1. Поняття робочого часу за трудовим правом

Обов'язковою умовою трудових вiдносин § тривалiсть робочого часу, тобто часу, протягом якого працiвник вiдповiдно до законодавства, колективного договору, угоди про працю i правил внутрiшнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йом

у мiсцi i виконувати роботу, яка йому доруча§ться.

Як вiдомо, нi рабовласницький, нi феодальний устроє не ма-i ли законодавчого обмеження робочого часу, оскiльки носiй робо-! чоє сили був разом з iншими знаряддями виробництва об'§ктом ^Власностi.

', Норми права, спрямованi на деяке регулювання тривалостi i робочого часу, пов'язанi з розвитком капiталiстичного способу Е Виробництва на початку XIX ст.

ного виробництва, з'явилися першi законодавчi акти (в 1349, i ^496 та 1582 рр.), якими встановлювався 13-годинний мiнiмальний робочий день. Здiйснювалося обмеження не максимальноє, а мiнiмальноє тривалостi робочого часу.

В дореволюцiйнiй Росiє по сутi не було законодавства про обмеження робочого часу аж до 1897 р. Щоправда, деяка регламентацiя робочого часу вводилась указом Петра i вiд 5 квiтня 1722 р. В 32 глави XII цього указу говорилось, що в перiод з 10 березня

по 10 вересня бити в дзвiн на роботу вранцi за годину до сходу сонця, а ввечерi з роботи - через годину пiсля його заходу, за календарем (тобто бити в дзвiн вранцi - о 4,5 1 години, а ввечерi - о 7 годинi).

Навеснi 1896 р. вiдбувся перший масовий страйк пiтерських ткачiв, якi заявили вимоги про обмеження робочого часу. ; В сiчнi 1897 р. масовий страйковий рух повторився з тими ж вимогами. Царський уряд вiдчув загрозу сво§му iснуванню i був змушений вида

ти закон вiд 2 червня 1897 р. <Про скорочення робочого дня на фабриках i заводах i про встановлення святкового вiдпочинку>. Законом встановлювався робочий день тривалiстю в 11,5 години на добу.

Пiсля прийняття цього закону становище трудящих не по-ЛЦiшилось, оскiльки загальна кiлькiсть робочих годин на рiк єбiльшилась за рахунок зменшення кiлькостi святкових днiв.

286

ОСОБЛИВА ЧАСТИШ

Лютнева революцiя в Росiє 1917 р.

е без будь-яких наслiдкiв, питання про порядок роботи по створенню такого законодавства.

Пiсля бiльшовицького перевороту першим законодавчим актом про працю був декрет вiд 29 жовтня (11 листопада) 1917 р. <Про восьмигодинний робочий день>. Цей декрет став прикладом для революцiйне настро§них мас у деяких краєнах ¦вропи, де також був увед

ений восьмигодинний робочий день (Нiмеччина, Австрiя, Фiнляндiя, Англiя, iталiя).

В Украєнi Центральною Радою 25 сiчня 1918 року був прийнятий i ухвалений Закон про восьмигодинний робочий день. Закон прийнятий <в вiдмiну та поправку> статей 64, 65, 68-70, 72-75 та 193-201 Устава о промьiшленном труде. Закон поширювався на всi пiдп

ри§мства, в яких приклада§ться наймана праця, незалежно вiд розмiру цих пiдпри§мств, так i вiд того, кому вони належать.

Робiтничим часом або часом робочих годин на добу вважа§ться той час, в який згiдно умовi найму (статтi 48, 60, 96, 98 i 103 Устава о промьiшленном труде) робiтник повинен бути на промисловiм пiдпри§мствi i в розпорядженнi завiдуючого ним для виконанн

я роботи.

Робочий день, який встановлю§ться нормами внутрiшнього розпорядку пiдпри§мств (п. 1 ст. 103 Устава о промьiшленном труде - нормальний робочий час), не повинен бути вище 8 годин на добу та 48 годин на тиждень, рахуючи сюди i час, потрiбний для чистки

машин та на наведення порядку в робiтничому помешканнi. Перед Рiздвом (24 грудня) та перед Трiйцею праця закiнчу§ться у 12 годин дня (наведено за мовою орiгiна-лу - В.П.). В листопадi 1919 р. на першiй мiжнароднiй конференцiє Лiги Нацiй була досягнут

а загальна угода про прийняття конвенцiє про восьмигодинний робочий день.

В СРСР на вiдзначення десятирiччя жовтневоє революцiє ЦВК СРСР манiфестом вiд 15 жовтня 1927 р. постановив забезпечити протягом найближчих рокiв перехiд вiд восьмигодинного до семигодинного робочого дня промислових працiвникiв без зменшення єх заробi

тноє плати.

В розвиток цього манiфесту ЦВК i РНК СРСР сiчня 1929 р.

Роздiл IX. Робочий час i час вiдпочинку

287

переважну бiльшiсть робiтникiв виробничих пiдпри§мств було поступово переведено на семигодинний робочий день. Вводилася шестиденка - п'ятиденний робочий тиждень з одним вихiдним днем. Тривалiсть робочого тижня фактично встановлювалась в 35 годин. Кож

ний шостий день - 6, 12, 18, 24 та ЗО числа кожного мiсяця, незалежно вiд того, на який день тижня вони припадали, оголошувались вихiдними днями.

