30. Стадії пренатального розвитку дитини, їх значення для формування психіки дитини.

Зміст стадій пренатального розвитку дитини

Онтогенез людини розпочинається далеко до народження дитини і поділяється на два етапи - пренатальний, який триває від зачаття до народження, та постнатальний, що починається з народження, охоплює дитинство, дорослішання, власне дорослість і закінчується смертю людини.

Пренатальний розвиток дитини в нормі триває 265-280 днів і поділяється на такі фази, як гермінальна, ембріональна і фетальна.

Рис. 2.1. Стадії пренатального розвитку дитини

Зигота - запліднена яйцеклітина

Термінальна (зародкова) фаза - триває близько 10-14 днів. Під час цієї фази відбувається запліднення й утворення зиготи, яка під час просування фаллопієвою трубою до матки мітозом ділиться на дві клітини, далі чотири і т.д., внаслідок чого формується бластоциста. Бластоциста має багатопластову

Близько 3 з 4 зигот ніколи не виростають до дитини, оскільки зіштовхуються з непрохідністю фаллопієвої труби, або не можуть прикріпитись до матки чи прижитись в ній

структуру, внутрішня порожнина якої заповнена рідиною, а клітини вже піддаються процесу диференціації. Через 6-10 днів бластоциста досягає матки і прикріплюється до її поверхні, вступаючи в контакт з системою кровопостачання матері -відбувається імплантація.

Якщо в момент першого розподілу зиготи на дві клітини, вони відокремлюються одна від одної і формують самостійні зиготи, то в подальшому народжуються монозиготні близнята - обов'язково однієї статі, зовні дуже схожі діти, у яких генотип співпадає на 9095%, тому і їх психологічні особливості будуть доволі схожими. Якщо в організмі жінки одночасно дозрівають дві яйцеклітини і обидві запліднюються, то утворюються дві автономні зиготи, що в подальшому призведе до народження дизиготних близнят, генотип яких співпадає лише на 60-65%, і тому їх психологічні риси не тотожні, а лише частково співпадають.

Зигота, а згодом бластоциста, не є чутливою до слабких несприятливих впливів або ж гине від дії надто сильних, тому особливої патології на цьому етапі розвитку дитини бути не може.

Ембріональна фаза триває з третього по восьмий тижні вагітності. Впродовж цього періоду одночасно відбувається формування зовнішніх тканин, що надалі будуть захищати, живити і підтримувати дитину, а також з внутрішніх тканин бластоцисти розвивається сам зародок. Він в надзвичайно прискореному темпі проходить основні етапи філогенезу. До кінця ембріональної фази формуються всі життєві системи дитини: серце починає битися в кінці першого місяця, працюють базові ділянки мозку, які контролюють перші мускульні скорочення ембріона, між сьомим та восьмим тижнем формуються статеві ознаки

До закінчення ембріональної фази зародок є не просто сукупністю недиференційованих клітин, а все більш впізнаваною, унікальною людською істотою, що продовжує розвиватись.

В.Апгар

майбутньої дитини, на восьмому тижні печінка та селезінка дитини вже виробляють клітини крові. До кінця цієї фази ембріон навіть зовні вже нагадує крихітну копію дорослого.

Під час цієї фази формуються всі спадкові, суто людські ознаки, тому ембріон є дуже чутливим до несприятливих впливів середовища.

Фетальна фаза розгортається з третього місяця і до народження. Її головне призначення - подальший розвиток та вдосконалення всіх життєвих систем та функцій і, відповідно, підготовка до народження та самостійного життя дитини після нього. Плід починає активно рухатись, працюють працювати його травна та видільна системи, в кінці шостого місяця вагітності дитина вже наділена слухом та зором, виділяються цикли сну та бадьорості. На сьомому місяці дитина досягає віку життєздатності, тобто виявляється здатною вижити поза утробою матері, однак, народившись недоношеною, потребує інтенсивної медичної підтримки, оскільки легені ще не дозріли для самостійного функціонування.

Майбутня дитина під час цієї фази все ще продовжує бути чутливою до несприятливого впливу середовища, оскільки формуються її природжені ознаки.

Плід росте дуже інтенсивно, мама відчуває його рухи, поштовхи. З 6-ти місяців вагітності легко можна почути його серцебиття, притиснувши вухо до живота матері

Вплив особливостей пренатального розвитку дитини на її психіку

Дискусійними, навіть суперечливими в науці залишаються питання характеру взаємодії майбутньої дитини та її матері. Так, американський психолог С.Гроф вважав зростання дитини в утробі матері безпроблемним раєм, що спирається на їх фізичний та емоційний симбіоз. Підтверджуючи ці ідеї, Дж.Грехем говорить про переживання плодом безпеки, захищеності та глибокої задоволеності.

