2.2. ІДЕОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ОРГАНІЗМУ КРАЇНИ

Розробка ідеології дослідження, як і вибір світоглядної позиції, є суто особистою справою науковця або колективу дослідників. Якщо виходити із визначення ідеології як системи "поглядів та ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення або зміну (розвиток) цих суспільних відношень”^[148], то під ідеологією цього дослідження слід розглядати сукупність ідей (семантичних фільтрів), на основі якої ми налаштовані розпочати переосмислення предмету дослідження - явища саморегуляції соціального організма країни.

Проблеми сучасного суспільного розвитку, як ніколи раніше, штовхають нас на пошук космічної ідеології розвитку людства, і треба сміліше йти назустріч космічній (квантовій) філософії. Оскільки навколишній світ другої природи не побудований ніким, перед нами виникає необхідність дати такий опис його найдрібніших "цеглинок" (тобто мікроскопічної структури світу), що пояснював би процес його самовиникнення (самоскладання).

Стан справ у вітчизняній філософській думці ускладнюється тим, що наразі на ідеологічному обрії немає жодної ідеології, яка б прогресувала. Парадокс, але філософський напрям, мається на увазі марксистський матеріалізм, що сформувався в кінці ХІХ століття як ідейна течія і переміг на практиці супротивників тільки завдяки тому, що розробив ефективну для свого часу ідеологію, сам став її жертвою. Ідеологія, виявляється, теж вимагає систематичного поновлення в міру прогресування духовного виробництва.

Намагаючись філософськими засобами проникнути у глибини ХХІ століття, ми повинні здійснити прорив до нового типу ідеологій. Для цього необхідно перейти від ідеології руйнування до ідеології творення. Тож, зазираючи у майбутнє, наразі можна констатувати, що на міжнародній арені з’являються паростки космополітизму як ідеологеми дослідження сучасного світу, що інтенсивно глобалізується.

Відбираючи ідеологеми, треба починати, як відомо, з найголовнішого - з пошуку конструктивної ідеології на основі нового світоглядного підходу до розуміння світу, в якому ми живемо. Виходячи з того, що ми рухаємося від технократичного до інформаційного типу розвитку, є сенс робити ставку на ноосферичну, а, можливо, навіть і на космічну за характером ідеологію. Рівень науковості будь-якої культивованої нами ідеології визначається її зв'язком з типом цивілізації, яка визначає головні тенденції життя планетарного людства. І нічого страшного, якщо нам може й не вдасться вичерпно вирішити цю проблему. Тут важливий самий поворот у мисленні філософів і вчених, які визначають характер і організацію духовного виробництва епохи. Інші підуть далі, будуть діяти сміливіше і досягнуть більшого.

Але спочатку необхідно встановити суть ідеології як інструменту пізнання, а також і перетворення соціального життя. "Марксів хід аналізу, - як справедливо зауважує М. Мамардашвілі, - припускає, що ідеологічне виробництво - це завжди раціоналізація готових духовних продуктів суспільних відношень (тобто продуктів поза, та й незалежно від діяльності раціональної наукової думки заданих) зовнішніми засобами "знання", використання раціональних процедур як засобів пізнавання і привласнення цих продуктів індивідами, які в такий спосіб інтегруються в суспільну систему. Але якщо ці засоби "раціональні" в буржуазному суспільстві (тобто завжди обернуті до здатності судження анатомізованих індивідів), то в інші історичні епохи ці засоби можуть бути засобами анімістичних, міфологічних, релігійних та інших систем”^[149].

Таке визначення ідеології дослідження випливає з того, що ми розглядаємо провідну функцію ідеологічних відносин, причетних до сфери духовного виробництва, як аналогічну тій, яку виконують економічні відносини в сфері матеріального виробництва.

У колективній монографії "Духовне виробництво" знаходимо наступне підтвердження нашій тезі про організуючу роль ідеології у дослідженні: "У процесі духовного виробництва формується не просто свідомість, (вона виробляється всіма індивідами, які стихійно включені в матеріальний процес), а його особлива суспільна - "вторинна", "ідеологізована" - форма, завдяки якій індивіди "інтегруються в суспільну систему”^{[150] [151].}

Зрозуміло, що в нашому випадку інтегруються в систему ідеї, які складають зміст суспільної і природничої наук для поповнення арсеналу соціальної філософії. У похідному варіанті може йтися про семантичний матеріал або сенси, що утворюють семантичний континуум.

