Примітки до розділу шостого

1. Декларація від 21 березня 1999 року.
2. Резолюція Парламенту про відставку Комісії та призначення нового її складу від 23 березня 1999 року.
3. Декларація Європейської Ради в Берліні від 24 березня 1999 року.
4. Промова Романо Проді в Європейському Парламенті від 13 квітня 1999 року.
5. Пор.
   також розділ 2.
6. У рамках реформи дуже цікавий пункт, пов’язаний з цим аспектом, стосується річних звітів генеральних директорів про діяльність і використання ресурсів їхніх генеральних дирекцій Перед Європарламентом постає проблема хто мусить подавати такі звіти - комісари чи генеральні директори9 У цьому випадку контроль та політична відповідальність комісарів стають суто формальними й долаються прямими стосунками між генеральним директором і парламентськими комісіями контролю У даному питанні Єврокомісія прийняла перший варіант комісари представляють перед парламентськими комісіями об’єктивні дані, вибір рішення й політичні результати, а генеральні директори подають деталі використання ресурсів У такий спосіб Комісія побажала підкреслити, що природними співрозмовниками Парламенту є комісари, і виявила волю продовжувати дебати з Парламентом на політичному рівні, а не зосередившись аспектами “мікроуправління”
7. Біла книга передбачає “21 стратегічний орієнтир для реформи” Головні стратегічні моменти такі

1. Культура службової діяльності - з підсиленням принципів незалежності, відповідальності, фінансової звітності, ефективності й прозорості (кодекс поведінки в стосунках між адміністрацією й службовцями, кодекс поведінки службовців, комітет стандартизації в громадському житті, нові правила доступу до документів, прискорення платіжних процедур)
2. Визначення пріоритетів, розміщення й ефективне використання ресурсів

• запровадження менеджменту на основі діяльності, мета якого водночас приймати на кожному організаційному рівні рішення щодо політичних пріоритетів і відповідних ресурсів,
• розвиток політики екстерналізацн, не для покриття внутрішніх прогалин, а лише коли це може гарантувати більшу ефективність і економічність,
• метод робіт, орієнтованих на кращі досягнення, шляхом модернізації процедур, посилення координації між службами і краще використання нових технологій

3. Розвиток людських ресурсів

• більша важливість має бути надана управлінським якостям,
• більша лінійність кар’єри,
• скорочення кількості контрактних працівників,
• здійснення політики рівних можливостей

4. Аудит, фінансове управління й контроль

• чітке розмежування відповідальності між тим, хто дозволяє провести витрату, і тим, хто забезпечує бюджетну лінію,
• посилення контролю за фінансовим управлінням та аудитом,
• захист фінансових інтересів Європейського Співтовариства

5. План діяльності

• створення підрозділів ad hoc для реформи,
• поетапне здійснення реформи в погодженні з профспілками

8. На підставі угоди від 12 березня 2001 року Єврокомісія розпочала низку інтенсивних переговорів з профспілками, ключову роль у яких відіграла паритетна група, названа групою Ersboell, від прізвища свого президента, колишнього генерального секретаря Ради, Єврокомісія розвинула також міжшституційний діалог на рівні Президентів, генеральних секретарів та адміністративних працівників високого рангу й організувала широкі консультації з персоналом
9. На цю тему і щодо резюме основних подій у Комісії Проді в 2000 році, див М Mohnari, La Commissione Prodi, in F Brum, N Ronzim (ред), L’ltaha e la pohtica internazionale, Bologna, II Mulmo, 2001, pp 63-75
10. Див вище, розділ 5 1
11. COM (2001) 428 Під час готування білої книги були залучені до консультацій понад 2500 асоціацій, регіональні і локальні установи Різноманітні орієнтири білої книги теж будуть обговорені з зацікавленими сторонами протягом консультаційної фази, що триватиме до 31 березня 2002 року
12. Посилання на особливості церков і релігійних громад не має прецедентів в історії співтовариства і може відкрити нову фазу діалогу й кооперації з ключовими діячами для наближення Євросоюзу до громадян і для поширення інформації про цінності, на яких він заснований
13. Цікавий аналіз цього аспекту міститься в Р Magnetic, L’Europe, I Etat et la democratie, Bruxelles, Complexe, 2000, pp 182 ss

u Пор розділи і і 3, вище

15 Біла книга, наприклад, вказує, що з 83 директив про внутрішній ринок, виданих 2000 року, лише 5 були повністю виконані в усіх державах-членах.

