Руський народний театр, 1864. p.

Українофільські діячі з початку років шістьдесятих зрозумілн, що сильною підоймою життя нашого народу є свій театр як пристановище драматичної штуки, пісні і Музики. Ta почин до здійснення сеї думки дав у нас Юліян Лаврівський.⁸®)

’*) Пр.

Він підніс був думку (1861. p.), що для орґанізації нашого громадянства з конечне: заложити у Львові руський клюб „Руську Бесіду" і народний театр.Юліян Лаврівський зібрав перші жертви на заснуванне театру; виєднав B p. 7864. призвіл правительства на виставу 40 представлень театральиих, в році і зложив комітет, прибираючи до себе: Клим- ковича, учителя Полянського і купця Товарницького.

Комітет оголосив конкурс на театральні твори в „простонароднім" язиці та стягнув з російської України театральну трупу Омеляна Бачинського.

Перша вистава p у c ь к о г о н a p о д н о г о т e- атру відбулася 29. марта 1864, в салі „Народного Дому“ у Львові. Тут явився намісник граф Менсдорф, та за ним світські і військові достойники, що заняли почесні місця. Коли занавіса піднеслась станув перед очима видців гурт святочно прибраних хлопців і дівчат, та зпоміж них виступив студент університету Л ь о н г и н Б у ч а ц ь к и й і виголосив святочний про- льоґ, написаний о. професором д-ром O м e л я н о м Огоновським. Опісля відіграла орхестра симфонію Вербицького, та по ній почала ся вистава „Марусі". Саля греміла від оплесків і радости не було кінця...

Побіч артистів із звання горнулась до нашого театру академічна молодь, щоби жертвувати свої сили для розвою рідної штуки драматичної. B краю було одушевленне велике, бо тодішні Русини зрозуміли, що живе народне слово, голошене прилюдно зі сцени, причинить ся значно до оживлення духа народного, побудження до праці для народу і скоршого розвою наших народних сил.

3 початку був наш театр під управою „молодої Руси" (українофілів) та всякі оповістки видавалися „кулишівкою" (фонетичним правописом). Опісля вступив до управляючого комітету на місце Климковича учитель K л и м M e p у н о в и ч і тоді стара партія взяла була театр в свої руки та уживала етимольоґіч- ного правопису (знамя партійне в тім часіІ). Але в недовгім часі українофіли знова взяли у свої руки „Руську Бесіду" у Львові і театр.

Юліян Лаврівський

Перша дружина руського народного театру з p 1864,

Тоді артнст театральної трупи Бачинського — Mo- ленцький зложив вр. 1868. новутеатральнутрупу, що обняла театр під управою „Руської Бесіди" та видержала до p. 1873. B сім році зорґанізувала T e о - філя Романович театральну трупу і улаштовувала театральні вистави в Галичині і на Буковині до p. 1879. Отсе був вандрівний театр, дійсно український. B театральній дружині Теофілі Романович були два під- приємчивіартисти:Іван Гриневецький і Іван БР берович, та їм опісля віддала театр ,,Руська Бесіда, котрий воии знаменито провадили в pp. 1881 —1889.

До зображення настроїв в народі, — в p. 1866, може причинитись подія, яка відогралась в Соймі галицькім в дні 24. квітня 1866, при нагоді нарад над внеском п. Юліяна Лаврівськоґо про ухваленнє к p a- є в о ї c у б в e н ц і ї д л я p'y с ь к о г о н a p о д н о г о т e а т p у під зарядом „Руської Бесіди" у Львові. Внесок сей попирав п. о. Л о з и н c ь к н й, та між иншим зацитував з Мірабо: „Всьо можна простити, некон- секвенції ніколи", — бо єсли руський нарід бере участь в тягарах, то й до користей правомає... Але п. 3 и б л и к e в и ч зі страшним завзяттєм виступив проти признання підмоги на руський театр, бо, як казав, се буде жерело, до сіяння незгоди і ненависти, та закінчив свою промову словами: „Dla Rusi wszystko — jak siQ objawi Rus prawdziwa, Iecz dla partyi, kt6ra siQ dzis Rusiq mieni, nic! To jest moje hasio..." Наслі- дом сього зголосив ся до слова селянин П. Д e M K І B та сказав у відповідь п. Забликевичевн: „Як польський театр єсть жерелом польської народности, так і руський єсть жерелом руської народности... а посла Зибликевича прошу, аби прийшов на нинішний вечір, хочбим сам мав білєт заплатити, — а я єсьм певний, що посол Зибликевич, якби ходив на руський театр, Русином заразби ся став. He дивувавбим ся, по правді сказавши тому, що декотрі панове суть Поляками родом з роду і суть противні Русинам, але дивую ся тим, котрі були Русинами, а тепер перейшли на Поляків, не тримаються нічого і проти Русинів ворогують, — то не єсть красно!" ,

Другий період, 1861 -— 1867.

88

6.