Історичні витоки Судова справа Cassis de Dijon
До 1980 року Європейська Комісія не вважала перешкоди, спричинені взаємною невідповідністю національних норм, які застосовувались до товарів без розрізнення їх на вітчизняні та імпортовані, заходами, що мають такі ж наслідки, що й кількісні обмеження.
Ці перешкоди виникли виходячи із суверенітету країн-членів. Договір про заснування Європейського Співтовариства не позбавляє країни-члени їх законодавства чи регуляторної правомочності, він лише надає органам Співтовариства право гармонізації.Суд ЄС у своєму рішенні по справі Dassonville схилився до необхідності більш широкого визначення заходів, що є еквівалентними кількісним обмеженням імпорту. Суд дав наступне визначення: до заходів з еквівалентними наслідками належать „усі торгівельні норми, прийняті країнами-членами, які можуть прямо чи опосередковано становити реальну чи можливу перешкоду торгівлі у середині Співтовариства”[2]. аким чином, згідно з рішенням Суду будь-яке положення вважається заходом із еквівалентними наслідками, навіть якщо воно застосовується без різниці до вітчизняних та імпортованих товарів. Дане рішення значно розширює сферу використання ст. 28 Договору про заснування Європейського Співтовариства (колишня ст. 30), яка розповсюджується на всі види заходів ринкового регулювання.
Лише у рішенні по справі Cassis de Dijon від 20 лютого 1979 року[3] Суд ЄС звернув увагу на наслідки (як для торгівлі всередині Співтовариства, так і для заходів на національному рівні, спрямованих на захист здоров’я споживачів і захист національних інтересів взагалі) трактування заходів, що мають еквівалентні наслідки, у рішенні по справі Dassonville.
Згідно з рішенням по справі Cassis de Dijon будь-який товар, що вироблений легально і продається у певній країні- члені, має бути допущений до вільного руху на території інших країн-членів, навіть якщо цей товар було вироблено у відповідності до технічних норм, що відрізняються від норм, встановлених у приймаючій країні.
Однак, обмежувальні заходи можуть застосовуватися, якщо вони є необхідною умовою дотримання основних вимог, головним чином, у сферах ефективності податкового контролю, охорони здоров’я, дотримання прозорості комерційних розрахунків та захисту споживачів.„Норми, що застосовуються до всіх товарів, які продаються на ринках країн-членів, незалежно від того вітчизняний цей товар чи імпортований, і призводять до обмежувальних наслідків (навіть за умови, що ці наслідки є потенційними чи непрямими) на торгівлю всередині Співтовариства, в цілому суперечать ст. 30. Однак, може бути допущена часткова відміна норм у світлі дотримання необхідних вимог, якщо це вважається за необхідне, і це жорстко прив’язується до дотримання певних умов (окрім досі діючих винятків, передбачених ст. 36). В результаті цього, існує можливість відміни великої частини заходів, спрямованих на захист внутрішнього споживача, під приводом заборони заходів з еквівалентними наслідками, передбаченої у ст. 30 Договору про заснування Європейського Співтовариства”[4]. аким чином, заходи з еквівалентними наслідками можуть допускатися, якщо це пов’язано з реалізацією однієї з цілей, визначених у ст. 36 Договору, або ж є необхідною умовою, встановленою у рішенні Суду ЄС по справі Cassis de Dijon.
Даний принцип означає, що країни-члени не повинні вимагати, щоб імпортований товар відповідав усім нормам, визначеним для вітчизняного товару, оскільки такі вимоги будуть надмірними порівняно із поставленою метою, або ж це може неминуче призвести до виокремлення і превалювання певного принципу (наприклад, щодо охорони здоров’я) над іншим (свободою руху товарів).
Національні заходи, що становлять перешкоду для вільного руху товарів, мають відповідати наступним трьом умовам для визнання їх законними з боку законодавства Європейського Співтовариства:
- вони повинні відповідати необхідним умовам, визначеним Судом ЄС (критерій необхідності);
- вони мають бути співставними з метою, яку вони переслідують (критерій пропорційності);
- для досягнення цієї мети має використовуватись найменш обмежувальний метод.
Рішення по справі Cassis de Dijon стало відправною точкою для широкої судової практики, коли у великій кількості випадків умова безпеки споживачів визнавалася такою, що дає підстави для збереження заходів, що обмежують свободу руху товарів.
Загалом, Суд ЄС часто визнавав правомірність заходів, що обмежують свободу руху товарів і мають пряме відношення до безпеки споживачів, посилаючись на вимоги щодо охорони здоров’ я та життя людини чи охорони здоров’ я взагалі.