16. Метод відкритої координації має бути, однак, застосований не як альтернатива до комунітарного методу та законодавчої процедури, а лише паралельно. З цього пункту nop. Gozi, Doamp;s the institutional triangle have a future?, in “The International Spectator”, 1/2001, pp. 39-51. Згідно з Єврокомісією, метод відкритої координації мав би служити для досягнення цілей угод; мали б бути також встановлені механізми для регулярного інформування Європейського Парламенту; Єврокомісія мала б бути повністю залучена до цього процесу, а зібрана інформація вільно поширюватися як підстава для висновків, чи законодавчі або програмні дії справді необхідні для розв’язання вказаних проблем і питань. Пор. “Біла книга про врядування”, с. 26.
17. Зокрема, передбачено створити три нові агенції з харчової, морської та повітряної безпеки. Різні реґламентаційні агенції вже існують у системі Співтовариства, і є потреба встановити чіткіші юридичні рамки та краще визначені правила для їх створення, функціонування й контролю за ними. Надання виконавчих функцій агенціям має стати наслідком звітів і ролі інституцій Співтовариства. Аґенції можуть мати право на індивідуальне рішення лише в чітко визначених галузях, де переважає єдиний громадський інтерес і досягнення певних цілей пов’язане з необхідністю мати особливу технічну компетенцію. Вони не можуть бути створені в галузях, де угоди надають право прийняття рішення безпосередньо Єврокомісії (наприклад, у секторі конкуренції), ані в галузях, де потрібно вдаватися до посередництва й поєднання різних громадських інтересів через певну кількість довільних рішень Пор. “Біла книга”, сс. 28 і 29.

Наразі (вересень 2001 року) існують такі агенції: Європейський центр професійної підготовки, Європейська фундація для покращення умов праці, Європейська агенція з питань довкілля, Європейська фундація з освіти, Європейська агенція спостереження за наркотиками й токсикоманією, Європейська агенція медичних препаратів, Бюро гармонізації внутрішнього ринку, Європейська агенція безпеки й охорони здоров’я на роботі, Союзне бюро різноманітності рослин, Центр перекладу документів органів Союзу.

18. Пор. розділи 1 і 2.

14 Пор. розділ 3.

20. На цю тему пор. промову Президента Проді в Європейському Парламенті 20/3/2001 і промову, виголошену на Європейській Колегії в Брюгге 12/11/2001.
21. Пор. розділ 3.
22. Пор. розділ 3, параграф 3.
23. Пор. розділ 1.
24. На цю тему в Брюсселі існують різні пропозиції. Див., серед іншого, цікаві документи групи Eurogoal і, зокрема, документ The Need for а Focused and Far Reaching ICC, жовтень 1999.
25. Міркування про те, як покращити функціонування Ради, навіть до нової реформи угод, розпочаті вже у звіті, підписаному генеральним секретарем Трумпфом (Trumpf) 10 березня 1999 року. ї це лише окремі пропозиції, вони менш відомі, але від цього не стають менш корисними. Ідея полягає у використанні всього потенціалу теперішніх угод для поліпшення інституційної діяльності в очікуванні ширшої інституційної реформи. Сам Європейський Парламент також сформулював різні пропозиції у цьому напрямі, особливо щодо ролі Єврокомісії* й міжінституцІйних відносин. Цікаві міркування про інституційну систему Євросоюзу зі специфічними пропозиціями реформи містяться в “Commissariat general au Plan, UUnion europeenne en quite d’institutions legitimes et ejficaces”, (звіт групи під керівництвом J.L. Quermonne), Paris, La Documentation fran^aise, 1999.
26. Пор. розділ 3.

27

Група, якій доручено готування хартії, звана “Конвентом”, складалася з представників Європейського Парламенту, Суду ЄС, Єврокомісії та національних парламентів. Економічний і соціальний комітет, комітет з розвитку регіонів і Омбудсман могли висловлювати свої думки про роботу цієї групи. Європейська Рада мала право надсилати спостерігачів.

27. і

Проект Ф’єзоле (Fiesole) бере початок з доповіді трьох експертів про інституційні наслідки розширення Євросоюзу (доповідь Дегена (Dehaene), фон Вайцзекера (von Weizsaecker) та Лорда Саймона (Lord Simon)) від 18 жовтня 1999 року.

2У На тему хартії вже з’явилися численні публікації. Пор., між іншим,

1. Manzella, La carta europea dei diritti fondamentah, “її Mulino”, 1, 2001; E. Paciom, La Carta europea dei diritti fondamentah, in “Europa/Europe”, 1/2001; S. Gozi, C. Risi, La Carta dei diritti fondamentah dell’Umone europea, у друці в “Rivisita affari sociali mternazionah”; P. Ferrara, Una Cana per VEuropa, “II regno”, 20/2000.

