Передмова

Наприкінці XX — на початку XXI століття завдяки завершенню «холодної війни» та ідеологічного протистояння, зміцненню принципів демократії, визнанню, легалізації та реалізації прав і свобод людини і громадянина більшістю держав та міжнародним співтовариством, тобто утвердженню гуманістичної парадигми в діяльності міжнародної спільноти держав, принципу верховенства права у формуванні та функціонуванні демократичної державності, політико-правова мапа світу кардинально змінилася.

Однією з виразних тенденцій розвитку сучасного національного та зарубіжного конституційного права є всеосяжний вплив процесів глобалізації і міждержавної інтеграції, що і позначається на змінах у соціально-політичних явищах державно організованого суспільства. Під таким впливом проходять перевірку історичним часом традиційно-консервативні та новітні конституційно-правові доктрини й принципи, а також механізм та сутність конституційного регулювання міжнародного співробітництва держав.

Незважаючи на відносно молоду українську державність і болісні процеси становлення її інституцій та законодавства,

національна система конституційного права перманентно відчуває могутній вплив з боку міжнародно-правової та європейської правової систем, що дає позитивні результати для сучасного державотворення. Так, за роки незалежності України завдяки певній закономірності розвитку процесів інтеграції національної правової системи у світову було сформовано більшість сучасних інститутів конституційного права, зокрема громадянства, прав і свобод людини і громадянина та гарантій їх захисту й забезпечення, національних меншин, конституційної юстиції, місцевого самоврядування тощо.

В останнє десятиліття процеси міждержавної інтеграції зміцнюють взаємодію та взаємозалежність нашої держави і держав європейського регіону в різних сферах економіки, екології, освіти, енергетики в рамках як двосторонніх відносин, так і міждержавних інтеграційних об’єднань. На доктринально-концептуальному рівні та у практичній площині загострюється боротьба між такими суперечливими тенденціями, як локальне і глобальне в правових системах, національне і наднаціональне у системі суверенних компетенційних повноважень держав, моноетнічне та поліетнічне в розвитку міжнаціональних і міжконфесійних відносин, причому можна констатувати певне домінування других над першими, традиційними, в системі названих категорій. Водночас безпрецедентні процеси глобалізації, інтернаціоналізації національних правових систем, міждержавної інтеграції та конституціоналізації міжнародного правопорядку не повинні повністю «стерти» національно-конституційні особливості, а економічна «капіталізація» не має стати єдиним чинником ослаблення соціальних, національно- культурних та етнічних аспектів розвитку європейських держав.

У контексті такої широкомасштабної еволюції класичні механізми взаємозв’язку міжнародного і конституційного правопорядків потребують адаптації до нових умов, теоретико- методологічного переосмислення, обгрунтування та конституційно-правового забезпечення. За такої ідеологічної трансформації поглядів на сучасне конституційно-правове регулювання в системі міждержавного співробітництва й інтеграції

Україна нібито опинилася без певної методологічної та організаційно-правової парадигми участі у таких процесах у цілому та євроінтеграційних зокрема.

Ще у перші роки незалежності Українська держава обрала за стратегічну мету поступову інтеграцію до такого міждержавного об’єднання, як Європейський Союз. Однак за тривалий період здійснення інтеграційної європейської політики, повільних соціально-економічних та правових реформ Україна так і не наблизилася до цієї мети.

У своїй інавгураційній промові Президент України

В.              Ф. Янукович чітко зазначив пріоритетність розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом, метою яких є отримання максимального результату та реалізація об’єктивної потреби об’єднуватися в якомога широкому міждержавному форматі. «Адже людству і Україні в тому числі, — підкреслив Президент, — потрібен Європейський Союз у глобальному прочитанні». Тому, зважаючи на активне прагнення України реалізувати курс на європейську інтеграцію та поновити дійове співробітництво в пріоритетних сферах, що згодом має привести до набуття нею статусу повноправного члена ЄС, та враховуючи відповідну підтримку з боку інституцій ЄС та держав — членів ЄС європейських намагань України, особливої актуальності набувають завдання щодо розробки та вдосконалення складної, багаторівневої системи конституційно-правового забезпечення участі України у процесах європейської міждержавної інтеграції. Більше того, у даному випадку йдеться не стільки про міжнародно-правовий та зовнішньополітичний механізм, скільки про вироблення внутрішньодержавних конституційно-правових доктрин, засобів, організаційно-правових процедур для реалізації цієї стратегічної мети.

Про актуальність концептуальних, теоретико-методологіч- них та практичних розробок проблем конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції, її принципів, основних завдань, форм, засобів здійснення в сучасних умовах глибоких суспільно-політичних трансформацій перехідного періоду свідчать гострі наукові дискусії.

Водночас відповідні теоретико-методологічні аспекти, зокрема, конституційно-правового забезпечення участі Української держави в інтеграційних процесах, особливо місце вітчизняного конституціоналізму в системі світового та європейського конституціоналізму, вплив глобалізації на формування національної правової системи, теорії і практики здійснення державного суверенітету, принципи та способи взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного (конституційного) права, система засобів зближення національного права з правом Європейського Союзу, неодноразово ставали предметом численних фундаментальних наукових досліджень вітчизняних науковців. Насамперед слід відзначити праці таких учених, як

В.              Д. Бабкін, М. О. Баймуратов, М. В. Буроменський, В. Н. Денисов, В. І. Євінтов, О. JI. Копиленко, В. Ф. Мелащенко,

В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун, В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко та ін.

