Висновки

Європейський Союз — безпрецедентна політична модель, яка, нарешті, принесла мир і процвітання Західній Європі, давши їй політичну солідарність, економічний розвиток і монетарну стабільність.

Проте сьогодні ця політична система переживає кризу.

З різних боків вона зазнає сильного тиску — і це зумовлює потребу в реформах, інакше не уникнути відступу до міжурядового управління простором вільного обміну з єдиною валютою.

Насправді криза системи, що спіткала її одразу по досягненні одного з найбільших успіхів — створення економічного й монетарного союзу, дає унікальну нагоду виявити її суперечності й практичними заходами додати їй ефективності, демократичності й прозорості.

Європейські держави мали б розглянути питання, що понад 40 років лишається без відповіді: цілі Європейського Союзу та політична модель, яку вони хочуть запропонувати континенту. Лише через поглиблені дебати про його цілі країни зможуть потім дійти згоди щодо засобів, тобто інструментів, яких потребує Союз для свого урядування. Події 11 вересня 2001 року і нова глобальна роль, яку європейці покликані тепер відігравати, роблять такі дебати ще важливішими й актуальнішими.

Практичні дії, що досі супроводжували розбудову Союзу, ризикують затулити фундаментальні інституційні питання, посталі в рішенні про розширення Співтовариства та запровадження спільної валюти. Компроміси, що досі дозволяли Євросоюзу відкладати дискусію з ключових політичних питань, саме час переглянути і так чи інакше подолати.

Для декого Євросоюз буцімто вже вичерпав своє історичне призначення і розвиток його дійшов краю. Згідно з іншим баченням, він має далі формуватися як система економічної ста більності та більш-менш активної політичної співпраці між дер жавами членами, а згодом розчиниться в широкій інтегрованій економічній зоні Якби так сталося, не лише була б втрачена чи не єдина історична нагода зробити з об’єднаної Європи політичного діяча світового масштабу, але під загрозою опинилося б навіть уже досягнуте, бо поступово забракло б згуртованості потрібної для дальшого існування системи як розширеного Союзу Національним урядам належить тепер зробити рішучий вибір, аби подолати суперечність між рухом до конституцюналі заци системи європейського урядування та її вщгородженістю від демократичних інституцій, уособлених Європейським Пар ламентом і громадянським суспільством Європи

Серед іншого, час розглянути питання про демократію і сто сунки з громадянами Від Євросоюзу чекають конкретних відповідей на питання, що непокоять людей Для більшої демокра тичної участі громадян у європейській res pubhca і для гаранти фундаментальних прав слід створити сильну систему урядування в об’єднаній Європі Звичайно, цей план амбітний, а останні по ди зобов'язують щонайпильніше подбати про найближчі етапи його здійснення Амстердамська й Ніццька угоди виявили істотні розбіжності між державами щодо інституційної моделі, яку необхідно далі розвивати в об’єднаній Європі Це поготів не покоїть, бо ж згадаймо, що Союз готується прийняти дуже стро каті європейські суспільства і ще не відомо, як вони сприймуть феномен спільноти, коли їхні уряди ввійдуть до механізмів союз ного прийняття рішень Зрештою, євро ставить у центр дебатів наднаціональне питання та спонукає розвивати економічне вря дування системою, коли не хочемо, щоб монетарна й економічна політика зійшла нанівець

Єдиним виходом бачиться нова демократична й наднацю нальна модель Якщо сьогодні не просто пояснити, як функцю нує об’єднана Європа, то ще складніше відповісти на питання “яка саме Європа?” Без сумніву, Європа інституцій, процедур, правил — існує, хоч їй і потрібні суттєві реформи Європу політичну, Європу громадян — складніше й важче пояснити, вона потребує поглибленої рефлексії, відкритих дебатів, і їх далі ніяк відкладати. За словами Валері Жискар д’Естена, “Європа мусить віднайти власну думку”; зі свого боку, Романо Проді зазначає, що належить “вдихнути душу в Європу”.

Розвивати думку та вдихнути душу: чи не цей виклик часу має подолати об’єднана Європа, щоб реформувати себе і стати дужчою.