Висновки

Дослідження комплексу теоретичних питань конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції дає змогу зробити низку висновків системного характеру:

І.              На основі аналізу онтологічних та аксіологічних проблем визначення категорій «інтеграція» та «європейська міждержавна інтеграція» у вітчизняній та зарубіжній конституційно-правовій доктрині можна сформулювати наступні положення.

1. Питання формування конституційно-правового механізму забезпечення міждержавної інтеграції у сучасних умовах поглиблення й розширення процесів правової глобалізації, інтернаціоналізації національних правопорядків займає особливе місце. Це детерміноване об’єктивними факторами, серед яких такі: міждержавні інтеграційні об’єднання функціонують на міжнародній арені як інституційні суб’єкти державо- подібної та наднаціональної природи, поступово стають вагомим чинником регіональної та субрегіональної стабільності та безпеки; процеси міждержавної інтеграції поступово стають об’єктом конституційно-правового регулювання на національному та наднаціональному рівні; оскільки конституційне право відчуває суттєвий вплив через методологічну модернізацію галузевого механізму правового регулювання, системи його джерел, розширення кола суб’єктів, то одним з найважливіших наслідків цього стає поступове оновлення його нормативно-правового пласту, категорійно-понятійного апарату.
2. Категорія «інтеграція» є найважливішим предикатом, що несе сукупність соціальної інформації щодо відповідної поведінки суб’єктів-об’єктів управлінської діяльності, яка розгортається в її просторових межах та конституційно-правових реаліях. Вона має похідний характер від таких категорій, як «держава», «національна правова система», «національна конституція», «взаємодія національних та наднаціональних інститутів», «міжнародна спільнота», «міжнародне співробітництво», «договірний характер міжнародного публічного права», які виступають щодо неї як елементарні поняття.
3. Онто-гносеологічним та аксіологічним чинником категорії «інтеграція» та її належності до конституційного права є те, що основними суб’єктами інтеграції виступають держави, а первинним елементом — держава як така.
4. Запровадженню категорії інтеграції у вітчизняні гуманітарні науки в цілому та теорію держави і права, конституційне, міжнародне право зокрема передувало використання термінів «інтеграція у світове співтовариство», «європейська інтеграція», «європейська правова інтеграція», «міждержавне європейське співробітництво», «європейська міждержавна інтеграція», в яких відображені сутнісні характеристики зазначених процесів.
5. Дослідження основних теорій та концепцій європейської міждержавної інтеграції безпосередньо пов’язане із соціологічним визначенням та навантаженням самого поняття «інтеграція», що як феномен соціального буття постійно розвивається під дією об’єктивних процесів інтернаціоналізації суспільно-політичного життя людства.
   Причому даний процес має свої принципи та закономірності, які зумовлюють його сутність, форми та механізми формування, прояви у конкретних природно-географічних, соціально-економічних умовах, у світоглядному, ідеологічному, політичному та правовому вимірах.
6. Конституційне та міжнародне право відіграє визначальну роль у становленні та подальшому розвитку інтеграційних процесів:

а)              об’єктивується саме право, насамперед конституційне, правові засади, правове регулювання та правове забезпечення процесів європейської інтеграцїї;

6. суттєво стимулюється становлення міждержавного співробітництва у різних його формах і сферах, що має ознаки системної, багатооб’єктної, багатосуб’єктної та різнорівневої взаємодії;

в) яскраво виявляється взаємодія, взаємозалежність внутрішньодержавного (конституційного) та міжнародного публічного права;

г) відбувається становлення нової якості та форми публічного правового порядку в результаті органічної взаємодії національного та міжнародного правопорядків;

ґ) виникає феноменологія правової інтеграції, яка детермінує та легалізує решту її форм та забезпечує подальший розвиток і стабільне функціонування національної державності в умовах міждержавної інтеграції на засадах наднаціональності;

д) в умовах інтеграції право виступає важливим конститую- ючим та інституціональним елементом системи глобального управління переважно на його регіональному рівні;

е) відбуваються інтернаціоналізація національного та світового конституційного права та конституціоналізація загального міжнародного та особливо міжнародного публічного права;

є) посилюється вплив інтеграції на національний та світовий конституціоналізм.

7. За допомогою внутрішнього, інтерстеційного змісту правова інтеграція забезпечує системні процеси утворення нових або узагальнення вже існуючих правових елементів (принципів, норм тощо), які раніше належали або нині належать до різних правових систем.
8. Під правовою сферою інтеграції слід розуміти об’єктивні вияви функціонування правової системи, які можна визначити як три правові компоненти — доктринальний (концептуальний), нормативний та юридико-технічний.
   Саме в межах цих компонентів і здійснюється як правова інтеграція взагалі, так і правове запозичення зокрема.
9. Процес формування глобальної правової системи, що є результатом правової інтеграції, має важливу змістовну та інституціональну основу:

а) саме глобальна правова система, що утворюється, демонструє інституційну структуру права у широкому його розумінні — наявність національного, міжнародного, транснаціонального та наднаціонального права, що суттєво змінює традиційну парадигму його сприйняття лише як ознаку державності, формуючи фактично нову феноменологію права;

б) правові явища, що лежать в основі глобальної правової системи, перебувають в органічній єдності, тобто між ними виникають своєрідний симбіоз та системні зв’язки, а з часом вони узагальнюються і формуються у відповідну правову типологію, що суттєво впливає на функціонування, розвиток та модернізацію національних правових систем та виступає як відповідна правова трансцеденталія;

в) транснаціональне та наднаціональне право, зумовлене сучасними інтеграційними процесами, стимулює розвиток національного та міжнародного права, оптимізує їх функціональну сферу, з одного боку, розширюючи їх суб’єктно-об’єктний склад, а з іншого — фактично перерозподіляючи предметну сферу національного та міжнародного права на користь транснаціонального та наднаціонального права;

г) на тлі інтеграційних зв’язків утворюється єдина «багато- полюсна» надбудова, що впливає на всі зазначені вище рівні права, вона пов’язує інтеграційні правові блоки держав; у міжнародному публічному праві у цьому контексті розвивається право економічної інтеграції як міжнародно-правовий галузевий інститут. Тому правова інтеграція посідає одне з головних місць у інфраструктурі об’єдавчих процесів.

10. У рамках інтеграційних об’єднань об’єктивно проявляються елементи так званого права інтеграції (або інтеграційного права), яке науковці відносять як до галузі міжнародного, так і національного конституційного права.
    Адже саме інтеграційне право є основним нормативним елементом внутрішньодержавного механізму у взаємодії між правом міждержавного інтеграційного об’єднання та системою права держави- учасниці. Формування інтеграційного права безпосередньо пов’язане з формуванням конституційно-правового механізму такої взаємодії. Цей механізм різноплановий і містить специфічні правові процедури та засоби з використанням декількох прийомів та способів, які не характерні для традиційного механізму взаємодії держав, що регулюється міжнародним публічним правом. Вибір таких інструментів залежить від рівня та цілей інтеграційних процесів.
11. Інтеграційне право є системним феноменом, комплексною галуззю, нормативною складовою якої виступає міжнародне публічне, наднаціональне право міждержавного об’єднання та національне конституційне право. Інтеграційне право означає:

а) у сфері міжнародного права — системну сукупність міжнародних правових норм, що регулюють комплекс відносин між суверенними державами у рамках міжнародних інтеграційних об’єднань щодо здійснення спільних дій у політиці, економіці, культурі та інших сферах співробітництва, заснованих на загальновизнаних принципах міжнародного права та установчих (конституційних) угодах між державами, що ведуть до виникнення наднаціональних структур з компетенційною правосуб’єктністю та наднаціонального правопорядку;

б) у сфері внутрішньодержавного (конституційного) права — сукупність правових норм, які регулюють відносини у внутрішньодержавному правовому порядку щодо конституційного забезпечення участі держави у процесах міждержавної інтеграції та які засновані на конституційних принципах здійснення зовнішньої політики;

в) в сфері наднаціонального права (права інтеграційних об’єднань) — сукупність правових норм, які регулюють відносини між державами-членами міждержавного інтеграційного об’єднання та між інституціями цього об’єднання з питань статутного або компетенційного характеру, передбачених установчими угодами та внутрішнім правом міждержавного інтеграційного об’єднання.

12. Міждержавна інтеграція — це системна діяльність держав, заснована на нормах і принципах міжнародного права та конституційних принципах, що закріплено в національних законодавствах держав-учасниць міждержавного інтеграційного об’єднання та має основною телеологічною домінантою становлення, розвиток, зміцнення та вдосконалення різних організаційних та організаційно-правових форм їх взаємодії шляхом участі у міждержавних інтеграційних об’єднаннях економічного та політичного характеру.
13. Критеріальними ознаками міждержавних інтеграційних процесів є: діяльність держав, що заснована на фундаментальних принципах їх конституційного устрою та нормах і принципах міжнародного права (повага суверенітету, дотримання територіальної цілісності держав тощо); утворення міждержавного інтеграційного об’єднання з єдиною організаційною структурою, що має відповідні наднаціональні органи; міждержавне інтегрування (конвергенція), що відбувається на основі загальних принципів, цілей, завдань; легітимність міждержавних інтеграційних об’єднань, їхня відповідність національним конституційним та міжнародно-правовим принципам та стандартам.
14. Враховуючи складний, багатоаспектний характер феномена європейської міждержавної інтеграції, його слід розуміти з різних позицій:

а) онтологічної — надає експліцитну специфікацію концеп- туалізації, де в якості останньої виступають держави Європейського континенту, що об’єднуються у міждержавне інтеграційне об’єднання для підвищення якості та розвитку відповідних функцій самих держав та даного об’єднання;

б) гносеологічної (епістемологічної) — дає знання про процеси, принципи та методи об’єднання держав з метою розв’язання спільних завдань та досягнення відповідних телеологічних домінант;

в) аксіологічної — розкриває ціннісний потенціал міждержавної інтеграції як загального надбання людської цивілізації;

г) праксеологічної — дає знання про існування відповідної програмно-концептуальної моделі, що функціонує на засадах цілеспрямованої діяльності держав з реалізації завдань європейської міждержавної інтеграції;

ґ) організаційної — дає інформацію про оптимальну організаційну структуру, що включає державні та міжнародні наддержавні інституції та дає змогу ставити цілі та реалізовувати їх, досягаючи при цьому відповідного управлінського ефекту;

д) нормативної — європейська міждержавна інтеграція базується на конституційно-правових принципах і нормах національного права держав-членів міждержавних інтеграційних об’єднань, принципах і нормах загального міжнародного права та нормах права, що приймаються наднаціональними інституціями ЄС (інтеграційне право);

е) суб’єктної — в межах європейської міждержавної інтеграції функціонують суб’єкти — держави та створене ними міждержавне інтеграційне об’єднання з відповідними інституціями;

є) об’єктної — основним об’єктом європейської міждержавної інтеграції є досягнення відповідних телеологічних домінант щодо зближення функцій держав у різних сферах співробітництва, які реалізуються на початковому етапі шляхом їх колективної взаємодії, а потім у межах міждержавного інтеграційного об’єднання;

ж) поведінкової (діяльнісної) — європейська міждержавна інтеграція заснована на відповідній типовій поведінці її основних суб’єктів — держав і створюваного ними міждержавного інтеграційного об’єднання та інституцій останнього;

з) інституціональної — за структурою європейська міждержавна інтеграція являє собою сукупність міжнародних міждержавних інституцій, тобто міжнародних загальних (наднаціональних) та спеціалізованих організацій Європейського континенту;

и) комунікативної — у межах європейської міждержавної інтеграції відбувається процес становлення, розвитку та реалізації моделей відносин між державами, між державами та створюваним ними міждержавним інтеграційним об’єднанням, між останнім та іншими суб’єктами міжнародного права та міжнародних відносин;

і) методологічної — у межах європейської міждержавної інтеграції є можливість відокремлення системи принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності людей, держав та міждержавних об’єднань в межах міжнародного співтовариства;

ї) конституюючої — європейська міждержавна інтеграція фактично закріплює статус міждержавного інтеграційного об’єднання як суб’єкта;

й) доктринально-прагматичної — формування європейської міждержавної інтеграції здійснюється на засадах міжнародно- правової та конституційно-правової доктрини, практичного досвіду держав та міжнародних організацій, а також норм національного конституційного права та міжнародного права;

к) статутарної — європейська міждержавна інтеграція закріплює реальний статус держав-членів міждержавного інтеграційного об’єднання і самого об’єднання та його інституцій, демонструє їх особливу значимість;

л) емпіричної — феномен європейської міждержавної інтеграції дає можливість виявити його характерні риси, принципи його побудови та діяльності, форми його реалізації;

м) проспективно! (прогностичної) — процес європейської міждержавної інтеграції дає можливість спрогнозувати основні тенденції перспективного розвитку європейського регіону та міжнародного співтовариства в цілому, визначати нові завдання щодо їх вдосконалення та вирішення;

н) дефінітивної (понятійної) — європейська міждержавна інтеграція як понятійний (семантичний) елемент дає можливість виокремити низку понятійних характеристик національного конституційного права та міжнародного публічного права — держава, інститути держави, міжнародна спільнота, міжнародне право, міжнародна законність, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання тощо;

о)              компаративної — феномен європейської міждержавної інтеграції співвідноситься як з інтегративними мотивами та наповненням функцій національної держави, так і з різними аналогічними, але вже галузевими феноменами у міжнародному праві — наприклад, з міжнародним правопорядком, міжнародним економічним правопорядком, міжнародним гуманітарним правопорядком, міжнародним фінансовим правопорядком тощо.

2. Системний аналіз методологічних засад дослідження проблеми конституційно-правового забезпечення міждержавних інтеграційних процесів у вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права дає змогу зробити наступні висновки:

