5. Європейські правові традиції

Виходячи з того, що право є елементом цивілізації, маємо з'ясувати особливості традицій права, що існують в Європі.

При цьому варто враховувати поділ загальноєвропейської цивілізації на «Східну» та «Західну» гілки (локальні) цивілізації, основою якого є розмежування двох типів історичного, соціального і культурного розвитку.

46

До цього треба додати, що багато хто головним фактором, що визначає приналежність до певної цивілізації, вважає релігію. При такому розумінні європейській системі «Схід — Захід» відповідає поділ християнської Церкви на Східну та Західну, пов'язаний з межею, що виникла між частинами Римської імперії, трансформувавшись з часом у розрізнення Європейських Східної та Західної цивілізацій. Із врахуванням цієї тези деякі науковці, наприклад, С. Хантінгтон, провадять головну «лінію поділу» у Європі таким чином, що поділяють на дві частини Україну та Білорусію, відокремлюючи православних українців та білорусів від католиків.

Ця позиція була критично оцінена в літературі, а замість класифікаційної ознаки «релігійності» було запропоновано враховувати інший критерій («універсальну, загальну визначальну ознаку, властиву всім цивілізаціям») — визнання кожним індивідом, що входить до складу цивілізації, дихотомії «ми» та «вони», «ми ось такі, а вони інші», «свої» та «чужі» (І. Орлова).

На нашу думку, такий підхід є нічим іншим, як спробою іншими словами назвати той самий цивілізаційно-релігійний критерій, оскільки в основі поділу цивілізацій знов-таки маємо відмінності світогляду.

Характерні риси східного типу цивілізаційного розвитку:

1) переважання колективних, общинних, держав

них інтересів над індивідуальними;

2) значне одержавлення економічного життя,

слабкість і нерозвиненість інституту приватної влас

ності;

3) схильність до деспотичного типу влади;

4) зрівняльна соціальна етика;

5) етико-нормативна функція релігії, внаслідок чого

релігійні норми фактично набувають характеру дже

рела права.

Для Західного типу цивілізації властиві:

1) розвинений інститут приватної та корпоратив

ної власності, що відіграє вирішальну роль в еконо

мічному житті суспільства;

2) соціально-політичний плюралізм, що знаходить

вираження у поділу функцій різних гілок влади, на

данню ваги самоуправлінню тощо;

47

3) релігія, яка має характер абсолютної самоцінності або у всякому разі тяжіє до такого її розуміння.

1) відносно чітка межа між правовими та іншими

інституціями. Хоча політика і мораль можуть виз

начати закон, але вони не трактуються як сам закон;

2) управління правовими інституціями доручається

спеціальному корпусу людей, які для цього спеціаль

но дістають юридичну освіту;

3) юридична думка впливає на правові інститути:

вона аналізує і систематизує право, виступаючи як

фактор, за допомогою якого можна створювати інші

правові категорії;

4) право сприймається у суспільстві як узгоджене

ціле, єдина сформована система;

5) закон сприймається як цілісна система, ¦ор

ганізм», який розвивається через покоління;

6) життєздатність правової системи ґрунтується

на впевненості суспільства в довговічному характері

права;

7) розвиток права свідчить, що воно не просто про

довжується, а має історію;

8) історичність права пов'язана з усвідомленням

його переваги над політичною владою;

9) впевненість у історичності права пов'язана з

вірою у його верховенство над політичною владою.

Вважається, що закон, у всякому разі у деяких відно

шеннях, стоїть вище за політику і сам накладає зобо

в'язання на державу. Це виглядає зовні також як

впевненість у можливості існування громадянського

суспільства та правової держави;

10) всередині одного суспільства існують і змага

ються різні юрисдикції, що робить переваги закону

необхідними і можливими (Г. Берман).

Східна традиція європейського права має такі характерні риси:

1) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як

правило, християнським вченням в його православній

інтерпретації;

2) схильність до трактування права як позитивно

го закону, зміст якого зумовлений не стільки природ

ними приписами, скільки потребами суспільства, котрі

48

краще знає держава, що втілює їх в законодавчих встановленнях;

3) організація і проведення законотворчих, коди

фікаційних, дослідницьких та ін. робіт в галузі права

за «ініціативою зверху»;

4) обмеженість творчого пошуку, і як результат —

втрата авторитету і значення юриспруденції;

5) тенденція до обмеження приватноправового ре

гулювання, прагнення забезпечити максимально мож

ливі контроль і втручання держави у відносини при

ватних осіб.

ся «розбавленим» публічно-правовими нормами і не

рідко трактується як «господарське» або ж ще якесь

того ж роду;

6) нечітке розмежування між правовими інститу

тами, з одного боку, і державними інституціями іншого

типу (наприклад, адміністративними, управлінськи

ми установами), — з другого;

7) відсутність теоретично обґрунтованої і визна

ної офіційно концепції наступництва права в межах

однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке

явище, як рецепція права відбувається в латентних

формах, має обмежений і непослідовний характер;

8) акцентування уваги, головним чином, не на пра

вах, а на обов'язках учасників цивільно-правових

відносин.

Отже, стосовно Європи «Західна традиція» права — це ті правові цінності, категорії і інститути, які іманентно властиві західноєвропейській локальній цивілізації, ґрунтуються на світогляді, культурі і ментальності Західного світу, що веде родовід від Грецької та Римської Античності.

Під «Східною європейською традицією права» маємо на увазі закономірний процес формування і розвитку права у народів, груп, етносів, що належать до східноєвропейської цивілізації; тих, які входили в так зване «Візантійське співтовариство націй» або зараз є спадкоємцями «Духу Візантії», вираженому у догматах православної гілки християнства.

49