Мито в тарифі встановлюється двома методами

Один із них — це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом з ціни, або адвалерне. Другий метод — це визначення розміру мита безпосередньо в грошовому вираженні у вигляді певної суми, яка нараховується з ваги, об’єму та штуки товару.

У сучасних митних тарифах застосовуються ці два види мит, але вони по-різному реагують на зміну рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним стає адвалерне мито, при зниженні — специфічне. У сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерних мит у тарифах.

У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів отримання митної вартості товарів. Згідно з нею адвалерний митний податок нараховується з так званої нормальної ціни товару. Це ціна, яка існує в момент подачі митної декларації, включаючи всі витрати по доставках товару до кордону.

За характером походження митні податки можуть бути автономними або конвенційними. Автономне мито встановлюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється в процесі укладання угоди чи договору з іншою країною, фіксується в ньому і не може бути змінено протягом терміну дії договору. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлено, призупиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару, незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає по кожному товару дві чи більшу кількість ставок мита. Найбільш висока ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною.

Ці тарифи дають державі можливість проводити диференційовану митну політику, в тому числі і в рамках міжнародних митних союзів.

В основу митних тарифних ставок покладений такий принцип: чим більший ступінь промислової обробки товару, тим більшим митом він обкладається.

Митний тариф ряду держав світу в основному побудований за принципом двохставочного митного обкладання. Одна ставка визначає рівень пільгових митних тарифів, які застосовуються державою до товарів тих країн, з якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному обкладанні. Друга ставка закріплює максимальний рівень митних податків щодо товарів, що імпортуються з країн, з якими не укладені двосторонні торговельні угоди.

У деяких країнах раніше митний тариф будувався за принципом класифікації митних податків за алфавітним порядком найменувань товарів. Від такого принципу класифікації країни відмовилися і почали застосовувати порядок групування, за яким товари об’єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного, рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Кожна країна має свій митний тариф, який може відрізнятися від інших як кількістю обкладених товарів, деталізацією позицій, так і способом нарахування мита.

З метою контролю за державами в частині тарифного обкладання і недопущення ними підвищення митних тарифів без по- переднього опублікування в 1889 р. в Брюсселі був укладе-ний багатосторонній договір — Конвенція про створення міжнародного союзу з публікації митних тарифів (учасником якого є і Україна). Завданням цього Союзу є уніфікація наці-ональних митних тарифів і національного митного законо-давства держав — членів Союзу. Союз був ініціатором роз-робки і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тари-фів.

Рішення питань митної класифікації є невід’ємним правом будь-якої суверенної держави.

З метою уніфікації митних тарифів в основу класифікації товарів пізніше було покладено угоду 13 країн (квітень 1951 р., Брюссель) про введення єдиної класифікаційної системи для митних тарифів, так званої Брюссельської митної номенклатури (БМН).

В основу побудови Брюссельської митної номенклатури була закладена спільність таких ознак товарів: походження; вид матеріалу, з якого він виготовлений; призначення і хімічний склад. При складанні груп товарів був закладений принцип ступеня обробки. Для побудови товарних позицій у кожній групі застосовувалась певна послідовність ознак, з яких можна виділити три основних: ступінь обробки, призначення і сировина, з якої виготовлено матеріал.

З 1970 р. в Раді митного співробітництва почалась розробка нової номенклатури товарів у міжнародній торгівлі — Гармонізована система опису та кодування товарів. Гармонізована система призначена забезпечити більш просту аналогію з Міжнародною стандартною товарною класифікацією ООН.

У червні 1983 р. Рада прийняла Гармонізовану систему назв і кодифікацій товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, і текст Конвенції, яка регулює правові аспекти за-стосування цієї системи на практиці. Розроблена система має замінити Конвенцію про класифікацію номенклатури товарів та митних тарифів 1955 р., так звану Брюссельську митну номенклатуру. Гармонізована система становить 1240 позицій, закодованих у шести цифрах, об’єднує близь-ко 4900 назв товарів міжнародної торгівлі, охоплених тари-фною і статистичною номенклатурою.

Класифікація за кількома ознаками на одному рівні поділки приводить до того, що один і той самий товар може бути включений одночасно у різні класифікаційні групи, через те що має кілька відмітних ознак. Наприклад, відповідно до тарифної класифікації США одні і ті самі пляшки і флакони можуть бути обкладені митом у 25,50 або 75% їх вартості залежно від засобу подачі скла у верстат, від умов наповнення пляшок і т. ін. Критерії для вибору тої чи іншої товарної групи законом точно не встановлюються і визначаються співробітником митниці.

Починаючи з другої половини 60-х рр., митні тарифи стали об’єктом уваги і країн, що розвиваються.