Попри ці оптимістичні погляди вищезгаданих психологів, у США з'явився протилежний підхід, запропонований С.Кіссінджером і С.Фанті. Означені вчені вважають пренатальний період розвитку дитини її внутрішньоутробною війною з матір'ю, що супроводжується боротьбою двох організмів через неспівпадання імунних систем. Фанті стверджує, що доказом проблемного співіснування вагітної жінки та плода є те, що періоди інтенсивного росту дитини викликають депресивні симптоми матері.

Нормальний розвиток організму дитини та зародження її психіки під час пренатального періоду залежать від ряду чинників, як біологічних, так і соціальних. Існують психологічні фактори, що суттєво впливають на зародження психіки дитини у пренатальному періоді:

o бажання та готовність майбутніх батьків мати дитину. Сприймання факту зачаття як неочікуваного, а перспективи народження дитини як небажаної, пригнічує психіку вагітної жінки, викликає вагання, які можуть завершитись штучним

перериванням вагітності. Збереження почуття небажаності майбутньої дитини впродовж її виношування пригнічує захисні сили плоду і стає загрозою майбутньому особистісному здоров'ю і

Зовні здоровий новонароджений помер через 21 годину після кривавої рвоти. Розтин дитини виявив у неї три виразки травного тракту. Пізніше встановили, що мама переживала сильний стрес під час вагітності: батьки змусили її вийти заміж за батька дитини - алкоголіка, що бив дружину

самоставленню малюка.

o психологічний мікроклімат родини - конфліктність чи гармонійність взаємин вагітної жінки з родичами. Якщо майбутня мама постійно перебуває в зоні родинних конфліктів, а найгірше, часто свариться з чоловіком, то це невротизує її й на фізіологічному рівні передається дитині, суттєво ускладнюючи внутрішньоутробні умови розвитку малюка;

o психоемоційний стан самої жінки - її стресостійкість та емоційна врівноваженість. Гормональні зміни, що супроводжують вагітність жінки, можуть викликати в неї дратівливість та вразливість, надмірність яких проектується на психіку дитини. Переживання майбутньою мамою сильних і тривалих стресів зазвичай негативно позначається на фізичному та психічному розвитку дитини.

О.І. Захаров, описуючи вплив емоційного стресу матері на плід, вказує, що при негативному переживанні в кров матері виділяються гормони стурбованості, що досягають і плоду. Оскільки у дитини ще не розвинена система нейтралізації цих гормонів, то вони накопичуються в організмі та навколоплідній рідині. Відповідно, плід теж починає переживати стурбованість, стрес. Одночасно дитина переживає ще й дефіцит кисню через звуження кровоносних судин внаслідок дії гормонів стресу, що сприяє накопиченню пренатальних порушень.

o рівень страху вагітної жінки перед пологами. Сам по собі страх пологів є природнім, однак якщо він надмірний, то шкодить жінці, і, відповідно, дитині. Зменшення страху можливе через збільшення інформованості жінки щодо пологів та її оптимальної поведінки під час народження дитини.

Оскільки саме жінка виношує дитину, то майбутня мама найшвидше формує емоційну прив'язаність до малюка. Захаров О.І., аналізуючи поняття материнського інстинкту, тлумачить його як постійну послідовну турботу матері щодо дитини і любов до неї. Вчений визначає наступні чинники формування материнської прив'язаності до дитини:

Рис.

Дитина, що не набула до народження досвіду взаємодії з матір'ю, не виробляє вихідної довіри до світу.

Е.Еріксон

Пренатальний період розвитку дитини ставить перед майбутньою матір'ю завдання -поступово сформувати в своєму суб'єктивному світі місце для власної дитини. Формування материнської прив'язаності та емоційні переживання вагітної жінки, за думкою ряду зарубіжних та вітчизняних психологів " ' (Ф.Дальто, Е.Еріксон, О.Захаров, С.Фанті), виступають засадами адаптаційних процесів психіки дитини до самостійного життя після народження.

Навіть до свого народження, перебуваючи в утробі матері, дитина може зіштовхнутися з несприятливим впливом зовнішнього середовища, який може спрямувати її розвиток в неправильне русло. Йдеться про тератогени - фактори, що спричинюють відхилення пренатального розвитку дитини. Їх небезпека ускладнюється сферами дії - негативний вплив тератогенів розповсюджується як на організм, так і на психіку дитини.

