НЕОБХІДНІСТЬ УЗГОДЖЕННЯ ПРІОРИТЕТІВ ФІСКАЛЬНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕТАПІ ПОСТКРИЗОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ*

Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна політика, регулювання фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одному векторі.

Організація здійснення фінансової політики полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, наданні їм достатніх функцій і повноважень для реалізації тієї чи іншої політики, чіткому розмежуванні функцій з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення узгоджених дій усіх суб’єктів.

Вивченню й розробці теоретичних проблем державних фінансів, а також координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики в умовах проведення реформ присвятили свої праці та зробили значний внесок в економічну науку такі провідні українські економісти, як: В.Л. Андрущенко, В.Д. Базилевич, С.А. Буковинський, О.Д. Василик, В.П. Вишневський,

А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.А. Гриценко, О.І. Даниленко,

М.Я. Дем‘яненко, Т.І. Єфименко, Ю.Б. Іванов, Б.Є. Кваснюк, А.І. Крисоватий, Т.О. Кричевська, В.Д. Лагутин, І.О. Лютий, К.В. Павлюк, М.І. Савлук,

А.М. Соколовська, В. А. Суторміна, В.М. Федосов, С.І. Юрій та інші.

Попри наявність значної кількості фундаментальних та прикладних наукових розробок у галузі державних фінансів проблема необхідності узгодження пріоритетів фіскальної та монетарної політики держави потребує подальшого розв’язання та обґрунтування. Це зумовлено залежністю фінансової політики держави від системи соціально-економічних відносин у суспільств, ролі та обсягу функцій держави на конкретному етапі історичного розвитку, що потребує її постійного корегування та уточнення з боку уряду. Крім того, в умовах глобалізації на розвиток фінансової політики та її складових впливають світові тенденції та геополітична ситуація.

Система управління фінансами охоплює досить розгалужену сукупність фінансових органів та інституцій, які наділені широкими повноваженнями і виконують різноманітні функції.

Міністерство фінансів розробляє засади фінансової політики країни у цілому і реалізує та координує фіскальну політику. Центральний банк самостійно (в Україні - один з двох керівних органів центрального банку - Рада Національного банку України) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики та забезпечує їх виконання (в Україні - другий керівний орган центрального банку - Правління Національного банку України). На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, центробанк у більшості країн світу діє як самостійна та незалежна державна інституція.

Особливості статусів двох провідних державних структур - Міністерства фінансів та Національного банку безпосередньо відбиваються на виробленні та реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємозв’язку та узгодженості її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність їх єдиного підпорядкування і чітко визначеного співвідношення функцій може обумовлювати експліцитну різновекторність монетарної та фіскальної політики. Але, з іншого боку, у цьому полягає притаманна демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики у цілому.

Імпліцитно, за світовим досвідом, узгодження змішаної політики завжди відбувається із застосуванням як формальних, так і неформальних інститутів взаємодії міністерства фінансів та центрального банку. Така взаємодія відрізняється в залежності від типу держави - президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська республіка, а також від тих норм та правил, що склалися історично в ході трансформації пріоритетів та ролі виконавчої та монетарної влади у кожній країні.

При цьому необхідно зазначити, що основними інституційними чинниками процесів та напрямів трансформації фінансової (зокрема, банківської) системи є базова інституційна тріада передавального механізму реалізації фінансової (в тому числі і змішаної) політики - держава, національний капітал та іноземний глобальний фінансовий капітал.

Під впливом узгоджених та/або різноспрямованих дій цієї базової тріади в рамках проведення фіскальної та монетарної політики відбувається рух фінансової системи по траєкторії інституційної трансформації в бік переважного впливу того чи іншого типу капіталу:

- національного (у період початку трансформації соціально-економічної системи та приватизації державних фінансових інститутів, насамперед, банків);

- іноземного (в період швидкого зростання фінансової системи та формування буму на ринку кредитування та фінансових послуг);

- державного (у період фінансової кризи та націоналізації збиткових та проблемних банків).

При цьому реалізації координованої змішаної (бюджетно-податкової та грошово-кредитної) політики держав пострадянського простору суттєво заважає інверсійний шлях трансформації банківської системи. В країнах з перехідною економікою такий не-еволюційний напрямок трансформації є типовим у тих випадках, де ринкові перетворення банківських систем проводилися за рахунок імпорту ринкових інститутів.

Типовим для нових суверенних держав є приклад України щодо побудови фінансової інфраструктури в рамках Програм співробітництва з МВФ та Світовим банком, примусової приватизації державних банків (Укрсоцбанк, Агробанк «Україна» та Промінвестбанк) та небанківських фінансових установ (насамперед, страхової компанії «Оранта»), зниження ринкової частки та впливу на процес проведення державної фінансової політики тих спеціалізованих державних банків, що залишилися на фінансовому ринку та багаторічна хибна політика щодо пріоритетів до комерціалізації та універсалізації їх функцій, насамперед, Укрексімбанку.