30. Пор. висновки Європейської Ради в Кельні 3-4 червня 1999 року, пункти 44 і 45 і додаток IV.
31. Крім того, було чотири спостерігачі: двоє представників Суду ЄС і двоє представників Ради Європи, з яких один представляв Європейський Суд з прав людини. Економічний і соціальний комітет, Комітет з розвитку регіонів і європейський Омбудсмен мали бути запрошені до висловлення своїх думок, як і інші організації, соціальні групи, експерти і взагалі представники громадянського суспільства. Дуже показово, що до цього процесу залучено громадянське суспільство через діалог із зацікавленими організаціями та через прилюдні слухання, де члени Конвенту зустрічалися й обговорювали різні аспекти хартії з представниками громадянського суспільства.
    Конвент на своєму першому засіданні 17 грудня 1999 року обрав головою Романа Герцога (Roman Herzog), колишнього президента ФРН від 1994 до 1999 року. Серед італійців, Стёфано Родота (Stefano Rodota) представляв уряд, Андреа Мандзелла (Andrea Manzella) - Сенат, П’єро Мелоґрані (Piero Meiograni) - Палату депутатів, а Елена Пачотті (Elena Paciotti) - Європейський Парламент.
32. У цьому сенсі висловлювався за різних обставин Президент Проді. Перед Європейським Парламентом 12 грудня 2000 року, говорячи про результати Ніцци, Проді заявив, що Європейська Рада в Ніцці продемонструвала “драматичну” невідповідність сучасного міжурядового методу для реформи угод. На пленарних засіданнях у січні й лютому та в промові, виголошеній у Брюсселі 20 березня 2001 року, Проді запропонував вдатися до методу, опрацьованого Конвентом для наступної інституційної реформи (див http // europa eu int/comm/commissari/prodi/discorsi) Цю ж позицію прийняв і Європейський Парламент Пор, реляцію комісії з конституційних справ “Mendez de Vigo-Seguro” від 4 травня 2001 року, РЕ 294 155 13 Пор рішення суду від 29Ь жовтня 1980 року, Брати Рокет (Roquette Freres), за справою 138/79, Raccolta, 1980, р 3333 34 Недоторканість людської гідності проголошена в статті першій хартії До розділу “Гідність” внесено такі громадські й політичні права право на життя й на заборону смертної кари, право на повагу людської цілісності, яке містить заборону клонування для відтворення людських істот, заборону тортур і нелюдського поводження, заборона рабства та примусових праць Другий розділ, “Свободи”, містить пункти право на свободу та безпеку, на недоторканість приватного життя, проблеми сім’ї, захист персональних даних, свобода думки, свідомості й релігії, свобода вираження думки, право на освіту й професійну підготовку, свобода зборів і асоціацій, художня й наукова свобода, право власності, право на політичний притулок, заборона висилання до держав, де є серйозний ризик застосування неприпустимого ставлення, смертної кари, тортур, професійна свобода та право на працю, свобода підприємництва У розділі третьому, “Рівність”, визнаються такі права принцип рівності перед законом, який повторює фундаментальний принцип Співтовариства, сформульований Судом ЄС, заборона дискримінації, культурна різноманітність, релігійна й мовна різноманітність, рівність між чоловіком і жінкою, права дітей, права літніх людей, інтеграція інвалідів Розділ четвертий, “Солідарність”, містить пункти право на інформацію та на консультацію з працівниками всередині підприємства, право переговорів і колективної дії працедавців і працівників, право на доступ до служб працевлаштування, право на захист у разі невиправданого звільнення, право на справедливі й рівні умови праці, праця неповнолітніх, право поєднувати сімейне життя з професійним, право на безпеку, соціальне забезпечення й допомогу при влаштуванні на помешкання, охорона здоров’я, доступ до служб загальних потреб, захист довкілля і захист споживачів У розділі п’ятому, “Громадянство”, фігурують такі права право на доступ до документів, право громадян Європейського Союзу на активний і пасивний доступ до виборів у Європейський Парламент та муніципальних виборів, стосунки з державною адміністрацією (неупередженість і швидкість адміністративної ди, можливість вислухати іншу сторону, право на доступ, зобов’язання мотивації актів, використання рідної мови в стосунках з союзною адміністрацією, які визнаються за “всіма особами”), право на доступ до документів, право на запрошення посередників і право на подання заяв до Європейського Парламенту (визнані за громадянами ЄС і резидентами в Союзі), свобода переміщення на території держав- членів (для громадян ЄС, з можливістю поширення на позасоюзних іммігрантів, які легально проживають на території держави-члена), дипломатичний і консульський захист Останній розділ, присвячений темі “Право”, містить пункти право на ефективний юридичний захист, право на неупереджений суд, презумпція невинності та права на захист, nullum crimen sine lege (нема злочину без закону), пе bis in idem (за те саме двічі не карають)

30 Не знаючи, яку юридичну силу матиме кінцевий текст, на пропозицію голови Романа Герцога Конвент прийняв рішення опрацьовувати його так, немовби йшлося про юридично зобов’язальний текст Про це, пор Е Paciotti, La Carta europea, cit, p

35. У політичній резолюції Ніццької угоди від 14 грудня 2000 року Європарламент зазнав сильної критики за невнесення хартії до угод і за рішення Європейської Ради не надавати хартії юридично зобов’язальної сили Парламент потім знову підтвердив свою позицію щодо моделі Конвенту, яку слід було б застосувати також і при найближчому перегляді угод
36. 3 цього питання пор розділ 1
37. Слід нагадати, що питання про повагу прав людини набуває щораз більшої важливості всередині Євросоюзу і в стосунках його зі своїми державами-членами Зокрема, слід нагадати про випадок, коли в Австрії крайня права партія свободи Гайдера (Haider) увійшла в урядову коаліцію 1999 року Через екстремістські заяви Гайдера було застосовано статтю 7 Угоди, яка передбачає механізм санкцій щодо певної держави в разі порушення прав людини Стаття 7, однак, передбачає механізм наступної дії, тоді як в австрійському випадку йшлося (якщо справді вважати такі заяви порушенням) про превентивне втручання Отож 14 урядів Євросоюзу прийняли рішення перервати свої дипломатичні стосунки з Австрією на двосторонній основі і 12 липня 2000 року доручили груш з трьох експертів - екс- президенту Фінляндії Марті Ахтісаарі (Martti Ahtisaan), екс віце- президенту Єврокомісії з прав людини Йохену Фровейну (Jochen Frowem) та європейському екс-комісару, колишньому міністру закордонних справ Іспанії й генеральному секретареві Ради Європи Марселіне Ореха (Marcelme Oreja), - отож цим особам було доручене завдання провести розслідування цього випадку й доповісти про ступінь довіри до Австрійського уряду на підставі виражених і прийнятих в об’єднаній Європі спільних цінностей прав людини та щодо політичної еволюції парти Гайдера Звіт, опублікований 8 вересня 2000 року, був позитивним для Відня Однак ця криза мала наслідком зміну статті 7 Ніццької угоди, до якої було внесено також і превентивний механізм Дивує, однак, що стаття, задумана в Амстердамі передусім для майбутнім країн членів з Центральної та Східної Європи, які ще мають великі проблеми, особливо щодо меншин, вперше була застосована проти однієї з 15 країн - теперішніх членів Євросоюзу
38. Пор S Gozi, // Consigho europeo di Helsinki nubi all orizzonte in Europa, m “Europa/Mezzogiorno”, gennaio 2000
39. і—r