Виокремлюються певні відрізки пренатального розвитку дитини, які є особливо чутливими до тератогенів - так звані критичні періоди, під час яких відбувається інтенсивний поділ клітин та формування органів. Можна визначити наступні критичні періоди пренатального розвитку:

Рис. 2.4. Критичні періоди пренатального розвитку дитини

Тривалість розгортання наслідків дії тератогенів іноді зачіпає й постнатальний період життя. Їх дія прогресує при проблемах зі здоров'ям батьків, а несприятливі умови розвитку дитини після її народження можуть посилювати відхилення, спричинені тератогенами.

Хоча перелік тератогенів весь час поповнюється, однак найбільш типовими вважаються:

Рис 2.5. Перелік основних тератогенів

Зупинимось детальніше на питанні впливу тератогенів на психічний розвиток дитини. Зокрема, ліки можуть виступати тератогенами, якщо вагітна жінка вживає їх без припису лікаря, або збільшуючи рекомендоване дозування.

o знеболюючі, що викликають зниження темпів внутрішньоутробного розвитку дитини і відставання її психічного розвитку після народження;

o заспокійливі, снодійні, транквілізатори, які спричинюють блокування роботи нервових центрів плоду, а після народження дитини інертність (млявість, малорухливість) її психічної діяльності, в окремих випадках - явище аутизму дитини (патологічної надмірної замкнутості). Особливу небезпеку становлять вищеозначені препарати хімічного походження, виготовлені з рослин зазвичай не дають таких негативних наслідків;

o антибіотики можуть спровокувати порушення сенсорного розвитку дитини - вади зору та слуху;

o загроза дії статевих гормонів полягає у ймовірності порушень статевої ідентифікації дитини (на кшталт транссексуалізму), а формування дефектів статевих органів тягне за собою комплекс неповноцінності, емоційно-соматичні розлади.

Транссексуалізм - несприймання людиною своєї біологічної статі

Алкоголь є тератогеном накопичувальної дії - шкідливе його вживання молодими людьми, як майбутніми батьками, небезпечне їх сп'яніння під час зачаття, особлива загроза від вживання вагітною жінкою спиртного

Кожен з майбутніх батьків, що вживає наркотики, може труїти ними дитину

До розповсюджених тератогенів відноситься алкоголь, так як, потрапляючи в організм плоду, порушує темпи та динаміку його розвитку, спричинюючи ряд відхилень. Алкоголь також провокує в постнатальному періоді життя дитини схильність до алкоголізму, нервову розгальмованість, порушення інтелектуального розвитку (в легких випадках - пригнічення інтелектуальних задатків, в складних - вроджену розумову відсталість), порушення моторної координації, схильність до невмотивованої агресії.

Дія наркотиків є ще більш небезпечною, ніж алкоголю. Системне вживання вагітною жінкою наркотичних речовин викликає у дитини вроджену наркотичну залежність, низькі показники життєздатності, які, в свою чергу, можуть спричинити відставання психічного розвитку дитини після її народження. Довгостроковими наслідками отруєння наркотиками організму дитини під час пренатального розвитку є соматичні порушення, розумова відсталість, поведінкові та емоційні розлади, нервова розгальмованість, труднощі соціальної адаптації.

Тютюновий дим стає тератогеном, якщо майбутня мама має шкідливу звичку - куріння чи вдихає дим від інших курців. При надходженні елементів тютюнового диму в кров вагітної жінки, а згодом плода, відбувається звуження плаценти, що обмежує процеси обміну між матір'ю та дитиною. Перспективами такого кисневого та харчового голодування плоду є послаблення темпів його розвитку, в подальшому для дитини ймовірні "~ " прояви відставання психічного розвитку, порушення уваги та невротичні симптоми. Несприятливими можуть бути й так звані фізико-хімічні фактори, а саме радіація, важкі метали, нітрати, пестициди,

В особливо тяжких випадках народжується дитина з інсультом головного мозку, що загрожує життю малюка і спричинює неповноцінність певних психічних функцій

Зі збільшенням віку матері зростає ризик народження нею дитини з синдромом Дауна. Окремі вчені пояснюють це старінням яйцеклітин жінки

токсичні речовини. Такий широкий діапазон шкідливих факторів навколишньої дійсності викликає відповідно розмаїття негативних наслідків, зокрема фігурують порушення сенсорного розвитку, пригнічення інтелекту, емоційно-поведінкові розлади.