І немає необхідності докладно зупинятися на ролі ідеології в організації розумової діяльності дослідника, оскільки на неї поширюються всі ті закономірності, про які писав К. Маркс у "Німецькій ідеології", з тією лише невеликою різницею, що предметом тут виступає не вся практично-перетворююча діяльність людини, а специфічне філософське мислення.

Основна функція ідеології дослідження проблеми саморегуляції соціального організму країни полягає в тому, що вона насправді є своєрідним семантичним фільтром, через який необхідно пропустити все багатство ідей, накопичене на кінець ХХ - початок ХХІ століття світовою суспільною думкою з проблем соціального життя людей. На цей бік процесу пізнання справедливо вказує В.

Отже, оскільки змінюється в процесі поглиблення пізнання не вхідний зміст соціального світу, а фільтр, через який він аналізується, то для отримання його організменого образу, здатного до саморегуляції, необхідно застосувати якісно іншу ідеологічну настанову, точніше - сформувати сукупність ідеологем.

При цьому організмене бачення соціального світу - не більше, ніж одне з можливих. Поряд з ним ніхто не забороняє поглянути на другу природу як на хаос або, скажімо, кристал.

Чим радикальніше один фільтр відрізняється від іншого, тим контрастнішим буде одержаний результат. У зв'язку з цим інколи здається, що в окремих випадках тексти, створені дослідниками одних і тих самих процесів, не порівнювані один із одним. Наприклад, це справедливо відносно наукового і теологічного пізнання світу. Причому ідея, що відіграє роль семантичного фільтру і виступає гносеологічним інструментарієм дослідження, набуває нової якості, тому її слід називати не інакше, як ідеологемою.

При цьому стає зрозумілим, що досить поширена настанова на деідеологізацію соціальних, політичних та інших досліджень цілком абсурдна. Принципово неможливо дослідити навіть найдрібнішу проблему без використання певних семантичних фільтрів, оскільки буде відсутній критерій селекції та організації досліджуваного матеріалу. Ясно, що в цьому випадку йдеться про саморегуляцію соціального цілого - соціального організму країни.

У зв'язку з вищевикладеним є сенс розглядати ідеологію як момент, який організує не лише буденну, але й наукову свідомість.

Можна сказати, що в процесі дослідження ми мусимо виконати трансформацію реального соціального явища буття - оскільки воно здійснює тиск на людей і відчувається ними - у форму знання. К. Маркс і Ф. Енгельс зазначали, що відношення стають в юриспруденції, політиці тощо - в свідомості - поняттями.

Інакше кажучи, в процесі цього дослідження треба відтворити в ідеальній формі певну систему реально існуючих суспільних відносин. К. Маркс і Ф. Енгельс прямо вказували на те, що ідея, як продукт діяльності філософа, є всього лише уявний "еквівалент" реального відношення. “Відношення для філософів рівнозначно ідеї”^[153].

Отже, нам необхідно обрати спеціальний методологічний засіб, який був би більш універсальним, ніж звичайні методологічні інструменти, для того щоб, використовуючи його, можна було б цілеспрямовано і раціонально перетворювати ансамбль суспільних відношень, зафіксований буденною і науковою свідомістю у формі ідеї соціального організму. Як бачимо, потреба в розробці спеціальної ідеології дослідження - не наша примха, а жорстка вимога технології духовного виробництва.

Ідеологія дослідження, як будь-яка інша система, складається з певного набору елементів. Як нам здається, до неї мають увійти як мінімум чотири ідеологеми. Це будуть чотири семантичних фільтри для вивчення різноманітних аспектів обраної нами проблеми: світоглядний, логічний, гносеологічний і онтологічний.

Фактично ми вже частину роботи з формування ідеології дослідження виконали, оскільки викладена нами вище світоглядна настанова на двоєдиний зміст основи Всесвіту є не що інше, як саме світоглядна ідеологема.