Пор вище

40. He випадково Президент Проді заявив перед Парламентом, що Амстердамська угода не значно нижча від рівня інституційних очікувань і що далі неможливо розраховувати навіть на найменші реформи 3 метою знову розпочати в ширшому плані політичні дебати про інституційну реформу Проді доручив підготувати звіт про шституційні наслідки майбутнього розширення Євросоюзу трьом експертам екс-прем’єр-міністру Бельгії Жану-Люку Дегане (Jean Lue Dehaene), екс Президенту Німеччини Ріхарду фон Вайцзекеру (Richard von Weizsaecher) та екс-міністру й президенту ‘ Бритиш Петролеум , Лорду Саймону (Lord Simon) Доручення дано 1 вересня 1999 року У звіті, представленому 18 жовтня 1999 року, три експерти підкреслили необхідність опрацювання загальної реформи, але з цілком реалістичними цілями, наполягаючи на необхідності пов’язати Євросоюз з європейськими громадянами та підвищити ефективність інституцій Голосування кваліфікованою більшістю було б скасовано в усіх галузях союзних повноважень, і вага окремих країн у момент голосування була б переглянута для кращого унаявлення демографічного чинника Сфера спільного прийняття рішень мала б і далі розширюватися, але Парламент мав би докласти зусиль для покращення прозорості й ефективності власної адміністрації Також мали б бути розглянуті питання зовнішнього представництва Євросоюзу, разом із секторами торгівлі й міжнародних монетарних відносин, та про юридичну особу Євросоюзу Що стосується

Єврокоміси, то експерти прийшли до висновку, що перед неможливістю для кожної з держав-членів відмовитися від свого комісара Єврокомісія мала б стати ще більш президентською, з істотним збільшенням виконавчої влади Президента Нарешті, експерти пропонують поділити Угоду на дві частини загальну, “європейську конституцію”, яка містила б принципи й загальні політичні орієнтири Євросоюзу, права громадян й інституційні рамки, та другу частину, яка стосувалася б з інших положень угод і конкретних сторін союзної політики

Після звіту експертів з’явився документ під назвою “Внесок Європейської Комісії до готування міжурядової конференції з інституційних питань” (9 листопада 1999 року), резолюція Європейського Парламенту про підготовку реформи угод і наступної міжурядової конференції (18 листопада 1999 року), звіт Президентства під назвою “Ефективність інституцій після розширення Європейського Співтовариства - пропозиції для міжурядової конференції” (7 грудня 1999 року), висновки Європейської Ради в Гельсінкі (10-11 грудня 1999 року), думка Єврокоміси щодо основних процедур зі статті 48 угоди про скликання міжурядової конференції (26 січня 2000 року) і звіт та резолюція Парламенту на підставі статті 48 від 3 лютого 2000 року Інші документи з окремих специфічніших питань мають бути подані під час роботи конференції

