розпочався процес розбудови держави, в якій самоврядування становило вже незамінний елемент устрою. Наступні роки були періодом поглиблення самоврядування. Самоврядування ґміни міцно ввійшло в польську дійсність дев'яностих.