Далі виникає необхідність вказати на семантичний фільтр у галузі логічного аналізу проблеми.

Пошук гносеологічного фільтру випливає з прийнятої раніше світоглядної позиції, яка спрямовує нас на пошук нової ідеологеми в організації дослідницького матеріалу. Ми цей пошук пов'язуємо з діалектичним методом аналізу соціальної форми руху універсуму.

Однак, при цьому нас не влаштовує суб'єктивна діалектика, яку майстерно розробив і залишив нам Гегель, з тої простої причини, що вона буде ефективною для вивчення закономірностей прояву лише духовного компоненту світопороджуючої субстанції. З тієї самої причини нас не може влаштувати і об'єктивна діалектика, яку залишили нам К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін і яку було зведено їхніми "вірними" послідовниками до примітивної лінійності, оскільки вона розкриває нам закономірності прояву лише матеріального компоненту основи Всесвіту. Криза соціалізму це наочно показала. Тут правим виявився все-таки В. Ленін, який писав: "Діалектика і є теорія пізнання (Гегеля і) марксизму...”^[154].

Онтологічний фільтр полягає в тому, що вихідна субстанція соціального життя людей визначена нами як квантовий вакуум, що має квантово-хвильову природу, а через неї і цілком специфічні форми поширення в Космосі та існування в умовах Землі.

Отже, ми не можемо приступати до дослідження обраної проблеми, базуючись на підвалинах існуючих ідеологічних підходів, навіть і діалектичних. Осягнення проблеми з позицій будь-якого з існуючих ідеологічних підходів, попри тези про дихотомічну основу світу, означає приєднання до панівної ідеології з метою, якою ніколи не буде вирішення найскладнішої проблеми сучасної соціальної філософії.

Наразі, перебуваючи в ситуації ідеологічного вакууму, ми змушені зробити ризикований крок і сформулювати специфічну ідеологічну настанову для вивчення логіки соціальної реальності, що збунтувалася. При цьому ми прекрасно розуміємо, що вона повинна базуватися на сильних сторонах вчень Гегеля і Маркса і водночас долати їхній головний недолік - монізм.

Тому ми висуваємо робочу гіпотезу про те, що найбільш придатним способом організації інформаційного матеріалу для досягнення генеральної мети дослідження не може бути некритичне просування у фарватері гегелівського або марксистського вчення, тобто суб'єктивної чи об'єктивної діалектики, але простежування видозмін світопороджуючої субстанції з позицій сучасної синергетики, яка враховує взаємодоповнюваність названих підходів у межах суперечливої в собі органічної цілісності - соціального організму країни.

Така гносеологічна ідеологема, на нашу думку, дає змогу розкрити логічні взаємозв'язки і взаємопереходи матеріального і духовного не лише на рівні макросвіту, але й у саморозгортанні вихідної субстанції на мікро- та мегарівнях.

У такому зв'язку ідеологічний аспект діяльності дослідника постає як цілеспрямоване використання вищеназваних семантичних фільтрів (ідеологем) як засобу пізнання і освоєння продуктів минулої філософської і наукової праці, які за допомогою раціональних процедур інтегруються в якісно нову систему соціальної філософії, а після цього - в теорію ноосоціогенеза. Очевидно, синтез напрацьованих різними школами і напрямками ідей в органічну цілісність є перспективним і буде характерним для розвитку філософії і науки ХХІ століття.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, ідеологію дослідження можна визначити як спеціально сконструйовану систему семантичних фільтрів-ідеологем, що організує нашу дослідницьку діяльність у процесі вивчення духовної спадщини минулого крізь призму ідеї саморегуляції соціального організму країни. Нами духовне виробництво розуміється в широкому сенсі, як “вся діяльність людей із виробництва, обміну, розподілу і споживання духовних цінностей”^[155].

Для продовження дослідження явища саморегуляції соціального організму країни треба відібрати методологічні засоби перетворення вхідного матеріалу і подати їх у вигляді пізнавально-інструментального комплексу. До цього ми і переходимо.

2.3.