15. Проблематика методу та методології у дослідженні конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції має великий прогностичний потенціал, адже саме наука є найбільш пов’язаною із суспільством, обслуговує його інтереси та досить точно окреслює перспективи його розвитку, причому така прогностична функція науки об’єктивно існує, насамперед завдяки її гносеологічній функцїї.
16. Досліджувана проблематика актуалізується особливо в сучасних умовах, коли дедалі активніше демонструються якості нової епохи, що виражені в ускладненні техногенних характеристик цивілізації, соціальних інститутів та комунікацій, зростаючій проникності й універсальності процесів, що відбуваються у світі.
17. Для вітчизняної юридичної науки актуальною залишається проблема конструктивно-критичного переосмислення радянської наукової спадщини, правової доктрини, в якій панувала дихотомія — апологетичні, вульгарно-економічні, заідеологізовані положення та аналітичне правознавство, специфічні спектри філософського вивчення права, використання у дослідженнях нових філософських методів і прийомів.
18. Побудова технологічного ланцюжка процесу виникнення та продукування наукових знань у сфері міждержавної інтеграції, в якому онтологізм змінюється гносеологізмом, на зміну якому, в свою чергу, приходить методологізм, має велике значення та є вельми продуктивним не тільки з позицій формування основного методологічного інструментарію, а й необхідним, з позицій формування та створення нової парадигми наукового знання в умовах глобалізацїї.
19. Розвиток вітчизняного методологізму менш за все поширюється на юридичну науку, представники якої явно нехтують методологічними проблемами, особливо у дослідженнях процесів міждержавної інтеграції. В результаті можна констатувати певну стагнацію юридичної методології у зазначеній сфері, а на практиці гальмування у намірах нашої держави до розширення співробітництва у межах європейських інтеграційних процесів.
20. Сучасна юридична наука характеризується відсутністю певної загальновизнаної доктринальної, несуперечливої, неідеологічної методології, системи ідей, поглядів, концепцій і теорій — метатеорії, здатної комплексно пояснювати політи- ко-правові явища.
21. Правова дійсність у сфері міждержавної інтеграції виступає об’єктом дослідження не лише теорії держави і права, й соціології, соціальної філософії, соціальної психології, політології та інших суспільних наук. При цьому, маючи на увазі предметно-методологічний зріз юридичної науки, не можна нехтувати теорією конституційного права, яка має доктриналь- не та методологічне значення, відіграє провідну та статутарну роль щодо наукового забезпечення інших галузей права, а це, у свою чергу, визначається особливим значенням тих суспільних відносин, на регулювання яких спрямоване конституційне право як системне утворення.
22. Конституційне право небезпідставно претендує на власну методологію дослідження «свого» зрізу правової дійсності, вводячи, зокрема, поняття «конституційність». Зважаючи на його конституїтивно-генетичні, конституїтивно-установчі, конституїтивно-категоріальні та інституційно-структурні властивості, крізь призму методології конституційного права повинна розглядатися методологія кожної галузі права держави.
23. Складність сучасних соціальних процесів, багатови- мірність суспільних взаємозв’язків, які супроводжуються поглибленими процесами глобалізації та інтеграції, потребують міждисциплінарного, багатоаспектного, комплексного підходів. При цьому комплексність як методологічний атрибут, науково-організаційний принцип правового пізнання виступає тут як відображення цілісності правової реальності, взаємозв’язків і взаємозалежності усіх її аспектів і властивостей. Тому застосування різних методів, у тому числі в процесі дослідження конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції, дає змогу істотно підвищити верифіко- ваність, достовірність і результативність отриманих даних.
24. Методологія конституційно-правової науки характеризується відповідною дихотомією: з одного боку, певний консерватизм конституційно-правової науки, що є обґрунтованим, адже, охороняючи її від хаотичних змін наукових парадигм, забезпечує відповідну стабільність наукового знання; а з іншого — суттєво ускладнює утвердження принципів міждисциплінарного підходу до дослідження конституційно-правових явищ, удосконалення конституційно-правового регулювання, забезпечення прямої дії Конституції, що в умовах глобалізації та міждержавної інтеграції є не тільки неприпустимим, а й чинником, що об’єктивно гальмує необхідні перетворення. Це безпосередньо стосується методологічного супроводу конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції.
25. Формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається у кількох напрямах: а) трансформації вже апробованих методів науки радянського державного права; б) запозичення вже добре зарекомендованої, «обкатаної» наукової методології, яку не визнавали в науці радянського державного права, але яка застосовується в зарубіжній науці конституційного права; в) залучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, які використовуються в інших суспільних науках — соціології, політології, психології, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо. Повільний розвиток й оновлення сучасної наукової методології конституційного права пояснюється тим, що гуманітарні науки зазнають загальної кризи, яка позбавила їх єдиного фундаментально-догматичного методологічного підґрунтя.
26. телеологічно вивірений розвиток, комплексний вплив та наступна дія таких тенденцій у сучасному конституційному праві, як його поетапна інтернаціоналізація, активізація міждержавної інтеграції, підвищення ролі й розширення традиційного об’єкта правового регулювання за рахунок виходу за межі національно-територіальної юрисдикції, об’єктивно зумовлюють фундаментальні зміни самого конституційного феномена. Тому, з методологічної точки зору, виникає необхідність переосмислення власне онтологічної сутності, а також розвитку сучасного конституційного забезпечення даних процесів.
27. Системний аналіз сучасних тенденцій формування та застосування методології конституційного права, проникнення ідей чи переплетення методологічного арсеналу із різних зарубіжних наукових шкіл дає змогу стверджувати, що набув об’єктивації активний процес інтернаціоналізації науки конституційного права. Більше того, такі об’єктивні процеси, як поглиблення правової глобалізації, в результаті якої здійснюється інтернаціоналізація конституційного права, поступова зміна у пріоритетах правотворчої та правозастосовчої діяльності органів державної влади, безперечно, впливають і на формування методології пізнання конституційно-правових явищ.
28. Наука конституційного права має зробити свій внесок у інтернаціоналізацію наукового сприйняття і правосвідомості всіх рівнів, бо реалізація її концептуальних розробок при здійсненні державними органами своїх функцій у сфері міждержавної інтеграції повинна бути суттєво поліпшена. Найважливішим завданням науки конституційного права є здійснення комплексного наукового аналізу низки проблем, пов’язаних з визначенням понятійно-категоріального апарату методології, її структури, інструментарію, каналів взаємозв’язків тощо.
29. Методом дослідження проблем конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції є складна, заснована на певних світоглядних принципах пізнання система правил, прийомів і засобів, які: а) дають змогу виявити юридичні онтологічні особливості, структуру та ознаки конституційно-правового забезпечення міждержавної інтеграції; б) сприяють виявленню гносеологічних підходів до її становлення; в) дають можливість моделювати перспективний потенціал її якісного розвитку.
30. Використання різноманітних методологічних засобів дає змогу з різних боків підійти до дослідження конституційно-правової реальності, простежити взаємний вплив та взаємодію норм конституційного, міжнародного та європейського (наднаціонального) права в межах світової або регіональної спільноти держав, вплив європейських стандартів на формування та модернізацію національного законодавства у відповідності до них, здійснення національного та міжнародного правосуддя тощо.
31. Методологічне пізнання конституційно-правового механізму забезпечення міждержавної інтеграції, його структури і юридичних характеристик може бути об’єктивно розширене як за рахунок нових методологічних прийомів і способів пізнання властивостей досліджуваного об’єкта, так і вибіркового запозичення певних елементів нетрадиційних підходів та посткласичної методології, які позитивно зарекомендували себе у зарубіжній конституційно-правовій доктрині, але залишаються новими для вітчизняної юридичної науки.
32. У процесі формування демократичної, соціально-правової держави, активної інтеграції України в європейський політичний та конституційний простір постановка і вивчення проблем щодо конкретизації такої категорії, як «конституційне забезпечення», відносно визнання, легалізації, гарантій, охорони і захисту європейських конституційних цінностей, які стали основою міждержавної інтеграції в європейському регіоні, є одним з актуальних і перспективних напрямів досліджень у вітчизняній науці конституційного права. Це зумовлено тим, що подальша результативність інтеграції України у міждержавні об’єднання безпосередньо залежить від ефективного механізму конституційно-правового забезпечення, відповідного напряму правової політики не тільки в зовнішньодержавному, а й внутрішньодержавному правопорядку.
33. Виходячи з доктринальної норми про те, що забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, конституційно-правове забезпечення участі Української держави в європейській міждержавній інтеграції має за мету забезпечення найвищої соціальної цінності в державі — життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності, безпеки людини. Відтак проблема конституційного забезпечення стає фундаментальною та системною, з точки зору конституційності, набуває системно- функціонального значення з позицій реалізації та дістає не тільки внутрішньодержавний, а й зовнішньополітичний вимір. Поява терміна «забезпечення» та відповідних теоретичних конструкцій профільного характеру в Конституції України, саме в аспекті прав і свобод людини і громадянина, є визначальною, а сам термін: а) є гносеологічним джерелом щодо визначення характеру держави в контексті її правового режиму; б) в онтологічному сенсі, визначає основний предмет та стратегічну мету діяльності держави; в) у прагматичному сенсі, спрямований на визначення концепції реалізації такої мети; г) в управлінсько-нормативному контексті, спрямований на створення багатогранного, різнорівневого комплексного регулюючого механізму, заснованого на конституційно-правових відносинах — конституційно-правового забезпечення.
34. Історія людства свідчить про недостатність лише ординарного закріплення будь-яких конституційних принципів. Необхідно створювати цілісну статутарно-функціональну систему, яка включає не тільки суспільно-нормативні підходи до їх регламентації, легалізації та легітимації у правовій системі, а й відповідні юридичні механізми їх практичної реалізації, формального здійснення, без якого будь-які норми стають декларативними та ілюзорними.
35. Сучасне розуміння категорії «конституційного забезпечення» неможливе без врахування історичних аспектів становлення українського конституціоналізму в XX столітті, розвитку джерел конституційного права, в яких ця категорія часто-густо використовувалась як певна нормативна сполучна основа фундаментальних положень політико-правових актів.
36. У вітчизняній науці конституційного права розуміння захисту прав і свобод людини і громадянина досить широке і включає категорії «здійснення», «гарантування», «забезпечення» суб’єктивного права. Однак характеристика змісту категорії конституційно-правового забезпечення безпосередньо пов’язана з інститутом прав і свобод людини і громадянина, причому відображає її широке розуміння.
37. Концепція конституційно-правового забезпечення будь-яких соціальних процесів має продуктивний потенціал, позаяк пов’язана із здійсненням, у вузькому розумінні, норм конституційного права та, у широкому розумінні, з реалізацією державної політики у певній сфері. Це реалізується за допомогою певного нормативно-процесуального механізму, який уособлено у конституційно-правовому механізмі забезпечення, що є динамічною, а не статичною категорією, що має системний набір елементів, за допомогою яких здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Підхід до розуміння механізму конституційно-правового забезпечення в контексті забезпечення національної безпеки має продуктивний характер, позаяк: а) свідчить про наявність великої кількості горизонтально-вертикальних зв’язків між суб’єктами конституційного права; б) демонструє значення норм конституційного права у нормативному забезпеченні суб’єктивних прав його суб’єктів у сфері, що є для них вітальною та екзис- тенційною; в) наголошує на активній поведінці суб’єктів конституційного права (суспільство, нації, держава, її органи, людина тощо) в зазначеній сфері, що актуалізує значення системно-функціонального (діяльнісного) підходу до розуміння, визначення, нормативної ідентифікації конституційно-правового забезпечення всіх сфер конституційної регламентації та механізму, що створюється для вирішення такого завдання;