Але не потрібно забувати, що митні тарифи ряду країн, що розвиваються, на жаль, все ще зберігають елементи тарифів колоніального періоду, незважаючи на те, що на-прикінці 70-х рр. більшість із цих країн активізували діяль-ність щодо перегляду своїх національних митних тарифів у бік диференціювання митного обкладення за групами това-рів. Так, наприклад, стали застосовуватися більш низькі ставки митних податків за ввезення необхідних для розвит-ку національних економік машин, обладнання, сировини та споживчих товарів. Предмети розкоші, до яких більшість країн, що розвиваються, відносить також легкові автома-шини, або взагалі заборонені до ввозу, або обкладаються високими митними податками. До цієї групи країни, що роз-виваються, відносять і товари, які виробляє національна промисловість: предмети вжитку (пряжа, тканини, взуття, металеві вироби та ін.), машини, апарати і невелике побу-тове обладнання.

За своєю структурою митні тарифи більшості країн, що розвиваються, є простими, тобто одноколонними, але окремі країни застосовують і багатоколонні тарифи.

Митний тариф — важливий економічний засіб регулювання імпорту.

За часів домонополістичного капіталізму, коли на світовому ринку оборот відносно простої і стабільної номенклатури товарів здійснювався в процесі купівлі—продажу в умовах вільної конкуренції, головним торговельно-політичним засобом був митний тариф. Введення митних податків чи підвищення їх ставок значно зменшувало конкурентоспроможність імпортного товару.

Для сучасного періоду характерна монополізація товарних ринків. У сфері ринкової системи господарювання широко застосовуються різні протекціоністські заходи (тобто підвищення ставок мита на імпортний товар). Сучасний митно-тарифний протекціонізм відрізняється (від довоєнного традиційного) колективним і регіональним характером. Візьмемо, наприклад, ЄЕС.

У митній політиці ЄЕС стосовно країн, що розвиваються, велике значення надається митному регулюванню. Незважаючи на зниження ролі митних податків у міжнародній торгівлі, Єдиний митний тариф (ЄМТ) ЄЕС у сучасних умовах залишається одним із головних регуляторів доступу товарів країн, що розвиваються, на ринки Європейської Спільно-ти.

Сформований до кінця 60-х рр. Єдиний митний тариф передбачає безмитне чи з незначним обкладанням ввезення на єдину митну територію країн — членів «Спільного ринку» сировини, яка імпортується з країн, що розвиваються. У міру підвищення ступеня обробки ввезеного товару ставки ЄМТ зростають, досягаючи максимуму при імпорті готових виробів. Високий митний бар’єр, який має переважно «заборонний характер», передбачений для конкуруючих з аналогічними виробами західноєвропейськими фірмами так званих «відчутних товарів», до яких зараховують текстиль, взуття, сільгосппродукти. Оскільки ці вироби посідають провідне місце в експорті країн, що розвиваються, то в основному ЄМТ спрямований проти них.

У межах ГАТТ було здійснено зниження рівня тарифно-митного обкладання розвинутих капіталіс-тичних країн (у тому числі і ЄЕС) на 27%. Але від цього меншою мірою виграли країни, що розвиваються, тому що зниження не торкнулося таких товарів, як сільськогосподарська сировина, взуття, текстиль, тобто саме ті товари, які є традиційними в експорті країн, що розвиваються. Це свідчить про те, що і в 80-ті рр. рівень тарифно-митного захисту ринку ЄЕС від товарів країн, що розвиваються, які обкладаються імпортними митами, залишається досить високим, а ЄМТ буде використовуватися проти них як важливе торговельно-політичне знаряддя. Саме з допомогою такого загального митного тарифу по відношенню до третіх країн Спільнота створила різні дискримінаційні тарифні бар’єри на шляху експорту товарів із країн, що розвиваються.

Цей вид тарифного протекціонізму здійснюється «Спільним ринком» на основі рішень про ступінь захисту внутрішнього ринку Спільноти, які застосовуються разом державами — членами ЄЕС чи його організаціями через надані їм повноваження. Юридична сила таких рішень поширюється на загальній митній території всіх країн — членів Митного союзу Спільноти або, за рідкісним винятком, на одній чи декількох національних митних територіях країн — членів союзу. Право органів ЄЕС здійснювати такі санкції передбачається ст. 110—116 Римського договору.

Колективні засоби захисту ринку ЄЕС від зовнішньої конкуренції безперечно належать не просто до традиційного митно-тарифного протекціонізму, а до митно-тарифного неопротекціонізму. Оскільки ЄЕС є самостійним великим імпортером, то кожний новий захід щодо обмеження ввезення все більшою мірою зачіпає інтереси торгових партнерів «Спільного ринку» і насам-перед країн, що розвиваються.

Ст. 110—116 Римського договору передбачають право спільних дій країн — членів ЄЕС в питаннях вироблення єдиної митної політики, в тому числі і митно-тарифної політики Спільноти, спрямованої на підсилення позицій у конкурентній боротьбі за сфери впливу та ринки збуту (включаючи внутрішній ринок Спільноти), а також право укладання угод з третіми країнами від імені ЄЕС (ст. 113 Договору). Незважаючи на різні підходи країн — членів Спільноти до проблем відносин з країнами, що розвиваються, очевидна їх загальна заінтересованість у тому, щоб утримати ці країни в зоні свого впливу, використовувати їх для зміцнення своїх позицій у міжімперіалістичному змаганні з США та Японі-єю.

