Влада: поняття, функції, ресурси. Політична влада. Суб’єкти та об’єкти політичної влади. Механізм відтворення влади

Влада — це здатність і можливість підкорювати діяльність інших людей своїй волі.

Основна ознака влади — це здатність самостійно приймати владні рішення і примушувати інших людей їх виконувати.

Реалізація влади включає в себе процес управління, проте поняття влади і управління змішувати не можна. Влада передбачає підкорення людей і придушення їх спротиву, в той час як управління — організацію і забезпечення виконання владних рішень. Управлінські рішення, на відміну від владних, не є самостійними і приймаються лише в рамках виконання рішень владних.

Види влади:

I. За засобами здійснення: сімейна, ідеологічна, релігійна, економічна тощо.

II. За рівнями:

• мікрорівень — (від лат. «мікро» — дуже малий) — влада у відношенні однієї або декількох осіб (наприклад в сім'ї чи іншій мікрогрупі);

• мезорівень (від лат. « мезо » — середній) — влада в рамках політичних організацій (партій ), населених пунктів, регіонів ;

• макрорівень — (від лат. «макро» — великий) — влада на рівні держав, окремих міждержавних регіонів;

• гіперрівень (глобальний рівень) — (від англ. «гіпер» — надвеликий) — влада в світових масштабах.

Влада, що здійснюється у відношенні великих соціальних груп, називається соціальною владою.

Підтримка панування над великими соціальними групами передбачає не лише управління поведінкою великих мас людей та їх діяльністю у різних галузях, але й постійний контроль

за рівнем їх лояльності до того, хто здійснює владу, а також постійне придушення спротиву тих, хто намагається протистояти пануванню над собою. Тому одноосібне здійснення соціальної влади неможливе.

У соціально однорідному суспільстві (такими, наприклад, були родові, кланово-племінні та територіальні общини докласового суспільства минулого), заснованому на колективному інтересі всіх його членів

у нагромадженні та розвитку фондів суспільного споживання, боротьба за доступ до влади не мала системного характеру.

у здійсненні соціальної влади.

Особа чи група осіб, що реалізують таку владу на свою користь, всупереч інтересам більшості суспільства, неминуче вимушені закріплювати своє панівне положення за допомогою певних суспільних норм та усталених форм втілення в життя владних рішень і виявлення покори.

Для підтримки таких норм і форм поведінки створюється особлива, організована група людей, які від імені панівної особи чи групи слідкують за виконанням волі останніх та придушують спротив цій волі.

У результаті виникає інститут влади, який складається з трьох базових елементів:

• усталені норми і правила поведінки;

• санкції за відхилення від них;

• організація, що слідкує за виконанням норм та накладає санкції.

Влада, що здійснюється через інститут влади, є публічною владою.

Мета публічної влади — розпорядження об’єднаним ресурсом, який підвладні надають тому, хто здійснює цю владу.

Публічна влада зосереджена в руках визначеного кола осіб (владної еліти). Владна еліта здійснює владу не сама, а через організований апарат своїх представників, які від імені еліти наділяються владними повноваженнями та ресурсами для їх здійснення. Таким чином, публічна влада фактично відділена від суспільства.

Оскільки публічна влада дає можливість розпоряджатися ресурсами, які належать суспільству, вона нерідко стає предметом гострої боротьби й зіткнень окремих людей, а також їх об'єднань: політичних організацій та угруповань, соціальних груп і класів.

Публічна влада, що здійснюється в умовах конкурентної боротьби, є політичною владою.

Політична влада може здійснюватися в масштабах всього суспільства або навіть декількох суспільств - на міжнародному рівні. Сутністю політичної влади є конкурентна боротьба за підкорення механізмів політичних організацій (у першу чергу-держави чи окремих центрів прийняття державно-владних рішень) заради контролю над перерозподілом ресурсів.

Публічна влада та політична влада є різновидами соціальної влади.

Влада має дві сторони: панування і підкорення цьому пануванню. Сторона, що здійснює панування, називається суб’єктом влади. Сторона, на яку направлено владні дії, є об’єктом влади.

Для реалізації влади необхідно не лише здійснення владних дій суб'єктом, але й підкорення йому з боку об'єкта влади. Безсуб'єктної, тобто нікому не належної влади не може існувати. Тому в дослідженні політики та політичної влади важливе місце займає визначення її суб'єкта.

Суб'єкти політичної влади:

1. Індивіди:

• лідер: особа, що отримує владні повноваження та ресурси влади безпосередньо від самих об'єктів влади і приймає владні рішення самостійно. Здійснювати політичну владу лідер може лише через політичну організацію;

• функціонер (управлінець, менеджер): особа, що отримує владні повноваження і необхідні ресурси від лідера і виконує його розпорядження. Функціонер - найманий професійний чиновник політичної організації, який працює за заробітну платню, оскільки весь свій робочий час витрачає на роботу в цій організації і саме ця робота є джерелом його доходів;

• активіст: виконує ті ж функції, що й функціонер, отримуючи повноваження і ресурси від лідера або організації. Однак, на відміну від функціонера, він працює безкоштовно,

у вільний від основної діяльності час. В основі його мотивації до політичної діяльності лежить переконання в тому, що ця діяльність відповідає його інтересам.