г)              наголошує, що процес конституційно-правового забезпечення є управлінською діяльністю; ґ) акцентує увагу на нормативному забезпеченні профільного механізму.

38. Поняття «конституційно-правова основа», «конституційно-правове регулювання» і «конституційно-правове забезпечення» міждержавного інтеграційного процесу не є тотожними. Це зумовлено насамперед змістовним обсягом вказаних категорій. Категорія «конституційно-правове забезпечення» є досить широкою, позаяк припускає сукупність всіх конституційних доктрин, принципів, засобів, систему конституційно-правових актів, що регулюють здійснення зовнішньої політики держави, систему органів державної влади, що здійснюють політику в сфері міждержавної інтеграції. Змістовний обсяг категорії «конституційно-правова основа» міждержавних інтеграційних процесів значно вужчий, адже містить тільки нормативно-правову базу, що закріплює, регламентує та регулює дані процеси. Змістовний обсяг категорії «конституційно-правове регулювання» міждержавних інтеграційних процесів обмежується тільки питаннями функціонального, управлінського характеру.
39. Питання про забезпечення процесів міждержавної інтеграції, з методологічної точки зору, багатоаспектним, комплексним, позаяк розкриває сутність їх конституційного забезпечення, визначає принципи і методологічні підходи до побудови системи конституційно-правового забезпечення формування міждержавних інтеграційних структур, виокремлює найбільш істотні нормативні та інституційні компоненти такої побудови, детермінує формування та реалізацію функціональної структури системи інтеграційної взаємодії, визначає структуризацію (доктринальну, нормативну, інституційну) європейського конституційного простору. З методологічної точки зору, в механізмі забезпечення таких вельми складних конституційних феноменів, як міждержавна інтеграція, припустиме використання категорії «синергія» для визначення ефекту комбінованого, мультиплікативного впливу на об’єкт, що належить до декількох систем. Тобто конституційно-правова забезпечувальна діяльність держави має бути розглянута як система, що має свою структуру, складається із таких компонентів, як державні суб’єкти її здійснення, конституційна доктрина, засоби, які використовуються, мета, предмет та результат правозабезпечу- вальної діяльності, система нормативно-правових актів профільного характеру. Саме при такій структурі категорія конституційно-правового забезпечення передбачає дієвість та ефективність. Водночас дослідження процесів міждержавної інтеграції безпосередньо пов’язане з розкриттям самої природи цілісності систем, їх устрою, взаємодії та закономірностей розвитку.
40. Конституційно-правове забезпечення процесів міждержавної інтеграції являє собою: а) складну, динамічну систему, що включає сукупність конституційно-правових норм, доктрин, засобів, реалізація яких уможливлює міждержавну інтеграційну діяльність; б) складовими даної системи є не тільки конституційно-правові норми, що безпосередньо здійснюють регулятивну дію в межах конкретних правовідносин, а й конституційні норми-принципи, норми-дефініції, що визначають мету та завдання міждержавної інтеграційної діяльності;

в)              сам процес конституційно-правового забезпечення процесів міждержавної інтеграції являє собою цілеспрямовану нормотворчу та нормозастосовчу діяльність держави, її органів та суб’єктів, тобто в широкому розумінні — управлінську діяльність; г) така діяльність має конституїтивно-правову базу та здійснюється на конституційних принципах та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного публічного права.

3. Системний аналіз теоретико-методологічних та аксіо- логічних підходів до поняття та визначення сучасної теорії конституціоналізму в контексті глобалізаційної парадигми та міждержавної інтеграції дає змогу дійти наступних висновків.