В окремих випадках особливості організму матері поза її волею можуть спричинити тератогенний ефект на психіку новонародженої дитини. До так званого "материнського фактору" відносять вік майбутніх батьків. Медиками встановлено, що надто рання або надто пізня вагітність збільшує ризик формування різних відхилень розвитку дитини. У першому випадку проблеми здебільшого виникають через недостатню сформованість жіночого організму, в другому - через розгортання процесів старіння та наслідки перенесених хвороб і шкідливих звичок. Відтак, оптимальною репродуктивною зрілістю дорослих вважається вік від 18 до 35 років.

Також зустрічається явище резус-конфлікту. Резус-конфлікт матері та дитини можливий тільки в одному випадку

- якщо мати є носієм негативного резус-фактору, а батько

- позитивного, і дитина успадкує резус-фактор батька. Тоді організм жінки сприймає плід як "чужинця", і імунна система починає виробляти антитіла на його вигнання. Віддаленими наслідками резус-конфлікту для психіки дитини може бути пригнічення інтелектуальних задатків і психічна інертність.

Зародження психіки майбутньої дитини відбувається доволі рано. Так, до кінця другого місяця пренатального періоду з'являються смакові відчуття, згодом розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. Зорові відчуття формуються найпізніше. Наприкінці шостого місяця всі органи відчуттів вже функціонують, за їх допомогою плід розрізняє інформацію з навколишнього середовища, визначає його як сприятливе чи несприятливе.

Про інтенсивний розвиток нервової системи дитини свідчить різномаїття її поведінкових реакцій, що мають тенденцію ускладнення впродовж пренатального розвитку. Так,

Вже на шостому місяці плід реагує на яскраве оранжеве світло, спрямоване на оголений живіт матері

Мета між вихованням дитини і ставленням до неї незначна, оскільки виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини

М.В. Савчин

п'ятнадцятитижневий плід вже спроможний здійснювати хватальні рухи, морщитись, рухати очима і показувати гримаси. Припускають, що такі форми поведінки плоду, як мімічні рухи, брикання, повороти голови та тіла, є вже довільними рухами дитини, що прагне якнайзручніше влаштуватись в утробі матері.

Крім сенсорних та моторних систем починає функціонувати і емоційна сфера дитини. Її джерелом є реакція плоду на емоційні переживання матері. Вже на четвертому місяці пренатального розвитку майбутня дитина виразно реагує рухами на зміну емоційного стану матері. Палець плода нерідко перебуває в його роті, що може бути спричинене тривалим сумом чи тривогою матері. Використання спеціальних відео зйомок дозволило вченим отримати мімічні реакції плода. Якщо мама займається своїми справами, тривалий час відволікаючись від дитини, то обличчя плоду набуває сумного виразу; у вагітної жінки, яка оптимістично сприймає майбутнє материнство, малюк демонструє спокійну та радісну міміку.

Ці дані підтверджують важливість емоційного стану батьків, а особливо матері, на функціонування психіки дитини. Окремі психологи припускають ефективність так званої пренатальної педагогіки - використання засобів виховного впливу на майбутню дитину. До цих засобів відносять позитивні, сповнені турботи думки батьків про майбутнє народження і виховання малюка, їх пестливе та ніжне мовлення до плода, прогладжування живота вагітної жінки в моменти поштовхів дитини. Можливість такого пренатального виховання дитини можлива завдяки ранньому розвитку її сенсорних систем. Найбільше малюк реагує на ставлення до нього оточуючих дорослих, зокрема батьків. Особливо гостро дитина сприймає ставлення матері до навколишнього світу та до неї безпосередньо. Сильні позитивні емоції пожвавлюють малюка, а негативні - породжують стресові реакції і організму, і психіки, що зароджується.

Можна стверджувати, що вагомими чинниками формування здорової психіки новонародженого є збалансований емоційний стан матері та усвідомлене любляче ставлення до дитини. Вагітність змінює світосприймання жінки, роблячи її особливо чутливою до ставлень близьких, вона потребує оновлення стосунків з батьком майбутньої дитини. Тому особливо важливою є роль майбутнього батька, позитивне ставлення якого до вагітності дружини виступає фактором захисту для неї та майбутньої дитини. Як зазначають М.В. Савчин та Л.П. Василенко, активна участь батька у підготовці до пологів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Вже на етапі виношування жінкою дитини можливе перетворення родинної формації з діади "чоловік-дружина" на тріаду "батько-мати-дитина", що є найбільш сприятливим середовищем для малюка.