ФОНДИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ

Суверенні інвестиційні фонди стають все більш важливою складовою світового господарства. Відтак, дослідження їх сутності актуалізується в контексті зростання їх впливу на розвиток світової економіки.

Глобалізація створює виклики для втручання держави в економіку, втім, частина науковців вважає, що держава має можливості для адаптації до наслідків глобальної інтеграції та використання їх на користь національній економіці, що вписується у концепцію К. Поланьї, в якій держава розглядається в якості посередника між глобальним ринком та національним середовищем, яка перетворюється на соціальну систему, творення якої визначається глобалізаційними процесами [1, с. 23]. Глобальна інтеграція викликає підвищення інтенсивності впливу глобальних економічних сил, які становлять небезпеку для стабільності національних економік, відтак, уряди вимушені встановлювати захисні бар’єри від впливу негативних ефектів нестабільності світових ринків на національну економіку.

Варто зосередитися на перевагах притоку капіталу з-за кордону, а також оцінці птенційних ризиків, пов’язаним з фінансовою лібералізацією. З одного боку, вона може сприяти вирівнюванню споживання або забезпечувати потребу в інвестуванні в економіку, відтак, стає джерелом ресурсів для її зростання та диверсифікації. Згідно підходу представників неокласичної течії економічної думки, міжнародне інвестування повинне здійснюватися

капіталозабезпеченими країнами, тобто країнами з розвиненою економікою, в країни, де капіталоозброєність менша, тобто в країни, що розвиваються, та країни з ринками, що формуються, але варто зазаначити, що економічна реальність не вписується в стандартну неокласичну модель, оскільки розвиток та розширення фінансових ринків та спекулятивні операції більш вигідно здійснювати в країнах з ринками, що формуються.

Загалом, зростання кількості фондів національного багатсва у світі пов’язане з накопиченням золотовалютних резервів, які перебувають в управлінні центрального банку з метою захисту та стабілізації грошової системи, підтримки курсу національної грошової одиниці, забезпечення підтримки банківської системи в разі необхідності. В сучасних умовах, коли існує глобальна конкуренція, накопичення золотовалютних резервів також дозволяє урядові через валютну політику підтримувати конкурентоспроможність експортоорієнтованих галузей економіки (через недооціненість національної валюти) та підтримувати стабільність валютного ринку. Економічна динаміка характеризується тим, що ровиток є результатом кризових явищ, відтак, уряди змушені здійснювати самострахування від наслідків фінансових криз. Оскільки резерви призначені для використання в умовах непередбачуваних змін в економічній ситуації, вони вкладаються у високоліквідні низькоприбуткові активи.

Утримання резервів, як і будь-яких активів, вимагає певних витрат (оскільки втрачається можливість використання активів на інші цілі), за оцінками спеціалістів Deutche Bank, за останні 60 років середньозважений дохід від вкладень резервів досяг лише 1% на рік, при цьому основною валютою, в якій зберігалися резерви, був долар США, який своєю чергою характеризується тенденцією до знецінення [2]. Фактично уряди вилучають частину коштів, які могли бути спрямовані на капітальні інвестиції в інфраструктуру та структурну перебудову економіки. Загалом, утримання резервів є недостатньо прибутковим, тому підхід до управління ними з боку урядів почав змінюватися. Суверенні інвестиційні фонди є інструментом для заощадження урядом коштів, які не можуть інвестуватися у національну економіку.

Передумовою для створення фондів національног багатства є наявність надлишкових золотовалютних резервів. Існує чотири основних показники для визначення адекватності резервів: відношення резерві до короткострокового зовнішнього боргу, відношення резервів до М2, відношення резервів до вартості імпорту за 3 місяці, а також відношення резервів до ВНП [3].

Фонди національного багатства дозволяють зменшити або ліквідувати альтернативні витрати на утримання резервів через більшу диверсифікацію портфелю активів, в які здійснюється інвестування резервів. Суверенні інвестиційні фонди дозволяють регулювати валютний ризик, оскільки вкладення у різні валюти дозволяє скорочувати втрати у вартості золотовалютних резервів країни порівняно з консервативною стратегією центрального банку.

Список використаних джерел

1. Питайкина И. А. Системный подход к определению института государства в контексте глобализации. / И.А.Питайкина //Экономические науки. - 2011. - № 8. - С. 20-23.

2. Sovereign Wealth Funds: State Investment on the Rise Deutche Bank. DB

research [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.dbresearch.com/servlet/reweb2.ReWEB?rwnode=

DBR INTERNET EN-PROD$RSNN0000000000240408&rwsite=DBR INTERNET EN-PROD

3. Urban D. Macroeconomic considerations and motives of sovereign wealth funds

activity./ D.Urban // Contemporary Economics Business Insights: Global. - Web. - 28 Nov. 2011. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http ://bi. galegroup .com/global/article/GALE%7 CA267610577

Оченаш І.П.,

старший викладач, аспірантка, ПВНЗ «Європейський університет»