Місцеве самоврядування в Україні

За даних обставин для України важливим є пристосування до постійно змінних світових тенденцій та, з іншого боку, збереження власного суверенітету. В останні роки в Україні значно зросла національна свідомість українців, що є провідною силою у процесі розвитку суверенітету держави. Однак в умовах глобалізації подальший розвиток країни не можливий за умови централізованого управління.

Сучасна практика переконливо доводить, що у системі демократичного правління значну роль починає відігравати місцеве самоврядування. Воно є тією сферою публічної діяльності, у якій може взяти участь кожний громадянин. Провідним принципом самоврядування є організаційне і функціональне відокремлення його органів від структур державної влади: взаємовідносини між ними регулюються лише законом. У цьому сенсі місцеве самоврядування є проміжною ланкою, важливим каналом взаємозв'язку між державою та громадянським суспільством, належачи радше до другого, ніж до першого.

Місцевою владою в звичайному розумінні даного слова називають уряд конкретної місцевості - села, району, міста чи округу. А точніше це такий уряд, який не наділений суверенітетом і тому повністю підпорядковується центральній владі, а у федеративній системі - владі штату чи області.

Правова та соціальна реальність щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні перебуває у стані складних трансформацій. В Конституцію України введено ряд фундаментальних системних принципів, зорієнтованих на демократичний розвиток, зокрема, на місцях пряме державне правління замінене місцевим самоврядуванням, частково відокремленими від держ. органів. Проте поки що у сфері самоврядування існує значна розбіжність між формальними інститутами та реальною практикою. Згідно з Конституцією України,

27

самоврядування «є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». Йому притаманні такі риси, закріплені законом «Про місцеве самоврядування в Україні»:

місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховною владою;

його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер компетенції;

для здійснення завдань, що стоять перед самоврядними органами, вони мають самостійні джерела фінансування;

вони формуються з дотриманням принципу виборності.

Як форма народовладдя місцеве самоврядування дає змогу територіальним громадам самостійно і під свою відповідальність, з використанням власних матеріальних і фінансових ресурсів, безпосередньо і через органи місцевого самоврядування вирішувати питання, які стосуються спільних інтересів членів територіальних громад.

Визначаючи роль місцевого самоврядування в політичній системі України, яка включає державні та громадські інститути, можна стверджувати, що особливістю місцевого самоврядування є його державно-громадський характер.

До основних ознак місцевого самоврядування як державного інституту можна віднести:

право ухвалення правових актів, обов'язкових для виконання всіма розташованими на території місцевого самоврядування підприємствами, установами, організаціями і громадянами. Відмінність актів органів місцевого самоврядування від актів органів державної влади полягає в обмеженості території, на якій вони чинні;

законодавче встановлення відповідальності за невиконання або неналежне виконання правових актів місцевого самоврядування;

право створювати місцеві органи в системі місцевого самоврядування, що мають право використовувати примус до виконання законів і актів місцевого самоврядування.

З іншого боку, місцеве самоврядування як одна з форм самоорганізації громадян має ознаки суспільного (громадського) інституту, найважливішими з