41. Зміна тисячоліть відзначена масштабними конституційними перетвореннями й численними реформами, що відобразили всю їх глибину, суперечливість, подеколи підкреслюючи національно-історичну ідентичність, традиціоналізм, модернізацію конституційно-правового розвитку в результаті тих глобальних змін, які об’єктивно торкнулися сучасного світу, всього міжнародного співтовариства та кожної з його держав-членів. Це дістає відображення у зародженні нової конституційної філософії сучасної епохи, нової парадигми конституційної доктрини, виявляється в методологічній розробці принципово нових підходів до розуміння й обґрунтування цінностей сучасного конституціоналізму в умовах глоба- лізованого світу.
42. . Нині жоден процес, пов’язаний із конституційно-правовим феноменом, конституційно-правовою матерією, жодне явище конституційної природи у статутарному й функціональному аспектах не є такими суперечливими і неоднозначними, не викликають стільки різних наукових дискусій, як вплив на ці процеси глобалізації. У вітчизняній і зарубіжній науці конституційного права постійно підкреслюється особливе значення правового регулювання в умовах глобалізації світу. Поява нової парадигми в правовому регулюванні, у контексті глобалізаційних процесів, полягає в активному пошуку сучасних форм та методів правового регулювання в рамках нового світового устрою та світового порядку. Архетип глобалізації особливо актуальний для становлення Української держави, входження якої до міжнародно-правового простору та приєднання до міждержавних інтеграційних процесів супроводжується низкою криз, що мають об’єктивну природу та стали наслідком кардинального зламу політичного режиму та конституційного ладу, докорінної трансформації внутрішньої і зовнішньої політики, а відтак конституційно-правової доктрини і конституційних принципів у цілому. Це зумовлено тим, що конституційно-правова доктрина нашої держави формувалася не так поступово, як у розвинених демократичних державах, впродовж усього періоду їх історичного розвитку, а дещо хаотично.
43. Для України інтеграція у світову спільноту об’єктивно необхідна, аби не стати суб’єктом, що опинився в стані автаркії на світовій арені, де утвердилися глобальна взаємозалежність та конституційна однорідність. Перехід у третє тисячоліття став своєрідним етапом еволюційного поштовху суспільства до якісно та аксіологічно нових соціально-правових домінант у рамках процесів міждержавної взаємодії, інтернаціоналізації національних правових систем та глобалізації. Однією з тенденцій, що проявляється в умовах глобалізації, є посилення взаємозв’язку і взаємозалежності держав і народів. У результаті спостерігаються динамічний розвиток конституційного й міжнародного права, посилення їх взаємодії, що об’єктивує необхідність подальшої міждержавної інтеграції, а також актуалізує необхідність розробки ефективних механізмів її конституційно-правового забезпечення.
44. Правова складова процесів глобалізації та міждержавної інтеграції зумовила високий рівень актуальності дослідження явища глобалізації сучасного права (особливо враховуючи те, що в науковій літературі поки нема чіткого визначення даного поняття). Особливої актуальності набуває дослідження процесів впливу правової глобалізацїї в цілому на розвиток сучасного конституціоналізму, що дасть можливість виявити гносеологічні корені вказаних процесів, їх аксіологічний потенціал, динаміку, визначити глобальні конституційно-правові константи, концепти і тенденції з метою їх оцінки з позицій національного права, розуміння феномена конституційного права в умовах глобалізації.
45. Філософський підхід до вивчення процесів глобалізації цілком виправданий, адже дає змогу дослідити категорії, які охоплюють не тільки понятійний ряд, а й визначають природу правової глобалізації, її відмінності від глобалізації економічної та політичної. Крім того, системно-категоріальний підхід до проблем конституційного забезпечення міждержавних глобалізаційних процесів дає можливість визначити відповідний спектр наукових інструментів, недоступних для розуміння інших явищ. Таким понятійним рядом повинна бути система категорій «інтернаціоналізація права», «правова інтеграція» і «правова глобалізація». На основі системного аналізу зазначених понять можна виявити та використати як у доктринальному, так й у прагматичному сенсі «запускаючий» механізм конституційного забезпечення міждержавних глобалізаційних процесів.
46. Глобалізаційні процеси, що охоплюють всі основні аспекти державності, призводять до «ланцюгової реакції» формування глобальної соціально-правової системи, в якій проявляються проблеми, пов’язані з формуванням інституційних та нормативних механізмів, що мають наднаціональний характер. Таким чином, функціонування глобальної соціально-правової системи неможливе без відповідної правової регламентації, що є дійовим засобом подолання колізій, конфліктів інтересів тощо.
47. Одним з позитивних аспектів глобалізації є формування загального (наднаціонального) міжнародного права, що регулює новий міжнародний правопорядок, а також сталої системи інтеграційних міжнародних організацій. Одночасно відбувається зворотній процес — глобалізація й інтернаціоналізація істотно впливають на розвиток конституційного права держав. Тому кожна держава, формуючи свою правову систему, запозичує конституційний досвід іншої.
48. Процеси глобалізації дедалі більше проникають у най- консервативнішу правову матерію, яка завжди стояла на варті забезпечення національних суверенних інтересів держави, її ідеології, самобутності, — конституціоналізм. Вітчизняна наука конституційного права дуже фрагментарно розкриває категорію конституціоналізму. Водночас сучасні реалії конституційного буття на порядок денний ставлять проблему комплексного вивчення цього феномена як складної політико- правової системи історії, теорії (доктринального обґрунтування) та практики становлення і розвитку держави і суспільства.

Світова спільнота має багатий досвід формування системи конституціоналізму, при цьому кожна держава має певну специфіку, особливості (історичного, політичного, ідеологічного, культурологічного, економічного характеру), які детермінують необхідність і можливість створення власної моделі конституціоналізму. Така модель виникає на конкретному етапі суспільного розвитку та характеризується певним соціально- правовим механізмом забезпечення ефективного конституційного регулювання суспільних відносин.

Український конституціоналізм на сучасному етапі тільки формується. Це зумовлено тим, що тривалий час після розпаду СРСР вітчизняна наука конституційного права продовжувала інерційне сприйняття радянської державно-правової доктрини, заснованої насамперед на позитивістських підходах. Проте сучасна українська правова і політична думка в цілому адаптувала теоретичну спадщину світового конституціоналізму.

49. Вітчизняна конституційно-правова наука поступово розробляє нові методологічні підходи до категорії конституціоналізму, поступово інтегрується у світовий та європейський конституційний простір і процес.

У контексті такого методологічного іструментарію, як порівняльний аналіз розвитку національних конституційних моделей, історії поширення традицій європейського й американського конституціоналізму, можна дійти висновку про початок активних процесів формування певного світового конституційного симбіозу під впливом глобалізації, котрий можна визначити як феномен «глобального конституціоналізму». Для такого визначення важливе значення має з’ясування ціннісних критеріїв і орієнтирів, які лежать в основі процесів правової глобалізації і відповідно виступають засадами перманентної юридизації основних прав і свобод людини, інститутів публічної влади, інституту власності як первинних елеменів сучасної соціально-політичної і економічної систем.

Однією з характерних рис сучасного як світового, так і вітчизняного конституціоналізму є глобалізація й універсалізація його основних цінностей. Більше того, процес формування нормативної основи розвитку глобального конституціоналізму набуває перманентного характеру.

50. Серед тенденцій, що впливають на становлення нового етапу в розвитку сучасного конституціоналізму та появу його універсальних, глобальних ознак, слід визначити консти- туціоналізацію міжнародного права та інтернаціоналізацію конституційного права. Це означає посилення ролі в національних конституціях положень і доктринальних принципів міжнародного і європейського права, що поступово отримують статус конституційних, підвищення конституційного статусу міжнародного і європейського права, що зумовлено постійним розширенням «кадастру» основних прав і свобод людини і громадянина, посиленням захисту навколишнього середовища, стрімким розвитком біотехнологій тощо.
51. Формування глобального конституційного права, глобального публічного права є новою та революційною тенденцією в механізмі як міжнародного, так і національного правового регулювання. Зазначені процеси активізуються завдяки системному впливу глобалізації, інтернаціоналізації та багаторівневої міждержавної інтеграції на розвиток правових систем.

Важливе місце у системі міждержавної інтеграції займають трансформація та інтернаціоналізація національного конституційного права, що відбувається під впливом глобалізації. Саме тому появу глобального конституціоналізму можна визначити як новий системний феномен міжнародної та національних правових систем, який позитивно впливає як на розвиток національної держави, так і міжнародного співтовариства в цілому, детермінуючи позитивний розвиток усіх суб’єктів і акторів національних і міжнародної систем.

4. Дослідження теоретико-правового виміру та категорійно- понятійного апарату забезпечення процесів інтернаціоналізації конституційного права та конституціоналізації міжнародного правопорядку в умовах міждержавних інтеграційних процесів дає змогу дійти таких висновків.