41 Під час конференції Італія й Німеччина були серед найактивніших держав і виявили дуже близькі позиції У документі під назвою “Внесок Італії до міжурядової конференції про перегляд угод”, опублікованому 25 липня 2000 року, за яким було видано три інші документи Міністерства закордонних справ (nop www esten itI polestra/ue/) Італія запропонувала такі зміни Комісія з 20 членів також і в розширеному Союзі, з ротацією між державами, нова система коефіцієнтів для голосів всередині Ради, істотне скорочення сфери одностайного голосування (залишити тільки для фундаментальних принципів, структури угод, інституційної системи, додатків до внутрішніх процедур з боку держав-членів, фундаментальних рішень, як-от про розширення компетенцій, про економічний і монетарних союз та внутрішній ринок), “відкрита” тісніша співпраця з усіма, хто хоче брати участь у нових ініціативах, реформа правової системи ЄС зі збільшенням компетенцій Суду першої інстанції Збіг позицій з Німеччиною стосувався передусім питань про тіснішу співпрацю, положень про Комісію та окреслення сфери одностайного голосування Великобританія також представила досить грунтовний документ (White paper, див www fco gov uk), орієнтований на розширення Європейського Співтовариства, прихильний до запровадження системи подвійної більшості (держав і урядів), до поділу Єврокомісії на старших і молодших членів Комісії, але цілковито неприхильний до розширення голосування кваліфікованою більшістю на власні союзні ресурси, оподаткування, соціальне забезпечення, контроль зовнішніх кордонів і оборону та щодо спрощення положення тіснішої співпраці Невеликі держави, зрештою, найбільше були заклопотані тим, аби не втратити впливу й позицій всередині Ради та Єврокомісії за умов прийому значної кількості нових малих країн Детальніший опис різних обговорюваних пропозицій див - L S Rossi, La Conferenza intergovernativa m L Italia e la pohtica internazionale, cit, pp 97-113 На основі процедури зі статті 48 Єврокомісія опублікувала власну думку 26 січня 2000 року Комісія підкреслила, що теперішня інституційна рівновага буде збережена Що ж до способу, в який інституції тепер виконують свої функції, то він буде переглянутий для Гарантування ефективності в розширеному Союзі Функціонування Європейського Парламенту може бути пристосоване до розширення без формального перегляду угод, але через перегляд внутрішнього регламенту 3 іншого боку, будуть переглянуті способи квотування депутатів від країн На думку Єврокомісії, Парламент сам мав би подати пропозиції з цього приводу Нарешті, Єврокомісія запропонувала обирати певний відсоток депутатів за “європейськими” списками, представленими в цілому Євросоюзі всій сукупності європейського електорату Щодо Єврокомісії, було запропоновано формалізувати в угодах вже досягнуті зобов’язання комісарів подати у відставку за вимогою Президента Єврокомісія стверджує, що процес прийняття рішень в ЄС більше не є ефективним, адже він є результатом кумулятивного процесу, якому часом бракувало внутрішньої послідовності Отже, необхідно переглянути процедури прийняття рішень для гарантування водночас їх леґітимності і здатності ЄС до дій Такий перегляд пов’язаний, серед іншого, зі значними обмеженнями одностайного голосування і зі спрощенням диспозицій щодо тіснішої співпраці Зокрема, одностайне голосування було обмежене до тих рішень Ради, які потім мають бути прийняті державами-членами на основі своїх конституційних правил (що набирають, отже, чинності лише після схвалення національних парламентів, як от рішення про власні ресурси), а також до сфери рішень, які стосуються рівноваги між інституціями (комітологія, мови) та рішень у галузі оподаткування й соціального забезпечення, не пов’язаних із належним функціонуванням внутрішнього ринку До цього додані випадки, коли необхідно зберегти паралелізм між правилами вироблення рішень, застосовуваних на основі внутрішнього права, і тими правилами, які передбачені для укладання міжнародних угод і винятків із загальних правил Угоди Крім того, слід встановити чіткий зв’язок з законодавчими рішеннями між кваліфікованою більшістю і спільним виробленням рішень (тут так само є випадки, коли під час спільного ухвалення рішень з Парламентом Рада голосує одностайно, обмежуючи поле для переговорів і тим знецінює внесок Парламенту) та передбачити обов’язкову консультацію з Парламентом до формування торговельних угод і процедуру висловлення згоди щодо угод, які матимуть важливі економічні й торговельні наслідки в світовому масштабі Щодо коефіцієнта голосів у Раді, з метою зробити систему більш представницькою без додаткового ускладнення, Єврокомісія запропонувала для кожного рішення “подвійну просту більшість” більшість держав, які представляють більшість населення Було також запропоновано спростити положення тіснішої співпраці Інші специфічні пропозиції стосуються захисту фінансових інтересів Співтовариства, Суду аудиторів, Економічного й соціального комітету, Комітету з розвитку регіонів Зі свого боку, Парламент підтримав підхід, запропонований Єврокомісією, і формально зажадав розширити коло тем, які стануть предметом переговорів також і в інших галузях, як от надання ЄС статусу юридичної особи, зовнішньоекономічні відносини, політика зайнятості, бюджетна процедура і “звільнення” (іdecharge) простір свободи, безпеки й правосуддя Угода про Євратом, європейський повітряний простір і можливості скликання Міжпарламентської конференції при готуванні до Міжурядової конференції

42. На основі висновків Європейської Ради в Лаекені (грудень 2001 року) наступній міжурядовій конференції передуватиме робота Конвенту, складеного з представників Європейського Парламенту, національних парламентів, урядів, Єврокомісії Країни-кандидати також братимуть участь у її роботі
43. Пор Consiglio europeo di Nizza, Conclusiom della presidenza, dicembre 2000
44. Пор розділ З

46 Інші зміни стосуються запроваждення через процедуру спільного ухвалення рішень нових норм щодо статусу європейських політичних партій і, зокрема, правил їхнього фінансування. Потім передбачено затвердження в Раді кваліфікованою більшістю диспозицій щодо функцій європейських депутатів (за винятком сфери податкового режиму, для якого передбачено одностайне голосування).

