Концесія руських послів і політика Руссофілїв, 1873. p.

Заходами руськнх послів виєднано у Відні концесію на упривілеену руську установу: Общоє рольни- чо-кредитноє Заведеніє для Галиції і Буковнни, — зване руським або крилошанським банком.

ський архидіецезії львівської половину свого маєтку, то є: 75.000 зол. p. на основний фонд, а також чеський банк „Славія" вложив був свої капітали на інтерес, але опісля їх виповів, як побачив, що інтерес: не несе. Взагалі сей банк впроваджено в недогіднім часі, бо п і c л я в e л и к о г о к p a x у в і д e н c ь к о г о ■ з p. 1873, що був наслідом шалу основування акційних банків і виплачування нечуваних в соліднім фінансовім світі до 80. процентових дивіденд, — що повторилось у Відні в останних роках, в іще гіршім, виді.

Безпосередно перед „крахом" сказав був цісар у престольній промові про розмах національно-економічного життя та про постійне піднесеннє державного кредиту, а зараз по катастрофі вийШло жаданне, державної помочі у висоті 80. міліонів зл. p.

Ta сей банк, як виказалось, дбав про наживу для своїх „чиновників", але зовсім не мав зрозуміння^: для ідеї несення помочі народови...

Львівська„Правда“помістнла в річнику з року.. 1874, під редакцією д-ра Олександра Огоновського⁰") в огляді иа рік 1873, ось яку характеристику від- н о c и н п a p т і й н и x в Г а л и ч и н і: „...іще двома успіхами можуть почванити ся наші Рутенці: узискали концесію на банк рустикальний, котрий або буде або- не буде, а як буде, то велике питаннє, чи принесе xo- сен яашому народови, як се висказав сам о. Наумо— вич. Другйм великим успіхом наших Рутенців є, що — „Руській Бесіді" відобрали займовані нею ком- нати в „Народнім Домі". Але й ся радість не була, без гіркої прнмішкн, бо не удало ся ані „Пр о світу"

^и) Іван Франко, в „Нарисі історії українсько-руської літератури" на стор. 225. утверджує, що Олександер Oro- новський раз-у-раз відпрошував ся від редакторства, почуваючи добре, що „Правда¹' не вдоволяє ані Українців ані Галичан. B дійсностн так не було, бо Олександер Оговонський був чоловіком незвичайно характерним і ніколи не лукавив, щоб підписувати те, з чим не погоджував ся. Проти Олександра, Огоновського опісля пустили добрі люде таку леґенду, начеб вів умер „на нову еру“, хоча самі знали, що се неправда. Отсе стверджую як беапосередний свідок його діяльности політичної

зафантованнєм всіх її книжок знищити, ані „Руській Бесіді" запомогу на театр відобрати! I „Бесіда" і „Просвіта" і театр ще стоять, а всі заходи і іитриґи Py- тенців і Русских не довели до нічого. Ба Українофіли заложили іще власну друкарню!"

5.