52. Останнім часом посилився інтерес до проблеми інтернаціоналізації правових систем, галузей права, і зокрема конституційного. Це пов’язано не тільки з підвищенням ролі міжнародного права у внутрішніх правопорядках, а й з удосконаленням конституційно-правового регулювання питань участі держав у міждержавних інтеграційних процесах. В основі інтернаціоналізації національних правових систем у сучасний період лежать принципи поваги до прав людини, суверенітету народу, взаємовплив національного і міжнародного права.

Актуалізація проблеми взаємодії міжнародної правової системи і національних правових систем зумовлена наявністю двох зовнішньо протилежних тенденцій: з одного боку, розгортанням процесів глобалізації та інтернаціоналізації, поглибленням міждержавної і правової інтеграції та взаємозв’язку держав і народів, а з іншого — посиленням національної ідентифікації, фрагментації, відокремлення правових систем.

53. Міжнародна й національні системи як частини спільного глобального соціально-правового простору мають свої генетичні й доктринальні коріння та функціонують завдяки модернізації суспільних відносин. У цих умовах перед світовим співтовариством стоїть завдання формування нового світового порядку, здатного істотно підвищити рівень керованості міжнародної системи в умовах глобалізації. За таких умов дедалі більший обсяг суспільних відносин виходить за межі держави. У зв’язку з цим управління світовою системою можливе лише спільними зусиллями держав. В результаті істотно підвищується роль усіх конституційно-правових засобів забезпечення ефективного управління міжнародними відносинами. Побудова такої системи можлива лише при повному врахуванні всіх суверенних національних інтересів, механізм забезпечення яких безпосередньо пов’язаний з подальшим розвитком конституційно-правового регулювання.
54. Феномен інтернаціоналізації має інтерсуб’єктну природу і являє собою соціальний процес, що розгортається у взаємовідносинах таких суб’єктів, як національні спільноти, які функціонують відповідно до національних правових систем. По суті, він характеризує діалектику взаємодії національних спільнот та їх різновидів. Загальною інтенцією у розумінні, що має бути основним результатом цього процесу, виступає уявлення про формування певної єдності взаємодіючих сторін.

Завдяки процесам інтернаціоналізації в Україні були зроблені позитивні кроки щодо розробки нового законодавства, спроможного закріпити кардинальні зміни у конституційному ладі, виборчому процесі, забезпечити гласність, багатопартійність, захист прав людини тощо.

Інтернаціоналізація конституційного права залежить від рівня суспільних відносин, ступеня інтеграції певної держави в міжнародне та європейське співтовариство. Інтернаціоналізація конституційного права держав Європи має два основних джерела розвитку: економіку, яка втілюється в розвитку спільного ринку і дедалі більшому проникненні в національні економіки; політичну, або конституційну, інтернаціоналізацію, ядром якої стали захист прав і свобод людини і громадянина, розвиток місцевого самоврядування та інститутів демократії.

Сучасна інтернаціоналізація відіграє важливу роль у відновленні правових систем держав, їх корекції, виходячи із загальноєвропейських підходів і стандартів, але використання зарубіжного досвіду у вирішенні національних проблем має бути обережним і зваженим. Адже запозичення безконтекстних норм і принципів, без урахування як реалій своєї країни, історичних особливостей розвитку, так і міжнародних обставин, може призвести до негативних наслідків, навіть дискримінації самої ідеї інтернаціоналізації.

Інтернаціоналізація у процесі інституціоналізації висуває серйозні вимоги до національних правових систем: а) вони мають створити умови для оптимального розвитку міждержавної інтеграційної співпраці; б) повинні бути відкритими для взаємодії одна з одною та між системами національного конституційного й міжнародного права.

В умовах глобалізації інтернаціоналізація конституційного права держав здійснюється активно, має різноманітні форми прояву. Відтак підвищується роль інтернаціоналізації у правовій сфері, що означає формування нової системної єдності взаємодіючих національних правових систем і розвиток кожної з них. Таким чином, система національного права на сучасному етапі зазнає впливу міжнародного публічного права і права міждержавних інтеграційних утворень.

55. Вплив інтернаціоналізації на конституційне право та його майбутнє визначається взаємодією самої інтернаціоналізації й демократичного розвитку. Можна визначити шість конституційно-правових інститутів, у межах яких відбуваються процеси інтернаціоналізації: 1) тенденції зміни в територіальному устрої та юрисдикції національних органів законодавчої і судової влади; 2) запозичення досвіду зарубіжних країн з метою внесення поправок, змін, а також імплементації окремих правових норм у національні конституції; 3) делегування певних повноважень на користь наднаціональних органів національними органами влади в межах здійснення соціальної, економічної, правової і культурної політики; 4) конвергенція принципів, що лежать в основі галузей публічного права різних держав; 5) регіональна співпраця у сфері публічного права з метою досягнення наднаціональних цілей; 6) пряма участь держав і міжнародних організацій у переговорах щодо визначення національних конституційних основ та імплементації правових норм у конституції держав.
56. Істотна роль міжнародного права визначається активним становленням і реалізацією в межах світового співтовариства основоположного принципу — сумлінного виконання міжнародних зобов’язань. Він зобов’язує держави під час здійснення своїх суверенних прав встановлювати «свої» закони і адміністративні правила відповідно до вимог і стандартів міжнародного права.

Під впливом глобалізації сучасне міжнародне право набуває певних характерних особливостей. Насамперед основною його функцією стає забезпечення інтересів світового співтовариства в цілому.

57. Висунення на перший план міждержавного співробітництва людини, її прав та інтересів зумовило істотні зміни у правовому статусі людини: якщо раніше її правовий статус визначався винятково нормами національного права, то нині, завдяки розвитку міжнародного гуманітарного права, виникненню великої кількості міжнародних органів, що займаються захистом прав людини, людина отримала можливість від власного імені виступати на міжнародній арені на захист своїх порушених прав.
58. Характерною рисою глобального міжнародного права є розширення його сфери регулювання і поява в його складі таких нових галузей, як право міжнародної безпеки, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне гуманітарне право, міжнародне економічне право, міжнародне кримінальне право. Якщо раніше міжнародне право регулювало міждержавні відносини переважно політичного характеру, то глобальне міжнародне право регулює весь спектр суспільних відносин, тобто фактично має той самий обсяг регулювання, що й внутрішньодержавне право.
59. Хоча в міжнародному праві є феномени, що не мають аналогів у національному праві, або вони мають інше значення чи іншу сферу дії, ця тенденція може привести нас до попереднього висновку про те, що в сучасних умовах міжнародне і внутрішньодержавне право є не двома різними правовими системами, які існують паралельно, а фактично «накладаються» одна на одну, являючи собою єдину систему світового права. Така характеристика міжнародного права відображає якісно новий етап його розвитку.
60. Глобальне міжнародне право перманентно набуває демократичного характеру, сприяє демократизації національних правових систем у цілому та їх основних законів зокрема.

Основними суб’єктами глобального міжнародного права залишаються держави, які є основними ініціаторами та учасниками створення його норм, їх реалізації та, у випадку необхідності при виникненні суперечок, створення механізмів для їх урегулювання.

Перед міжнародним правом стоїть надзвичайно важливе завдання: забезпечити оптимальне поєднання інтересів міжнародного співтовариства в цілому та його складових — суверенних держав, що об’єктивно інтенсифікує процес взаємодії міжнародного й національного права.

Підвищення ролі міжнародного права об’єктивує інтернаціоналізація конституційного права. Це зумовлено тим, що: а) міжнародне право регулює взаємодію правових систем, розмежовуючи головним чином сфери їхніх дій, визначаючи межі допустимості для права конкретної держави; б) міжнародному праву належить важлива роль у забезпеченні відповідності правових систем держав загальновизнаним та загальноприйнятим стандартам; в) взаємодія з національним правом є характерною рисою функціонування міжнародного права.