46. Пор. розділ 2 щодо деталей нової системи коефіцієнтів і щодо спільної позиції 15 держав-членів про кількість голосів, яку слід надати майбутнім членам Євросоюзу.
47. До цих питань ми ще повернемося нижче.
48. Також передбачені інші істотні зміни, вже згадані в попередніх розділах. Система захисту прав людини Євросоюзу (стаття 7 TUE) була підсилена із запровадженням превентивного механізму, який дає більшості в 4/5 голосів Ради за попередньої згоди Парламенту можливість оголошувати, що в одній з держав-членів існує неабиякий ризик порушення прав людини, й давати необхідні рекомендації. Постанови щодо безпеки й оборони, а також пов’язані з Євроюстом, та становлять основу для прискореного розвитку в галузі політики оборони, безпеки та юридичної співпраці, досягнуті ЄС останнім часом. Нагадаємо, нарешті, про постанови щодо міжінституційних угод, укладених між Комісією, Парламентом і Радою з метою спростити застосування певних норм угоди на основі принципу законної кооперації.
49. Пор. також розділ 3, параграф 4.

Постанови в протоколі про статус європейської системи центральних банків і Європейського Центробанку.

51. Цікавий аналіз цієї проблеми міститься в R. Е. Baldwin, Е. Berglof, F. Giavazzi е М. Widgren, Nice Try: Should the Treaty of Nice Be Ratified?, London, CEPR, 2001. Автори стверджують, що різні інституційні проблеми Центробанку могли б бути розв’язані негайно, ще до наступної міжурядової конференції, передбаченої на 2004 рік.
52. Пор. вище у цьому розділі.

53

У своїй промові перед Європейським Парламентом 17 січня 2001 року Президент Проді заявив, що “угода, досягнута в Ніцці, недосконала й недостатня... Я повернувся з Ніцци з переконанням, що... меж свого розвитку досяг зовсім не метод Моне [Monnet], а метод міжурядових обговорень... Перший урок полягає в тому, що для забезпечення майбутнього Європи не можна буде зробити нічого без негайного залучення всіх конструктивних європейських сил... Шлях, який веде нас до 2004 року, можна розподілити на три чітко відмінні ділянки:... перша фаза “відкритої рефлексії”, під час якої необхідно розгорнути якнайширші дебати на всіх рівнях громадського суспільства, політичних і наукових кіл про майбутнє Європи... Треба негайно надати конкретних форм нашій цілі, яка полягає в досягненні 2004 року врівноваженої й стабільної системи, яка дозволить розширеному Союзу функціонувати демократично... Друга фаза розпочнеться зразу ж після саміту в Лаекені (грудень 2001 року). Ця фаза, яку ми можемо визначити як “структурована рефлексія”, делікатніша... й не може обмежуватися суто міжурядовими переговорами за зачиненими дверима. В Лаекені ми мусимо опрацювати нову формулу, яка відповідала б новим вимогам відкритості й легітимації. Третя й неминуча фаза - це, власне, сама нова міжурядова конференція..., яка мала б стати короткою, завершальною й ефективною на рішення”. У промові в Європейському Парламенті 20 березня 2001 року з приводу засідання комісії з конституційних прав Європейського Парламенту з представниками національних парламентів Проді виразно запропонував модель Конвенту. Нарешті, в промові з нагоди пленарної сесії в липні Проді, посилаючись на ризиковані наслідки ірландського “ні”, згадує можливість перенесення наступної міжурядової конференції на рік раніше та проведення її вже в 2003 році (пор. http://europa.eu.mt/ comm/comrnissari/prodi/di-scorsi). Конвент міг би мати такий склад: 15 представників урядів держав ЄС і 12 представників урядів країн- кандидатів (з окремим рішенням для Туреччини, яка є кандидатом, але не розпочала переговори про вступ); 30 представників парламентів з 15 країн-членів і 24 з країн-кандидатів; 16 членів Європарламенту; 1 член Єврокомісії, який представлятиме Президента; спостерігачі з Економічного й соціального комітету та з Комітету регіонів, загалом близько 100 осіб.

14 Пор. Реляцію Мендеса де Віго-Сегуро (Mendez de Vigo-Seguro) в Комісії з конституційних справ про Ніццьку угоду і майбутнє Євросоюзу від 4 травня 2001 року, РЕ 294.755.

^ У своїй промові в Гумбольдтівському університеті в Берліні міністр- президент землі Рейн-Північна Вестфалія Клемент (Clement) запропонував операцію з двох фаз. Під час першої фази слід було б краще розподілити повноваження через нову класифікацію законодавчих компетенцій Євросоюзу:              виняткові повноваження

(наприклад, монетарна політика); принципові повноваження (ЄС мав би приймати законодавчі акти лише коли це абсолютно необхідно для функціонування внутрішнього ринку, - а впровадження принципів

Співтовариства мало б бути покладене на національні парламенти); додаткові повноваження (в яких держави-члени визначають або принципи, або зміст норм, і ЄС втручається лише на підтримку національної дії, наприклад, у галузі освіти, для визнання дипломів). Поряд із законодавчим сектором, на думку Клемента, варто було б також опрацювати структуру неформальних засобів дії ЄС на основі трьох категорій: повноваження для фінансової допомоги з боку ЄС, які Союз мав би надавати лише в разі, коли має це повноваження винятково; повноваження координування, припустиме лише, коли Союз має законодавче й адміністративне повноваження для його виконання в галузях виняткової законодавчої компетенції та коли регіональні адміністрації й регіони не можуть прямо застосувати право ЄС. Було запропоновано також створити європейське агентство з конкуренції та на другому етапі повертати повноваження національним і регіональним адміністраціям в разі, коли певна дія Євросоюзу не видається більше необхідною (Клемент, зокрема, згадує тут регіональну політику та спільну сільськогосподарську політику).

