Оголошення розшуку боржника і дитини

За правилом ст. 42 Закону «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншими ушкодженнями здоров'ю або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника-громадянина або дитини.

Державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини за іншими документами, але за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст.

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 355 ЦПК.

Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина і дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходженням його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувана (ч. З ст. 42 Закону, ст. 355 ЦПК).

Про оголошення розшуку боржника і дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.

Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 2 ст. 291 ЦПК).

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» (ч.

До суду можуть бути оскаржені також дії інших посадових осіб Державної виконавчої служби. Статтею 85 Закону встановлено, що на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або на відмову в здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження її відповідного відділу або до іншого суду згідно з вимогами Закону.

Зазначені правила були розширені ст. 24820 ЦПК, за якою учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.

Отже, рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до суду на підставі нормативних правил ч. 2 ст. 55 Конституції України, статей 7, 85 Закону, ст. 24820 ЦПК.

Об'єктивність і правильність виконавчого провадження забезпечуються правилом ст. 17 Закону про відводи, за яким державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні й підлягають відводу (самовідводу), якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості

Заява сторін або їх представників про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, а заява про відвід експерта, спеціаліста, перекладача державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу.

Постанова про відмову в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду в десятиденний строк, а постанова про відмову в задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача — у той же строк начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду. Скарга подається до районного (міського) суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби (ст.

Скарга розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду скарги постановляється відповідна ухвала, яка може бути оскаржена.

До суду в десятиденний строк може бути оскаржена заявником постанова державного виконавця про відкладення відкриття виконавчого провадження і про відмову у його відкритті, а сторонами — постанова про відкриття виконавчого провадження (ч. 5 ст. 24, ч. З ст. 26, ч. 4 ст. 27 Закону).

Якщо державний виконавець виніс постанову про відкладення провадження виконавчих дій, то вона може бути оскаржена до суду в триденний строк (ч. З ст. 32 Закону).

Постанова державного виконавця про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний строк (ч. 2 ст. 39 Закону). В цей же строк може бути оскаржена постанова державного виконавця про повернення виконавчого листа і авансованого внеску (ч. 4 ст. 40 Закону), постанова про закриття виконавчого провадження (ч. З ст. 37 Закону), постанова про накладення штрафу (ч. 2 ст. 87 Закону), інші рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби, пов'язані з виконанням рішення суду (ст. 85 Закону, ч. 2 ст. 55 Конституції України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються інші питання, пов'язані з виконавчим провадженням.

При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частину, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 5 ст. 50 Закону). Отже, частка боржника в спільній власності подружжя або спільній (сумісній) власності інших громадян, на яку звертається стягнення на виконання рішення суду, визначається судом у порядку цивільного судочинства за поданням державного виконавця.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 59 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена і оплачена державним митом (статті 137, 138 ЦПК) з дотриманням правил про підсудність, — за місцем знаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч.

Справа розглядається за правилами цивільного судочинства, які врегульовують позовне провадження у справах в суді першої інстанції (глави 15-27 ЦПК), з постановленням рішення, на яке може бути подана касаційна скарга (ст. 289 ЦПК).

На захист майнових прав стягувача у виконавчому провадженні спрямовано правило ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи такий позов розглядається за правилами цивільного судочинства.