Для більш глибокого знайомства з темою доцільно також розглянути дещо з історії створення Єдиного митного тарифу в нашій державі. Якщо Закон України «Про економічну незалежність України» та Митний кодекс України було прийнято у 1991 р., то можна зауважити (нагадаємо за темою 1, що у Російській імперії, тобто на землях України, перший Єдиний митний тариф було запроваджено ще у 1724 р.), що Закон «Про Єдиний митний тариф» було прийнято 5 лютого 1992 р.

Чинний митний тариф, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів 11 січня 1993 р., незважаючи на свій незначний обсяг (більше ніж 100 сторінок) та окремі недоліки (ставки мита було встановлено в основному на товарні групи), відіграв важливу роль у створенні системи тарифного регулювання імпорту товарів молодої незалежної держави. Приймаючи в 1993 р. власний тариф, наша держава не лише відходила від загальносоюзних тарифів, але й враховувала реальний стан економіки на той час, тобто падіння виробництва життєво необхідних товарів, відсутність власної валюти, гіперінфляцію тощо.

У зв’язку з цим було затверджено ставки ввізного мита переважно дуже помірні, що стимулювало ввезення імпортних товарів для поповнення внутрішнього ринку. Достатньо сказати, що у прийнятому тарифі більшість ставок не перевищувала 2—5%, окремі — 15—20%. При цьому товари, які ввозилися із країн, що розвиваються, (145 країн) взагалі не оподатковувалися, а товарам з тридцяти високорозвинених країн було надано пільговий режим оподаткування. Зауважимо, що розмір ставок залежить від розвиненості країни. У 1991 р. за економічним потенціалом Україна посідала 9 місце, а у 2000 — 72-ге у світовій співдружності. Тому на той час лише товари з Ізраїлю, Македонії, Хорватії та деяких інших країн оподатковувалися за повними ставка-ми.

Щоправда, ліберальний режим імпорту діяв недовго. У травні 1994 р. Уряд розпочав внесення змін до ставок ввізного мита в основному в бік їх збільшення. Внаслідок цього за 5 років було прийнято близько 60 постанов і 10 законів, якими змінено 95% ставок ввізного мита, затверджених Декретом Кабінету Міністрів від 11 січня 1993 р. На жаль, ці ставки не завжди були обґру-нтованими, і нерідко на один і той самий товар вони змінювалися по 2—3 рази на рік.

Лише постановою від 3 серпня 1998 р. Уряд запровадив під тиском з боку МВФ порядок, згідно з яким у 1999 р. дозволялося вносити зміни до ставок ввізного мита один раз на півроку, а з 1 січня 2000 р. — один раз на рік. Це зобов’язання поки що виконується, що створює більш стабільні і передбачувані умови для роботи підприємців.

Крім того, з урахуванням набутого власного досвіду та досвіду зарубіжних країн, в першу чергу країн ЄЕС, завершено підготовку проекту нового Митного тарифу.

Проект нового Митного тарифу принципово відрізняється від чинного перш за все обсягом, який перевищує 600 сторінок, а також тим, що він створюється на сучасній Гармонізованій системі опису і кодування товарів у версії 1996 р., яка покладена в основу Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Це дозволяє встановити ставки ввізного мита по 9- або 10-значних товарних позиціях.

У проекті Митного тарифу пропонуються 3 види тарифних ставок — преференційні, пільгові та повні. Важливою особливістю проекту Митного тарифу є те, що він не вносить «революційних» змін до діючої системи ставок, а об’єднує всі ті зміни, що були вже напрацьовані і внесені до діючого Митного тарифу за останні 5 років.

Якщо Верховна Рада схвалить запропонований проект Закону про Митний тариф, підприємці не повинні будуть терміново переукладати договори і змінювати тактику й стратегію своєї діяльності.

Так, наприклад, середньоарифметична ставка тарифу становить 12%, у т. ч. на машини й устаткування, недорогоцінні метали, папір, пластмаси, хімічну продукцію та мінеральні продукти — 4—6%, перли, вироби з каменю, транспортні засоби — 9—11%, шкіряна сировина, текстильні вироби, тваринні жири — 14—19%, інша сільгосппродукція, тютюнові вироби та алкогольні напої — 20—33%.

Усього в проекті Митного тарифу нараховується більше 10 тис. тарифних ставок, у т. ч. 78% адвалерних, 18% специфічних та 4% комбінованих. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита пропонується запровадити в першу чергу на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких найчастіше спостерігається навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати податків.

У зв’язку із запровадженням Євросоюзом з 1 січня 1999 р. нової грошової одиниці всі специфічні ставки подаються в «євро».