Будова і розмноження

Розрізняють три види талому лишайників. У накипних або кіркових, до них відноситься 80% видів, тіло яких має вигляд шкірочок або накипу, яке тісно пов’язане з субстратом всією поверхнею і не відділяється від нього.

Різноманітність лишайників пов’язана з тим, що в їх тілі синтезуються і накопичуються полісахариди та різні кислоти. Фотосинтез водоростей у таломі лишайника малопродуктивний і тому лишайники ростуть повільно. Листові та кущисті за рік виростають на 1 - 3 мм, а накипні збільшуються у діаметрі на 1 - 8 см. Живуть дуже довго, чим і забезпечується їх кормова цінність. Воду лишайники здатні поглинати з субстрату і всім таломом з повітря. Тому лишайники найбільш розповсюджені у туманних високогірних та приполярних широтах. Ці організми здатні зберігати життя при повній втраті води, набухаючи, відновлюють життєдіяльність після дощу. Вони потребують багато світла, яке потрібно водорості для процесу фотосинтезу.

Лишайники не вимогливі до субстрату, тому можуть поглинати мінеральні речовини з опадів і атмосферного пилу, і є індикаторами чистоти повітря. Тому вони не ростуть в місцях, де повітря забруднено димом, сажею, сірчаним газом. Як єдиний організм лишайник розмножується вегетативно. Час від часу на поверхні слані або у середині лишайника виникають багаточисленні відокремлені утворення з гіфів гриба і декількох клітин водорості. Відшаровуючись від слані, вони розносяться вітром і дощовими потоками, потрапляючи в сприятливі умови, розвиваються в нові особини. Водорості і гриби, які входять до складу лишайника, здатні розмножуватись самостійно: гриб - спорами, а водорість - поділом клітин або спорами. Нитки гриба, які виросли зі спор, обплітають відповідну водорість, якщо та попадається на їх шляху, і таким чином формується лишайник. При відсутності водорості гриб гине, а водорість може жити самостійно. (рис.6.4).

Рис. 6.4. Будова лишайника.

6.8.