• особа як член політичної організації.

2. Політична організація — це організація, створена для захоплення, реалізації та утримання соціальної влади. До політичних організацій відносяться держава, політична партія, міжнародна організація. Політична організація надає можливість об'єднати індивідуальні ресурси її членів у колективний мегаресурс. При цьому створюється усталені форми владної взаємодії між членами організації, які визначають як порядок прийняття та виконання владних рішень, так і систему владної підтримки певного порядку доступу до суспільних фондів, включаючи користування суспільною інфраструктурою.

Для реалізації влади її суб'єкт повинен володіти:

• політичною волею, тобто здатністю визначити мету політичної дії, стратегію і тактику

її досягнення, а також нести пов'язані з цим ризики;

• концентрацією ресурсів, достатніх для реалізації політичної влади;

• системою ефективного застосування цих ресурсів у процесі досягнення мети та підтримки своєї влади.

Тому неорганізована маса людей (натовп) ніколи не може виступати в якості суб'єкта влади. Об'єктами ж політики і політичної влади можуть бути всі суб'єкти політики і влади, а також неорганізовані групи людей (натовп) та окремі індивіди.

Методи здійснення влади:

1) примус (насильство);

2) заохочення;

3) переконання (яке може включати елементи як примусу, так і заохочення).

Влада здійснюється за допомогою так званих «ресурсів влади» (їх також спрощено іменують владними ресурсами). В якості ресурсу влади може виступити будь-що, до чого прагне (або чого боїться) об'єкт влади.

Ресурси влади — все те, за допомогою чого можна здійснювати владу.

Прийнято виділяти наступні групи ресурсів влади:

1. Силові ресурси — насильство або загроза його застосування. Насильство — один з найдієвіших ресурсів влади, однак через велику витратність у довготерміновому плані його доцільно використовувати лише у поєднанні з іншими ресурсами;

2. Матеріальні ресурси — активи, гроші, або посада, яка надає можливість ними

розпоряджатися, отримуючи власну вигоду.

до зменшення їх залежності і підриву основ системи влади;

3. Духовні ресурси — ідеологія (переконання, засноване на знанні або ілюзії знання) та релігія (переконання, засноване на сліпій вірі). Переконання підвладних у необхідності підкорення владі пануючої особи чи групи осіб та в необхідності та корисності виконання їх розпоряджень зменшує спротив цій владі і, відповідно, затрати силових і матеріальних ресурсів на її реалізацію;

4. Інформаційні ресурси (спеціальні знання, які дозволяють організувати ефективну систему влади, управління суспільною діяльністю по виробленню ресурсів та розвитку суспільної інфраструктури, шантаж чи придушення тих, хто намагається протистояти владі тощо). Монополія на інформацію дозволяє підтримувати владні переваги. Ті, хто здійснюють владу, не зацікавлені в оприлюдненні технологій її реалізації та реальної мети влади.

Яким же є механізм відтворення влади? Сама система відносин влади та підкорення базується на тому, що суб 'єкт влади володіє монополією на розподіл певних ресурсів, які є актуальними для об'єкта як їх потенційного споживача.

Якщо у споживача не має альтернативних джерел отримання життєво необхідних для нього ресурсів, він стає залежним від їх розпорядника і в кінці кінців готовий визнати право останнього на панування над собою.

Саме монополія на розподіл життєво необхідного для споживача ресурсу і є джерелом влади над ним, причому даний ресурс набуває характеру ресурсу влади.

Зі свого боку, підвладні також надають у розпорядження суб'єкта влади певні ресурси - інакше саме панування над ними втрачає сенс. І хоча в реальності суб'єкт влади отримує від підвладних на порядок вищий обсяг ресурсів, ніж надає їм, завжди зберігається системна владна асиметрія на користь тієї сторони, яка володіє монопольним правом розподілу ресурсів.

Це пояснюється тим, що суб'єкт влади має в своєму розпорядженні ресурс більш рідкісний і цінний, у той час як об'єкт — широко поширений

і малоцінний. Тому потенційний суб'єкт влади має змогу отримувати необхідний йому ресурс від великого числа таких же залежних від нього об'єктів. Останні не є незамінними для суб'єкта влади, і саме тому мають постійно демонструвати лояльність до нього заради отримання ресурсу. Таким чином, вони суб'єктивно значно більшою мірою зацікавлені

в суб'єкті влади, ніж він у них. При цьому суб'єкт влади має змогу трансформувати свою монополію на розподіл цінних ресурсів у владні переваги, які він отримує від цих відносин.