Однак у зв'язку з напруженням мiжнародноє обстановки указом Президiє Верховноє Ради СРСР вiд 26 червня 1940 р. <Про перехiд на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень i про заборону самовiльного уходу робiтникiв i службовцiв з пiдп

ри§мств i установ> було здiйснено перехiд на восьмигодинний робочий день'. Тривалiсть робочого дня з семи годин була збiльшена до восьми, робочий тиждень 'встановлювався в 48 годин при шести робочих днях з одним вихiдним у недiлю.

Фактично було проведено закрiплення (<закрiпачення>) працюючих за пiдпри§мствами i установами, оскiльки заборонявся самовiльний уход робiтникiв i службовцiв iз державних, кооперативних i громадських пiдпри§мств i установ, а також самовiльний перехiд

з одного пiдпри§мства на iнше або з однi§є установи в iншу. В ст. 4 цього указу зазначались випадки, коли директор пiдпри§мства i начальник установи мали право i були зобов'язанi дати дозвiл на уход робiтника i службовця. За запiзнення на роботу, про

гули i самовiльне залишення роботи було встановлено кримiнальну вiдповiдальнiсть.

Заборона залишати роботу i кримiнальна вiдповiдальнiсть за це були скасованi лише указом Президiє Верховноє Ради СРСР вiд 25 квiтня 1956 р. <Про скасування судовоє вiдповiдальностi робiтникiв i службовцiв за самовiльне залишення пiдпри§мств i установ

i за прогул без поважних причин>.

До скасування судовоє вiдповiдальностi за самовiльне залишення пiдпри§мств Радянський Союз разом з Украєнською РСР i Бiлоруською РСР вступили в члени Мiжнародноє Органiзацiє Працi (МОП).

инний робочий тиждень>. Але ця Конвенцiя протягом тривалого часу не набирала чинностi, оскiльки вiдповiдно до iснуючих положень Конвенцiя набира§ чинностi за умови, якщо вона ратифiкована не менше як двома краєнами - членами МОП. На момент вступу Укр

аєни в МОП

Див.: Ведомости Верхов. Совета СССР. 1940. № 20.

288

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Конвенцiя № 47 була ратифiкована лише однi§ю краєною - Новою Зеландi§ю.

В 1956 р. Украєна разом з Бiлорусi§ю i Радянським Союзом ратифiкували Конвенцiю № 47, i ця Конвенцiя набрала чинностi. Почався новий етап скорочення робочого часу, який в Украєнi був завершений в 1993 р. прийняттям Верховною Радою закону вiд 17 листо

пада 1993 р.

Робочий час - поняття багатозначне. Як економiчне поняття робочий час - це частка iндивiдуальноє участi працюючих у спiльнiй працi. Розмiр суспiльне необхiдноє частки (мiри) працi на кожному етапi iсторичного розвитку обумовлений соцiально-економiчни

ми i полiтичними чинниками. Урегульована законом частка (мiра) працi набува§ правовоє форми, ста§ юридичне обов'язковою нормою тривалостi працi робiтникiв i службовцiв.

Предметом правового регулювання робочий час ста§ лише тодi, коли вiн виступа§ як мiра працi, змiстом трудових вiдносин. Час i розпорядок працi в особистому господарствi (наприклад, праця ремiсника), так само, як i час працi, який виступа§ засобом вик

онання зобов'язань в цивiльних майнових вiдносинах, не регламенту§ться правом.

Встановлена державою норма робочого часу § узаконеною часткою суспiльне> необхiдноє працi, яку кожний робiтник i службовець повинен виконувати.

Норма робочого часу слугу§ засобом охорони працi внаслiдок того, що вона по§дну§ потреби суспiльства з соцiально-фiзiологiчними потребами окремоє людини, ма§ обов'язковий характер, реально забезпечу§ться i, як правило, точно викону§ться. Нормi робочо

го часу властивий принцип реальностi, правовими гарантiями якого § максимальне обмеження надурочних робiт i вiдповiдальнiсть за єх незаконне проведення, державний нагляд i громадський контроль за додержанням законодавства про робочий час i час вiдпоч

инку.

Таким чином, в трудовому правi Украєни норма робочого часу (вiдповiдний робочий день, робочий тиждень) виступа§ одночасно як суспiльне необхiдна i як обов'язкова частка участi робiтникiв i службовцiв у створеннi суспiльного продукту.

Юридичною формою закрiплення мiри тривалостi працi i методом правового нормування робочого часу в широкому розумiннi виступа§ закон.

Роздiл IX. Робочий час i час вiдпочинку

289

часу. В правилах внутрiшнього трудового розпорядку окремих пiдпри§мств встановлюються розпорядок робочого дня, графiк змiн, порядок облiку робочого часу та iншi важливi елементи режиму робочого часу. iстотною ознакою робочого часу § те, що вiн § часо

м, протягом якого робiтник або службовець внаслiдок обов'язкiв, що випливають з трудових правовiдносин, повинен виконувати свою трудову функцiю або iншу роботу, що йому доруча§ться.

; Як виняток, робочим часом визначаються також окремi Шрiзки часу, протягом яких працiвник вiльний вiд виконання 1-их трудових обов'язкiв, але йому виплачу§ться за цей час |Варобiтна плата. Такi перiоди прямо вказуються в законi i зара-iХОВУЮТЬСЯ в р

обочий час (перерви для жiнок для годування iтини, для вантажникiв, перерви для обiгрiву в холоднi пори НвУ та iн.).

дiг.ртже, робочим часом § час, протягом якого робiтник або кбовець вiдповiдно до правил внутрiшнього трудового роз-ядку повинен перебувати на мiсцi виконання робiт i вико-ати свою трудову функцiю або iншу доручену йому роботу.