56. 3 цього питання див. Y. Meny е C.D. Ehlermann, A Basic Treaty for the European Union, в К. Feus (ред.), A Simplified Treaty for the European Union?, London, The Federal Trust, 2001, pp. 29-39, де обидва автори пояснюють труднощі під час укладання “на чинному праві” згаданого вище проекту Європейського університетського інституту.
57. 3 цього приводу див. робочий документ депутата Джорджо Наполітано (Giorgio Napolitano), президента комісії з конституційних прав Європарламенту про відношення між Європарламентом і національними парламентами 5 червня 2001 року.
58. Юридично точки зору тут можливі три рішення для виходу з глухого кута після ірландського “ні”. Можна було б провести повторні переговори з окремих частин угоди, скликавши нову міжурядову конференцію, що вимагало б у кожному разі нового референдуму в Ірландії. Можна було б дати певні політичні запевнення з пунктів, найбільш делікатних для Ірландії (як-от європейська політика безпеки та оборони), з інтерпретативною декларацією, позбавленою юридичної зобов’язальності, а потім поставити Ніццьку угоду на другий референдум. Нарешті, можна було б облишити Ніццьку угоду й розв’язати деякі питання, про які йдеться в протоколі до Амстердамської угоди, в окремих актах про вступ країн-кандидатів, врахувавши, однак, теперішню інституційнуструктуру або з нагоди нової міжурядової конференції, з більшим полем для маневру, зробивши все це до конференції, передбаченої на 2004 рік. Зрештою, ірландський випадок можна було б і облишити, як колись данський. Як згадано вище, важко уявити собі неприйняття Ніццької угоди, як свого часу це було для Маастрихтської угоди. Зрештою, ірландський уряд, здається, очікує на наступні вибори 2002 року, аби потім організувати новий референдум. Таким чином, у розпалі дебатів про майбутнє Євросоюзу ірландці муситимуть знову висловитися щодо Ніццької угоди. Альтернативним шляхом було б продовжити діяльність без ратифікації Ніццької угоди, передбачивши систему, де вона була б ратифікована лише 14-ма країнами, за винятком єдиної Ірландії, яка б провела інший референдум у 2004 році з основних тем, що будуть обговорені і з яких будуть ухвалені рішення на конференції, що може відбутися з випередженням графіка в 2003 році.

°9 Різні політичні лідери висловлювалися на цю тему. Напевно, одна з кращих промов про зв’язок між європейською інтеграцією й миром на континенті була виголошена Президентом Ф. Міттераном у Європейському Парламенті в січні 1995 року.

60. Обидва проекти зазнали невдачі в 1953 році внаслідок відхилення угоди про європейську оборонну спільноту з боку Франції. Дебати, які передували й супроводжували голосування у французькому парламенті, були сприйняті як доказ неможливості рухатися до європейської інтеграції магістральним шляхом, а саме політичним, та поставили 6 країн-засновниць перед необхідністю об’єднатися на підставі економічної інтеграції.
61. Як зауважує Томмазо Падоа-Скіоппа (Tommaso Padoa-Schioppa), “від травня 1950 року, коли пропозиція скласти разом ресурси кам’яного вугілля та сталі дала початок європейському процесу і потім на подальших етапах аж до переходу майже через півстоліття від національних валют до євро, предмет європейської конституції був передусім економічним. Але її природа, значення, імпульс завжди були і є політичними. Вони мають трансформувати владу, безпеку, інституції, держави, навіть якщо вони здійснюють ці перетворення, оперуючи підприємствами, торгівлею, продукцією й валютами”. Пор. Т. Padoa-Schioppa, Europa, forza gentile, Bologna, II Mulino, 2001, p. 13.
62. Пор. вище. Цікавий аналіз необхідності “переходу до політики” див. у J.L. Quermonne, Le systeme politique de I’Union europeenne, 4a ed., Pans, Montchrestien, 2001.

Пор. виступ перед Європейським Парламентом у грудні 1995 року.

64 Щодо виступу Фішера, Dalla Confederazione alia federazione Riflessione sulla finahta dell’integrazione europea, пор С Joerges, Y Meny, J H H Weiler (ред ), What Kind of Constitution for What Kind of Polity9 Responses to Joschka Fischer, Fiesole, Istituto Umversitario Europeo, 2001