Зазначені ресурсно-розподільчі переваги забезпечують суб'єкту влади широкі можливості здійснення своєї влади в масштабах суспільства, тобто системно примушувати значні маси людей до таких дій, які ці люди не стали б робити добровільно. Така здатність забезпечується не лише і не стільки через пряме примушення підвладних, скільки через створення у них ілюзії наявності вибору між негативними або позитивними альтернативами як результатом власної діяльності.

Владні переваги можуть бути кінцевою метою суб'єкта влади або представляти для нього інструментальну цінність, полегшуючи йому доступ до інших ресурсів — матеріальних, соціальних, культурних, політичних.

У свою чергу, владна позиція дає змогу агенту, що її займає, підтримувати свій статус монопольного розпорядника значущих ресурсів.

Це пов'язано з тим, що стабільність відтворення відносин панування-підкорення між споживачем ресурсу та його розпорядником забезпечується лише до тих пір, поки даний ресурс буде зберігати свою актуальність для споживача, а його розпорядник — монополію на розподіл ресурсу. Надходження ексклюзивного ресурсу у загальне користування різко підриває його значущість, а відтак — і владні позиції розпорядника даним ресурсом. Тому підтримка структурної залежності від обмеженого ресурсу є основним завданням його розпорядника.

Структурна залежність формується внаслідок штучного обмеження доступу агентів обміну до значущих ресурсів та можливостей розпоряджатися ними. Сформовані в даному суспільстві соціальні, економічні та політичні інститути та відповідні інституційні взаємодії визначають правила, за якими член суспільства може використовувати свої індивідуальні ресурси по досягненню значущих для нього цілей. Унаслідок дії цих інститутів навіть агент, що потенційно володіє ресурсами, нерідко виявляється залежним внаслідок штучно створених бар'єрів, що скорочують кількість альтернативних взаємодій, в які він може вступати з метою реалізації своїх інтересів отримання важливих для нього благ.

Феномен влади формується через відносини обміну, тобто економічна система постійно генерує всередині себе структуру влади.

Звідси політичні інститути регулювання економічного обміну, на формування яких здійснюють вплив у першу чергу розпорядники найбільш значущих ресурсів, виступають як засоби закріплення відносин особистої залежності і позаекономічного примусу, зрощування політичної влади і економічного панування.

Влада суб’єкта прямо пропорційна ступеню залежності її об’єкта від ресурсу, що його розподіляє суб’єкт влади.

Обсяг цієї влади є тим більшим, чим більш цінні ресурси контролює суб'єкт влади, чим менше у підвладного можливостей альтернативних взаємодій для отримання цих ресурсів і чим більше замінимим є підвладний для суб'єкта влади.

У процесі реалізації влади суб'єкт вимушений нести затрати ресурсів влади на підтримку свого панівного статусу, придушуючи спротив з боку об'єкта або надаючи йому певну частину ресурсу для «купівлі» його лояльності. Крім того, у випадку, коли на панівне становище претендують кілька угрупувань, які конкурують між собою, частина ресурсів затрачується на конкурентну боротьбу за владу.

Таким чином, для здійснення влади необхідна концентрація владних ресурсів, що суттєво перевершує концентрацію цих ресурсів у руках конкуруючих груп.

Звичайно концентрація власності в руках однієї з частин суспільства означає на практиці і концентрацію ресурсів здійснення влади («владних ресурсів») над іншою його частиною. Це відображає здатність економічних ресурсів конвертуватися в інші види ресурсів — перш за все владних.

Один із основних законів політичної науки: концентрація ресурсів прямо пропорційна концентрації влади.

Таким чином, влада — це системна діяльність по підтриманню в суспільстві відносин панування-підкорення. Для її здійснення необхідна організована сила, що забезпечує здатність пануючого суб'єкта — лідера, групи, роду, класу, народу — підкоряти своїй волі об'єкт влади (підвладних) — людей або їх об'єднань, використовуючи різні методи, у тому числі метод примусу. Одними з основних інструментів реалізації соціальної влади є держава і право.

Влада є с своєрідною надбудовою над суспільством та економікою, її природа, властивості та функції значною мірою визначаються економічними відносинами, які складають підвалини суспільного устрою (базис суспільства).

Однак при цьому влада не може здійснюватися всупереч волі людей, які можуть підкорятися їй, а можуть здійснювати спротив — як індивідуальний, так і організований. Тому для реалізації владних рішень субє'кту влади необхідно мати монополію

на силовий ресурс. Однак стабільна влада спирається не лише на примус, але в першу чергу на підтримку підвладних та їх довіру. Пануючий суб'єкт для нав'язування своєї волі підвладним часто використовує силу ідеологічного впливу, у тому числі

й дезінформацію та популістські обіцянки.