61. Разом з поняттями «конституціоналізм», «правова і конституційна держава», «реалізація конституції», «конституційне забезпечення» сучасна наука конституційного права почала оперувати поняттям «конституціоналізація правового порядку». Воно означає процес проникнення норм конституції і конституційного права в різні компоненти правової системи. Таке понятійно-категоріальне оновлення вимагає зміни попередніх уявлень про взаємодію конституції і правової системи країни як в умовах сталого розвитку, так і в період кардинальної трансформації держави і суспільства. Найгостріше проблема конституціоналізації проявляється в процесі конституційного забезпечення процесів міждержавної інтеграції, розвитку сучасного міжнародного права.

Сучасний процес конституціоналізації міжнародно-правового порядку — новий етап у розвитку всесвітньо-історичного явища, що пов’язане з тенденцією юридизації суспільних відносин, яка зумовлена процесами глобалізації і міждержавної інтеграції, експансією доктрини конституціоналізму в європейський комунітарний і міжнародно-правовий порядок.

Конституціоналізацію міжнародного права можна охарактеризувати як процес впливу сучасної доктрини конституціоналізму, норм і принципів конституційного права різних держав на нормативну систему міжнародного права. Яскравим прикладом конституціоналізації міжнародно-правового порядку є формування європейського права і виникнення на його основі «наднаціонального конституціоналізму» в Європейському Союзі.

62. Поняття «наднаціонального конституціоналізму» може використовуватися в конституційному праві для позначення двох різновекторних процесів системного регулювання суспільних відносин за допомогою правових норм вищого порядку. Передусім це конституційно-правове забезпечення участі держав у інтеграційних процесах, яке проявляється у наступному: а) особлива важливість для держави окремих видів суспільних відносин здатна зумовлювати та об’єктивувати потребу регулювання їх у конституції, а тому конституційне регулювання може розширювати свій об’єкт; б) конституція за допомогою багаторівневого конституційного законодавства може поширювати регулятивний вплив на всю систему права і законодавства. В цьому випадку знижується потреба в конституційних поправках, адже різні рівні конституційного законодавства можуть інтегрувати правові інновації, що значною мірою змінюють зміст конституційного права.
63. Сучасна ідея конституціоналізації правового порядку ґрунтується на постулатах конституційної теорії і практичному досвіді розвитку демократичних держав, в основі яких — універсальність конституції. Універсалізм конституції перетворює її на чинник інтеграції національної правової системи в правову систему міждержавного об’єднання.

Універсальний характер конституційних положень має три аспекти:

1. норми конституції охоплюють в процесі регулювання всі важливі сфери суспільного життя — правову, політичну, економічну, соціальну, культурну; 2) обсяг регулювання у цих сферах неоднаковий; 3) сучасна конституція створює правові передумови узгодженого розвитку різних підсистем суспільства, тим самим забезпечує процес універсалізації юридичних норм, гармонізує зв’язок між нормами різних галузей права, коли базові конституційні норми і конституційні цінності, що лежать в їх основі, стикаються з галузевими принципами права, правовими процедурами або традиціями.

Універсальність конституційних норм виявляється завдяки закріпленню в конституції великого числа норм-принципів, норм-цілей, норм-завдань, які в цілому можуть бути віднесені до категорії конституційних декларацій, що виконують одночасно телеологічну і експресивну функції. Конституційні декларації мають загальний характер, а тому потрібне їх тлумачення щодо окремих видів правовідносин. Універсальність проявляється у конституційному тлумаченні й конституційному контролі — як гарантах конституційності різних нормативних правових актів.

Наявність у конституції норм-цілей сприяє не тільки формуванню універсальних телеологічних домінант статутарного та динамічного існування соціуму та держави, а й проспективному їх розвитку, спрямованому на формування суверенної, демократичної, соціальної, правової державності, яка в умовах міждержавної інтеграції може існувати тільки завдяки інтенсивному співробітництву держав світу в рамках міжнародних організацій та інтеграційних міжнародних об’єднань.

Ознака універсальності залежить від правового і публічного потенціалу конституційних положень. Ступінь відкритості конституції інноваціям і соціальним змінам — важливий показник її юридичного і суспільного потенціалу. Конституція України в цілому відповідає вимогам універсальності.

64. При вивченні процесів конституціоналізації суспільних відносин слід розмежовувати конституціоналізацію внутрішньодержавного правопорядку, за якої значно підвищується роль Основного Закону в багатьох сферах життєдіяльності суспільства та конституціоналізацію міжнародного правопорядку, яка безпосередньо залежить від активного проникнення норм, принципів і доктрин конституційного права в міжнародне право, в якому вони заріплюються.

5. Розгляд сучасних проблем розвитку доктрини суверенітету та її конституційного забезпечення в процесі європейської міждержавної інтеграції зумовив наступні висновки.

65. Проблема державного суверенітету під впливом процесів глобалізації, інтернаціоналізації та міждержавної інтеграції перетворюється на складну наукову проблему, яку багато вчених розглядають, використовуючи нетрадиційні для наукового пізнання підходи. Цілком традиційні та сталі для науки конституційного права явища, до яких належить категорія державного суверенітету, в процесі суперечливих міждержавних інтеграційних процесів, які набувають системного характеру, суттєво змінюють не тільки традиційний зміст, а й набувають нових рис та організаційно-правових форм. Тому в сучасних умовах категорія суверенітету переживає гносеологічну та термінологічну кризу, що гостро поставила питання про актуальність та змістовність даного поняття.
66. Враховуючи, що суверенітет є фундаментальною ознакою держави, онтологічною та аксіологічною властивістю державної влади, його правове та соціальне значення неминуче випливає з оцінки сучасного стану та перспектив існування світової системи національних держав, а також конституційної традиції його забезпечення, навіть в умовах поглиблення процесів глобалізації та міждержавної інтеграції.

Процес створення наднаціональних державоподібних утворень конституційного характеру і поглиблення міждержавної інтеграції неминуче висувають на перший план кореляцію цього процесу із збереженням статусу незалежної держави як такої. Пошук взаємоприйнятного балансу елементів наднаціонального і міждержавного співробітництва неминуче пов’язаний із збереженням етнічної самобутності, менталітету, гарантії реалізації яких вбачають, зокрема, в суверенітеті у формі національного і народного суверенітетів.

Загальносвітові процеси глобалізації призводять до відповідної конвергенції держав, поступового зникнення певних бар’єрів між ними та об’єктивно потребують нового аналізу концепції суверенітету.

Проблему суверенітету для нашої держави актуалізують як зовнішні, так і внутрішні чинники. До зовнішніх слід віднести передусім перспективи подальшого поглиблення співробітництва та інтеграції України до складу такого міждержавного об’єднання, як Європейський Союз, сприяння функціонуванню транснаціональних корпорацій, утворенню нових міждержавних співтовариств, активізація діяльності у міждержавних урядових і неурядових організаціях та інституціях. До внутрішніх — поступову та планомірну децентралізацію влади у контексті адміністративної та муніципальної реформ, розширення прав регіонів і суб’єктів місцевого самоврядування, необхідність розв’язання етнонаціональних проблем тощо. Всі ці чинники суттєво впливають на кількісні та якісні характеристики суверенітету будь-якої держави і зумовлюють актуальність дослідження даної категорії.

Теоретичне і практичне значення визначення конституційно-правового змісту суверенітету, доцільності подальшого використання зазначеного терміна в нормативно-правових актах повинні розглядатися з урахуванням того, що право покликане не лише визначати, упорядковувати й охороняти суспільні відносини, а й задавати вектори їх прогресивного розвитку.