Найбільш непередбачуваним та небезпечним в плані ризиків реалізації пріоритетів державної фіскальної та монетарної політики вважаємо є неконтрольоване з боку державних регуляторів зниження формальних та неформальних бар’єрів входу на внутрішній фінансовий ринок України глобального фінансового капіталу у передкризовий період та неконтрольований відтік такого капіталу з українського банківського ринку та ринку фінансових послуг у посткризовий час, що спостерігається в даний момент і негативно впливає на здатність виконання як державою, так і фінансовими посередниками власних пріоритетних функцій.

Кризова парадигма сучасної глобальної фінансоміки, яку можна сформулювати як «Приватизація прибутків та націоналізація збитків», у багатьох країнах вже призвела до націоналізації та примусової рекапіталізації найкрупніших банків та страхових компаній за рахунок коштів платників податків. В умовах примусової бюджетної консолідації та рестрикції соціальних видатків відбувається зростання податкового навантаження, зниження пенсій та заробітних плат у державному секторі країн Єврозони. Для розширення бази оподаткування Європейська комісія планує ввести з 2014 р. новий податок на фінансові транзакції, який назвали податком Тобіна. Але як показали попередні дослідження [1, с.280] по суті не є податком Тобіна, а скоріш виступає податком з обігу, яким обкладатимуться не валютні транзакції на глобальних ринках, як пропонував нобелівський лауреат Дж.Тобін [2, с.16], а лише операції з цінними паперами та деривативами у на ринках Євросоюзу. Багато країн розглядають як відповідь на виклики посткризового етапу ідею запровадження податків на розкіш, на приріст капіталу або оподаткування за максимальною прогресивною шкалою доходів громадян з великими статками (як, наприклад, у Франції - до 75%).

Однак, одночасно з цим, в умовах надм’якої монетарної політики світових центральних банків щодо розширення власних балансів за рахунок викупу у банків все ширшого кола облігацій відбувається фактично незабезпечена глобальна емісія грошей. Через встановлення монетарною владою близьких до нуля реальних значень базових відсоткових ставок центральних банків та розширення грошової пропозиції і можливостей банків щодо кредитування реальної економіки теоретично стимулюється короткостроковий попит, але в умовах накопичення системних ризиків така «узгоджена» змішана фіскальна і монетарна політика не витримує критики у середньо- та довгостроковій перспективі, якщо вважати за пріоритет повернення економіки на траєкторію сталого зростання.

Основними ризиками проведення такої антикризової змішаної політики в умовах монетарного режиму таргетування інфляції, якого дотримуються більшість центральних банків світу, насамперед, Європейський центробанк та Банк Англії, є потенційні інфляційні ризики на фоні згасання платоспроможного попиту з боку домогосподарств в умовах економічної рецесії та урізання бюджетних витрат і соціальних програм, а також ризик можливого зниження суверенних кредитних рейтингів як самих країн, так і банків і компаній нефінансового сектору економіки, що призведе до подорожчання позикових коштів на ринку капіталів.

Подальші наукові розвідки щодо можливих заходів узгодження пріоритетів фіскальної та монетарної політики на етапі посткризового розвитку соціально-економічної системи України та дій держави щодо корекції інверсійних трансформацій фінансової системи, на нашу думку, повинні вестися з позицій еволюційно-інституційного напрямку економічної теорії [3] з урахуванням практичних результатів поточного циклу економічної політики, наявного ефекту інституційного гістерезису (запізнення) при узгодженні заходів фіскальної та монетарної політики та помилок, що були зроблені державними регуляторами на попередніх етапах соціально-економічної трансформації.

*Тези доповіді підготовлені в рамках відомчої науково-дослідної розробки "Інституційні трансформації соціально-економічної системи

України" (№ 0111U006669).

Список використаних джерел

1. Коляда Т.А, Прозоров Ю.В. Зміна інституційних умов функціонування ринків капіталу після запровадження оподаткування фінансових транзакцій у Єврозоні / Тетяна Коляда, Юрій Прозоров // Зб. наук. праць Тернопільського національного економічного університету. Економічний аналіз. - 2012 рік. Вип. 10. Част. 2, С. 278-283.

2. Tobin J. The Tobin tax. Coping with Financial Volatility / James Tobin; Edited by Mahbub ul Haq Inge Kaul Isabelle Grunberg. - New York, Oxford: Oxford University Press, 1996. - 18 p.

3. Чухно А.А. Інституціонально-інформаційна економіка: підручник // А.А. Чухно, П.М. Леоненко, П.І. Юхименко; за ред. акад. НАН України А. А. Чухна. - К. : Знання, 2010. - 687 с.

Лактіонова О.А.,

к.е.н., доцент, Донецький національний університет