У даній монографії було враховано наукові позиції з різних аспектів проблематики, що розглядається, таких авторів, як В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. Г. Барабаш, Ю. М. Бисага, Р. Ф. Гринюк, А. П. Заєць, О.В. Зайчук, JL А. Луць, А. М. Колодій, В. М. Кампо, JL Т. Кривенко, П. Ф. Мартиненко, О. В. Марцеляк, М.

2. М. Селіванов, О. В. Скрипнюк, П. Б. Стецюк, О. Д. Тихомиров, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, А. Є. Шевченко,
3. В. Шевчук.

Великий вплив на формування концептуальних, теоретико- методологічних засад даного дослідження справили наукові праці зарубіжних дослідників, зокрема, російських —

С.              А. Авак’яна, О. С. Автономова, Л. П. Ануфрієвої, М. В. Баглая, І. М. Барциц, І. П. Бліщенка, Н. О. Богданової, С. В. Бо- ботова, Н. О. Бобрової, М. С. Бондаря, А. Б. Венгерова, Н. О. Вітрука, Г. А. Гаджієва, Б. С. Ебзеєва, Л. М. Ентіна, В. Д. Зорькіна, А. Я. Капустина, С. Ю. Кашкіна, С. О. Кіреєвої,

1. В. Кльоміна, С. В. Корольова, 1.1. Лукашука, О. В. Малька, М. М. Марченка, О. О. Моісеєва, В. В. Оксамитного, С. В. По- леніної, Ю. О. Тихомирова, Б. М. Топорніна, Т. Я. Хабрієвої,
2. С. Хижняк, В. Є. Чиркіна, Н. Б. Шелєнкової; німецьких —

Н.              Ахтенберга, П. Бадура, Є. Бекенферде, В. Гофман-Райта, Д. Грімма, Г. М. Куптенна, К.-Х. Ладера, К. Томишата, Д. Фельдмана, П. Хеберле; італійськіх — Дж. Амато, С. Баттіні, М. Альберті, С. Кассе, Г. Фалькона, Е. Чіті; грецьких — Є. Венізелоса, Я. Дроссоса, Н. Канеллопулоса, А. Манітакіса, К. Ніколаідиса, С. Флогаїтіса, Д. Цацоса, Ю. Ілліапулу-Странгі. К. Ятоганоса; французьких — Ж.-П. Жаке, М. Лесажа, Б. Матьйо, Ж. Мере, Д. Мітрані; англійських — Дж. Аллісона, Р. Бразієра, А. Бредпея, П. Грега, Дж. Ентоні; іспанських — Л. Арроу Жімелеса, Д. Барата, І. Баррайо Інієста, Л. М. Дієс- Піказо, Є. Гарсія-де-Ентерія, Л. Мартіна Реболо та ін.

У процесі дослідження таких явищ, як глобалізація, інтеграція, суверенітет, використано праці вчених — політологів, соціологів та економістів, зокрема К. В. Балабанова, В. П. Гор- батенка, М. Беттаті, В. В. Копійки, І. О. Кресіної, Ю. О. Ле- пешкова, С. Максимова, А. М. Медушевського, Ю.

1. 1. Хохлова, А. Шайо, Ю. В. Шишкова та ін.

Основна мета даної монографічної роботи полягає у комплексному дослідженні теоретико-методологічних засад становлення та розвитку конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції, заповнення певних прогалин у його концептуальному обґрунтуванні з позицій не тільки відповідної галузі національного права (конституційного), а й з позицій теорії держави і права, історії політико-пра- вових учень, адміністративного права, міжнародного публічного та європейського права, теорій соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Тобто на перший план висувається міждисциплінарний підхід, спрямований на виявлення оптимальної теоретичної моделі конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції. З огляду на це основними завданнями для досягнення мети в контексті теоретико-методологічного обґрунтування конституційно-правового забезпечення європейської міждержавної інтеграції є: змістовна та видова характеристика категорій «інтеграція», «правова інтеграція» та «європейська міждержавна інтеграція» в конституційному праві; обґрунтування поняття методу, методології, системи та гносеологічної цінності методологічного арсеналу в дослідженні конституційного-пра- вового забезпечення європейської міждержавної інтеграції, теоретичного виміру та значення категорії «конституційне забезпечення»; формулювання сучасної теорії конституціоналізму в контексті глобалізаційної парадигми та міждержавної інтеграції; аналіз сучасних тенденцій «інтернаціоналізації» конституційного права та «конституціоналізації» міжнародного правопорядку; дослідження сучасних проблем розвитку доктрини суверенітету та її конституційного забезпечення в процесі становлення наднаціональності; вироблення практичних пропозицій щодо подальшого вдосконалення системи конституційного законодавства України, правотворчої та пра- возастосовної діяльності в сфері формування механізму забезпечення інтеграції нашої держави до міждержавних інтеграційних об’єднань.

В основу роботи, крім теоретичних положень, покладено й авторський досвід нормопроектної та науково-експертної роботи в рамках діяльності Експертного комітету з прав людини ООН (Женева, 2006—2007 pp.), Європейської організації публічного права (з 2006 p.), робочої групи з підготовки проекту Закону України «Про основні напрями зовнішньої політики» (2009 р.) та ін.

Автор не претендує на остаточність обґрунтованих ним висновків та пропозицій, адже головним своїм завданням вбачає об’єктивне наукове тлумачення конституційно-правових аспектів, доктринальних позицій щодо такого комплексного багатоаспектного та багаторівневого явища, як конституційно- правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції. Автор буде щиро вдячний за корисні рекомендації та пропозиції читачів, що сприятиме подальшій науковій дискусії з розглянутих проблем.