6,3 Пор виступ Иоганнеса Pay в Європейському Парламенті 4 квітня 2001 року

66. Пор Декларацію від 14 червня 2001 року “ширше залучити громадян і парламенти” та промову в Бундестазі 21 червня 2001 року про результати Європейської Ради в Ґетеборзі
67. Див коментар G Pasqumo, Vediamo її gioco tedesco, m “II Sole 24 Ore” del 4 maggio 2001
68. Пор, як приклад французької реакції на пропозиції, хоча й неофіційні, з боку Шредера, - газета Liberation від 5 травня 2001 року, Pourquoi Schroeder provoque la France
69. 3 цього приводу nop інтерв’ю Іва Мені (Yves Meny), Le train Bruxelles-Berlm ne passe pas par Paris , опубліковане в Le Monde 10 травня 2001 року “Франція намагалася максимізувати свої прибутки (від політики Співтовариства), мінімізувавши кошти Нічого раціональнішого не придумаєш, скажуть нам Але славна епоха, коли Франція могла мати масло й гроші на масло, закінчилася Далекі ті часи, коли генерал де Ґолль міг відкинути політичну інтеграцію і запровадити найінтеґровашшу з трьох політик, якою скористалася переважно Франція і яка поглинала більшу частину бюджету ЄС, а саме спільну сільськогосподарську політику”
70. Пор “II Sole-24 Ore”, 18 maggio 2001, Uc, Fischer si smarca Ja Schroeder
71. Пор промову “Майбутнє розширеної Європи”, виголошену в Парижі 28 травня 2001 року
72. Ідея федерації національних держав та їх авангарду була опрацьована Жаком Делором (Jacques Delors) та підтримана президентом Франції Жаком Шираком (Jacques Chirac) Пор web- сторінку фундації Notre Europe htpp /www notre-europe asso fr/
73. Промова в Науково-дослідному інституті міжнародної політики, Мілан, 3 липня 2001 року
74. 3 цього питання дуже цікаві міркування Ларрі Зідентопа (Larry Siedentop) у Democracy in Europe, London, Penguin, 2000 Автор показує, що “коли згадати про роль, яку відіграла Великобританія в

минулому при створенні представницького уряду в Європі, іронією долі здається, що британці сьогодні є найменш досвідченими в конституційній галузі              Це виявляється в частих наскоках

представників британського політичного класу на Маастрихтську й Амстердамську угоди й на пропозиції на користь європейського федералізму Нерідко британські критики ставлять знак рівності між ‘федералізмом’ і ‘централізацією’ Таким чином та політична традиція, якою свого часу надихалися Монтеск’є [Montesquieu] й американські федералісти, сьогодні має політичних послідовників, які, здається, не розуміють, що федералізм розподіляє авторитет і владу між центром і периферією, створюючи в такий спосіб систему захисту місцевої автономії ”, с 79

75

Пор промову 6 жовтня 2000 року, Варшава

75. Промови в Європейському Парламенті 3 жовтня 2000 року, 13 лютого 2001 року, 20 березня 2001 року і 4 липня 2001 року, промова в Берліні 19 січня 2001 року After Reform a Future Strategy for Europe as a Whole промова в дослідному інституті політики в Парижі - Sciences Ро її 29 maggio 2001 Пор http //europa eu mt/comm/commissari/ prodi/discorsi
76. Ряд політичних діячів висловилися на тему майбутнього Європи Чампі (Сіатрі, Італія), Ферреро-Ваднер (Ferrero Wadner, Австрія), Гутерреш (Guterres, Португалія), Юнкер (Juncker, Люксембург), Кок (Кок, Нідерланди), Ліппонен (Lipponen, Фінляндія), Персон (Personn, Швеція), Фергофштадт (Verhofstadt, Бельгія) Уряд Нідерландів і Бенілюкс представили офіційні позиції, сприятливі до європейської конституційної угоди, розподіленої на дві частини (інституції й політика) та складеної на основі проекту Європейського університетського иінституту, і за підсилення союзного методу через прямі вибори Президента Єврокомісії, індивідуальну відповідальність комісарів, дальше поширення процедури спільного ухвалення рішень Парламенту й застосування п в галузі спільної зовнішньої й безпековоз політики, поширення голосування кваліфікованою більшістю й надання статусу юридичної особи Євросоюзу Пор “Біла книга” Нідерландів про майбутнє Європи від 11 червня 2001 року й меморандум країн Бенілюксу про майбутнє Європи від 21 червня 2001 року Крім того, для готування пропозицій в інституційній галузі Європейська Рада в Лаекені за Бельгійським головуванням (другий семестр 2001 року) створила так звану “лаекенську групу” в складі таких осіб Дегане, Делор, Амато, Ґеремек і Міллібран (Dehaene,

Delors, Amato, Geremek, Millibrand). Група розглянула питання про спрощення угод, розподіл повноважень, політичні інструменти ЄС, європейські інституційні дебати, фінансування ЄС.

77. J.L. Bourlanges, Dopo Amsterdam ed alia vigilia delTEuro. Ilfuturo delle Istituziom europee, m “Europa/Europe”, 1/1998, p. 36.
78. Пор., наприклад, польскі коментарі й повідомлення про Ніццьку угоду, — Intergovernmental Conference 2000: the Polish Position, Warsaw,

12.06.2000.

80

2. de Witte, The Nice Declaration: Time for a Constitutional Treaty of the European Union?, in “The International Spectator”, I/ 2001. pp. 21 ss. Пор. також S. Ninatti, Verso una costituzionahzzazione dei trattati?, in “Quaderm costituzionali”, 1/2001, pp. 224-229.

79. Пор. J.V. Louis, Le module constitutionnel europeen: de la Communaute a VUnion, m P. Magnette, E. Remade, Le nouveau module europeen, cit., p. 31 ss. Пор. також В. Bianchen Cappori, F. Passarelli, Principi fondanti della futura Costituzione europea, in F. Bruni, N. Ronzitti, LTtalia e la politica internazionale, cit., pp. 77 ss.
80. J.L. Quermonne, Le systeme politique..., cit.