12. Поняття місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування - політ.-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління місц. справами в низових адм.-тер. одиницях шляхом самоорганізації жителів певної території за згодою і при сприянні д-ви.

Ідейною засадою М. с. є вчення про природне право. Первинно ідея М. с. грунтувалася на відчутті належності людей до однієї спільноти (громади).

Згідно ч.1 ст140 КУ місцеве самоврядування - гарантоване д-вою право та реальна здатність тер. громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільс. громаду жителів кількох сіл, селищ, міста - самостійно вирішувати питання місц. значення у межах Конституції і законів України. Закріплюючи М. с. як форму народовладдя, КУ визначає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ; він здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи держ. влади та М. с. Відтак органи М. с. не входять до єдиного держ. механізму. Визнання М. с. як однієї з основ конст. ладу передбачає установлення децентраліз. системи управління. Це означає, що М. с. має джерелом свого існування не державну, а конст. волю народу. Як фундам. конст. принцип М. с. визнає та гарантує управлін. самостійність тер. громад, правотворчу, правозастосувальну та правореалізаційну діяльність, спрямовану на здійснення цього принципу. Невід'ємною складовою організації М. с, його екон. передумовою є комунальна власність. Об'єкти цієї власності мають цільовий характер (надані для вирішення питань місц. значення, задоволення житл.-комунал., соціальних, культур, та побут, потреб місц. жителів).

Екон. основою М. с. є також доходи місц. бюджетів та ін. кошти, якими можуть розпоряджатися суб'єкти М. с. Д-ва фінансово підтримує М, с. Права М. с. захищаються у суд. порядку.

Конст. основи М. с. в Україні закріплені у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997).