Проблему трансформації суверенітету в нових умовах варто розглядати комплексно, разом із функціональною діяльністю держави. Першочерговими завданнями тут мають стати конституційне закріплення та реалізація відповідних положень у політичній, соціальній та економічній діяльності держави, для вирішення проблем глобальних викликів, міждержавної інтеграції тощо.

67. На сучасному етапі розвитку конституційного й міжнародного права формуються дві протилежні концепції щодо характерних ознак сучасного суверенітету. Одна з них виходить з того, що сучасна глобалізація «стирає» державні кордони і нівелює державний суверенітет, згідно з іншою — подальше існування і зміцнення суверенітету, навіть в умовах глобалізації та інтернаціоналізації, є об’єктивною закономірністю розвитку держав на всіх етапах їх історичного розвитку.

Суверенітет держави в умовах глобалізації стрімко набув нових змістовних характеристик. Це зумовлено тим, що для вирішення багатьох глобальних проблем державам доводиться об’єднуватися, створювати союзи, співтовариства, регіональні структури колективної безпеки та віддавати на їх користь деякі суверенні права. Спостерігаючи дані явища, багато учених стали піддавати критиці, перегляду значення суверенітету в сучасному світі.

Криза класичного розуміння суверенітету безпосередньо пов’язана з процесом самозбереження суверенних держав і розвитком міждержавних відносин, які вимагали нових форм взаємодії і міждержавного співробітництва як додаткового інструменту забезпечення конституційного ладу держав, їх внутрішньодержавного розвитку й національної безпеки. Таким чином, тут більше проявлялася концептуальна тенденція відцентровості, ніж традиційна концептуальна тенденція доцентровості, на якій базується суверенітет.

Активізація критики класичної теорії суверенітету стала своєрідною реакцією на ослаблення ролі сучасної держави і підвищення статусу міжнародного права в міждержавних відносинах, на появу універсальних міжнародних організацій, утвердження загальнолюдських цінностей тощо. Такі тенденції сприяли переходу до нового етапу в розвитку держав, коли поглиблення процесів політичної інтеграції, правової глобалізації та універсалізації спричинило інтернаціоналізацію конституційного права держав.

68. Теза про «розмивання» державного суверенітету залишається на сучасному етапі одним з актуальних питань не тільки у вітчизняній теорії конституційного права, а й конституційній доктрині європейських держав.

Під впливом інтеграційних процесів, переходу національного у стан інтернаціонального, нівелювання правових традицій конституційного розвитку держав у конституційній доктрині посилилися теоретичні позиції щодо суверенітету нації, форми самовизначення національних меншин та засобів їх конституційно-правової реалізації, виокремлення категорії «етнічна самоідентифікація» у сучасному європейському конституційному інтеграційному будівництві. При цьому конституційний розвиток держав активізував діяльність національних конституційних судів, які стали на захист національної правової традиції у консервативному її розумінні.

Вступ держав до будь-яких міждержавних об’єднань не означає ні втрати, ні обмеження, ні звуження їх суверенітету. У таких взаємозв’язках, навіть у тих випадках, коли держава зливається з іншою й утворює складне державне утворення, відбувається саме реалізація суверенітету, коли держава свідомо та самостійно йде на створення нових компетенціарних (наднаціональних) структур, в яких її територія, населення, влада отримують сприятливіші та якісно нові умови для свого подальшого існування і розвитку.

При вступі держав до міжнародних міждержавних об’єднань вони не передають останнім свій суверенітет. Йдеться лише про передачу відповідних суверенних прав, тобто наділення міжнародних міждержавних об’єднань (їх наднаціональних органів) певними повноваженнями, зокрема щодо здійснення деяких з тих прав, які віднесені до суверенітету.

69. Детальне визначення європейського конституціоналізму досить суперечливе, адже до нього відносять цілий комплекс концепцій, теорій та доктринальних підходів, що стосуються ідей конституційної природи Європейського Союзу Відтак тема європейського конституціоналізму виступає гносеологічною, методологічною, концептуальною ланкою між текстуальним аналізом конституційних законів і соціальним аналізом тенденцій на користь майбутньої інтеграції.
70. Інтеграція України у Європейський Союз потребує гармонізації вітчизняного законодавства з європейським правом. Цей процес є об’єктивним, позаяк визначається геополітичним розташуванням, а також традиційними історичними, соціальними, культурними, господарськими та іншими зв’язками.

Дієвість реформування правової системи України значною мірою залежить від врахування основних правових цінностей, напрацьованих людством. Зокрема, це впливає на ефективність входження України в європейський правовий простір. При цьому важливу роль у цих процесах відіграють європейські правові стандарти, основне місце серед яких займають загальновизнані принципи права, що спираються на гуманізм та демократію.

71. Система права, що розвивається в умовах інтернаціоналізації, набуває ознак саморегулювання саме завдяки процесам правової інтеграції та включає базові конституційні норми наднаціонального характеру. В результаті такої еволюції європейських структур правова інтеграція може розглядатися як особливий європейський конституційний простір.

Правовий простір є комплексною категорією. Науковці дедалі більше звертають увагу саме на визначення даної категорії, адже у процесі її дослідження необхідно проаналізувати питання правових зв’язків у державі, правового режиму й механізмів здійснення державної влади. Ця категорія покликана відобразити структуру й організацію здійснення владних функцій державою в межах своїх повноважень.

Засадничими елементами формування європейського правового простору виступають поняття «загальна правова система Європи», як правова теорія та легітимний фундамент формування європейського конституційного права, та «загальна європейська правова культура», котру розуміють як сукупність правових принципів, що є елементами конституційної держави і включають такі поняття, як: «цінність людського життя», «плюралізм», «права і свободи людини», «правова держава й правосуддя», «форма місцевого самоврядування», «толерантність і захист національних меншин», «децентралізований територіальний устрій». Ці загальні конституційні принципи формуються законодавцем — як національним законодавчим органом (парламентом конкретної держави), так і європейськими інтеграційними структурами (Рада Європи, ЄС, Організація з безпеки й співробітництва в Європі та ін.), виходячи з фундаментальних положень конституційної теорії й практики, які вироблені століттями й одночасно визнаються «загальною конституційною спадщиною» з історичних позицій і «конституційним програмуванням» — з позицій сучасного конституційного розвитку. Таким чином, виникають якісно нові онтологічний, гносеологічний, аксіологічний та методологічний рівні сприйняття теорії європейської конституційної культури, яка виступає стрижнем змісту конституції, конституційного права, конституціоналізму Європейського Союзу і держав-членів, які входять до нього.

72. Після підписання Маастрихтських угод європейський правовий простір як категорія і як явище дедалі частіше згадується у науковій літературі, визнається у конституційній доктрині, легалізується та інституціоналізується у конституційному законодавстві держав-членів ЄС, сприяє формуванню та розвитку європейського права. У цьому аспекті європейське право виступає головним засобом формування європейського правового простору.

Поняття європейського конституційного права дістало відображення як у конституційній теорії, так і в конституційному законодавстві практично всіх держав-членів ЄС. Поняття європейської ідеї і відповідної загальної конституційної культури, що реалізуються крізь призму ідей правової держави, громадянського суспільства, верховенства права, дотримання прав і свобод людини й громадянина, привертають увагу представників конституційної доктрини більшості держав-членів міжнародної спільноти.

Той факт, що такі поняття є прийнятними й загальновживаними в сучасній юридичній, і зокрема конституційній, науці, означає не тільки сприйняття сталого досвіду європейської інтеграції, а й його запозичення, відповідну правову рецепцію. Така позиція виражає також насущну потребу конституційної науки щодо вирішення проблеми методологічного забезпечення ґенези, становлення, розвитку та практичного втілення в законодавстві держав та міждержавних об’єднань загальних конституційних засад сучасної європейської інтеграції.