12. Когнітивний розвиток особистості:підхід Ж. Піаже;
Когнітивний підхід. Насамперед ставить розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери людини (або намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери).
Найповніше проблеми розумового розвитку розробив швейцарський учений Жан Піаже. Відповідно до його теорії, на кожній стадії розвитку формуються нові пізнавальні навички, які визначають межі того, чому можна навчити людину у цей період. Значна частина активності дітей відводиться на ігри, що Піаже розглядав як неодмінний компонент їхньої важливої роботи з дослідження навколишніх об'єктів - людей, явищ, предметів. Він вважав, що така форма навчання необхідна для нормального розумового розвитку й успішного процесу дорослішання. Піаже виокремлював такі стадії когнітивного розвитку:сенсомоторна (від народження до 2 років). На цій стадії у дітей формується здатність зберігати в пам'яті образи предметів навколишнього світу. До завершення цієї стадії дітям здається, що предмети перестають існувати, коли вони на ці предмети не дивляться;передопераційна (від 2 до 7 років). У цей час діти вчаться розрізняти символи та їхні значення;стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років). У цей період діти вчаться подумки робити дії, що раніше вони виконували тільки руками;
стадія формальних операцій (від 12 до 15 років). На цій стадії підлітки опановують навички розв'язання абстрактних математичних і логічних задач, осмислювати моральні проблеми, а також міркувати про майбутнє.проблеми суспільної
детермінації розумового розвитку особистості (Л.С. Виготський);У ранніх роботах Л.С. Виготського доведено, що воля базується на мотивації людини, експлікуючи мотиви поведінки у свідомість. Мотивація складає основу вольової поведінки, але не вичерпує собою всіх його детермінант. Одним із рівнів прояву феномену волі є розрізнення детермінації вольових процесів «знизу» та «згори». Наступний рівень науковці пов'язують із фактом єдності афекту та інтелекту. У спеціальній психології проблема волі посідає особливе місце.Зокрема, на підставі вивчення сутності інтелектуального недорозвитку, Л.С. Виготський доводить, що основна проблема розумової відсталості полягає не стільки в слабкості інтелектуальних, чи афективних процесів, скільки в труднощах їх взаємодії.Основним дефектом розумово відсталих автор вважає нездатність хворих до регуляції власної поведінки. Указане зумовлює необхідність дослідження особливостей розвитку та функціонування емоційно-вольової сфери осіб з інтелектуальною недостатністю.