3.6. Конфлікти в цивільно-правовій , та господарсько-правовій сферах

Серед характерних ознак цивільно-правових конфліктів можна виокремити такі:

сторони конфлікту виступають як юридично рівні суб'єкти, що в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного;

конфліктна ситуація виникає з приводу матеріальних і нематеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи;

предмет спору виникає не тільки з підстав, передбачених актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які на ґрунті загальних засад цивільного права породжують відповідні цивільні права й обов'язки;

відносини сторін конфлікту врегульовуються на засадах ініціативи учасників і ґрунтуються передусім на уповноважувальному характері норм цивільного права;

розгляд цивільно-правового спору здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило) позовному порядку.

Сторонами цивільно-правових конфліктів можуть бути здебільшого суб'єкти приватного (цивільного) права:

а) фізичні особи — громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами;

б) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо.

Крім того, у певних випадках сторонами цивільно-правових конфліктів можуть виступати суб'єкти публічного права: а) держава Україна; б) Автономна Республіка Крим; в) територіальні громади; г) іноземні держави та ін.

Сторони цивільно-правових конфліктів — це юридично рівні суб'єкти, які взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами і обов'язками.

Питання про об'єкт цивільно-правового конфлікту поєднується з питанням про матеріальний зміст поведінки його учасників; йдеться передусім про ті блага, що становлять інтерес для суб'єктів цивільних відносин. Отже, об'єктом цивільно-правового конфлікту є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого виникає спір в учасників цивільних правовідносин. Серед об'єктів цивільно-правових конфліктів можуть бути:

речі;

дії (в тому числі послуги);

результати дій;

результати інтелектуальної, творчої діяльності;

інформація;

особисті немайнові блага.

Конфліктогенними сферами цивільно-правової регуляції є проблеми забезпечення права власності та інших речових прав. Чимало конфліктів також виникає у сфері виконання договірних зобов'язань: купівлі-продажу, зокрема стосовно захисту прав споживачів, найму (оренди), лізингу, кредиту та ін. Актуальним питанням залишається врегулювання конфліктів, пов'язаних з порушення права інтелектуальної власності.

Підґрунтям запобігання, врегулювання та конструктивного вирішення цивільно-правових конфліктів є встановлені Конституцією України і Цивільним кодексом України засади захисту цивільного права й інтересу. Захист цивільних прав полягає у правомірних діях сторін цивільно-правового конфлікту, а також суспільства та держави щодо порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої шкоди. Для особи право на захист полягає у можливості використовувати у визначених законом межах засоби самозахисту, а також у можливості звернутися до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Запобіганню конфліктам слугує також дотримання правомірності дій учасників цивільно-правових відносин, що спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто чинності правочинів.

Нове цивільне законодавство, спираючись на принцип диспози- тивності, надає учасникам цивільного обігу практично необмежені права на вчинення правочинів. Однак коли свобода договору використовується недобросовісними суб'єктами, це спричиняє цивільно- правові конфлікти, наслідком яких є заподіяння майнової шкоди фізичним та юридичним особам.

Умовами чинності правочинів, на думку Є. О. Харитонова, є дотримання вимог [116, с. 202-203]:

щодо змісту правочину. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

щодо наявності правочинності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності;

щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта (суб'єктів) правочину. У випадку, коли воля суб'єкта правочину фор-мувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (наприклад, мало місце насильство), такий правочин визнається недійсним;

щодо форми правочину. Під час укладення його обов'язкове дотримання передбаченої законом форми. Порушення вимог щодо форми правочину призводить до визнання його недійсним або до настання інших наслідків;

щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, — недійсний як фіктивний;

щодо дотримання спеціальних умов.

Порушення зазначених вимог щодо чинності правочинів переводить позиції учасників цивільно-правових відносин у площину конфлікту.

Поширеними в умовах ринку є конфлікти, які виникають у зв'язку з порушенням і невиконанням зобов'язань, а також конфлікти, основу яких становить обов'язок відшкодування заподіяної шкоди. Запобіганню та цивілізованому вирішенню цих конфліктів слугуватиме вдосконалення цивільного законодавства, приведення його у відпо-відність до умов сьогодення. Так, новий Цивільний кодекс України встановлює, що зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості; визначає види і систему зобов'язального права; передбачає підстави виникнення, зміни та припинення зобов'язань, що має слугувати попередженню конфліктів. Важливе значення для цивілізованого врегулювання конфліктів мають передбачені Цивільним кодексом засоби забезпечення дого-вірних зобов'язань (неустойка, застава, завдаток, порука, гарантія, притримання). Обраний сторонами засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на виконання якого він спрямований, або додатковою угодою.

Конфлікти щодо деліктних зобов'язань (відшкодування заподіяної шкоди) відрізняються способом заподіяння шкоди, особою за- подіювача шкоди, особою потерпілого, умовами заподіяння шкоди тощо.

Конфліктогенними є делікти, основу яких становить шкода [115, с. 192-201]:

заподіяна джерелом підвищеної небезпеки;

заподіяна представниками і працівниками юридичної особи (працівником при виконанні ним трудових обов'язків, посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування, незаконними діями представників правоохоронних органів);

заподіяна особами з пороками волі (малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, особами, які не усвідомлювали значення своїх дій або не могли керувати ними);

завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого (при виконанні трудових обов'язків, не при виконанні тру-дових обов'язків, при виконанні договірних зобов'язань, фізичній особі — підприємцю, малолітній або неповнолітній особі);

заподіяна правомірними діями (необхідною обороною, в стані крайньої необхідності);

заподіяна навколишньому середовищу (атмосфері, воді, землі, флорі, фауні);

завдана недоліками робіт, послуг, речей та ін.

Вирішення конфліктів, що виникають внаслідок майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну, а також особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, згідно з Цивільним кодексом України передбачає відшкодування її у повному обсязі особою, яка її завдала.

Оскільки конфлікт виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, на сторону, винну у вчиненні цивільного правопорушення, покладається цивільно-правова відповідальність.

державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

наявність несприятливих наслідків, що настають для її суб'єкта (як правило, це наслідки майнового характеру, майнові втрати, нап-риклад, відшкодування збитків за рахунок порушника тощо);

державний і суспільний осуд порушника.

Залежно від встановленого чинним законодавством порядку захисту цивільних прав можна виокремити такі юридичні способи вирішення цивільно-правових конфліктів: