ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ЛІБЕРАЛЬНИХ І СОЦІАЛЬНИХ ПОСТАВ

В.О.Васютинський

доктор психологічних наук, доцент

Інститут соціальної та

політичної психології АПН України

В основі утвердження тих чи тих цінностей завжди лежить задоволення певних потреб.

Історія, проте, не знає такої епохи, у якій матеріальні потреби домінували б безоглядно. У розмаїтих суспільних процесах і подіях, станах і змінах мають місце, даються взнаки, виявляють себе потреби духовні – то пробиваючись крізь плетиво тривалих утилітарних інтересів, то на відносно короткий час тріумфуючи в збуреннях масової свідомості. Духовні потреби – явно чи потаємно – правлять за щонайістотніший чинник суспільного, зокрема й громадсько-політичного, розвитку. Ця їхня впливова роль геть не завжди є очевидною, але ніколи не перестає бути значущою. Тому неврахування або ігнорування їх неминуче призводить до кризи в тих чи тих галузях суспільного життя.

Позиція окремої особи, групи осіб або всього суспільства може міститися в континуумі між виробництвом (творенням) цінностей і споживанням їх. Маємо, отже, дві шкали: „матеріальні – духовні цінності” і „виробництво – споживання цінностей”. Коли піти традиційним шляхом і поєднати ці шкали в систему координат, то отримаємо чотири варіанти можливих позицій особи або спільноти в ціннісному просторі суспільства: „виробництво матеріальних цінностей”, „виробництво духовних цінностей”, „споживання матеріальних цінностей”, „споживання духовних цінностей”.

Обидві можливі позиції щодо матеріальних цінностей містять потенційну небезпеку відхилення від соціально прийнятних еталонів поведінки в разі надмірного захоплення ними.

Тяжіння суб’єктів (індивідуальних чи колективних) до виробництва або споживання матеріальних цінностей є однією з найвагоміших психологічних основ розрізнення їхніх постав як, відповідно, більш ліберальних або соціальних. Це дає підстави вважати, що в основі ціннісно-орієнтаційної системи суспільства лежать цінності соціальні і/або ліберальні. Перші більшою мірою зорієнтовано на сумлінну працю і співпрацю, рівність, справедливість, колективізм, стабільне забезпечення життєвого рівня населення, реальне здійснення прав і свобод громадян, створення сучасних систем охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення, підтримання незаможних і малозаможних верств, відвернення та успішне розв’язання соціальних і національних конфліктів. У других насамперед обстоюються свобода особи, право на власність, приватна ініціатива, менеджерські здатності, гуманізм і демократизм, ринкове господарство, свобода підприємництва та конкуренції за мінімального втручання держави, помірковане реформаторство, раціоналізм, терпимість, парламентаризм, індивідуалізм (див., напр., [10, с. 193–194, 371–372]).

Потрібно зазначити, що в психологічних дослідженнях неодноразово чинилися спроби з’ясувати особистісне підґрунтя формування та виявляння відповідних постав громадян. Постави ліберальні як виразніші та очевидніше проблемні з погляду суспільної моралі визначалися більш традиційно через такі категорії, як „соціальна активність”, „конкуренція”, „активна життєва позиція”, „прагнення влади”, „домінування”, „перевага, „зверхність” тощо. Натомість соціальні постави, що мають більш замасковану морально-етичну проблемність, рідше привертають увагу пересічних носіїв моральних норм і стереотипів, а відтак потребують більш специфічного опису їхніх змістів, утілюються, зокрема, у таких поняттях, як „соціальне утриманство”, ”вимагаюча поведінка”, „вивчена безпорадність” та ін.

Двополюсна шкала-континуум ліберальних і соціальних цінностей становить таку собі соціально-психологічну та політико-ідеологічну основу ціннісно-орієнтаційної системи суспільства. Що розвиненішим є суспільство, то меншими стають суперечності між двома ціннісними полюсами, їхні змістові характеристики гармонійніше поєднуються, менше й менше між ними антагонізму. У громадсько-політичному контексті доцільне поєднання ліберальних і соціальних цінностей найпомітніше відображається в додаванні категорії „демократичні”, а відтак і йдеться про ліберально-демократичні або соціал-демократичні тенденції розвитку суспільства. Прогресивний розвиток характеризується хоч і повільним, але неухильним зближенням позицій прихильників ліберальної і соціальної демократії. Співвідношення саме таких груп цінностей є найбільш актуальним, сказати б, системотвірним для масової свідомості в сучасній Україні.

Якщо погодитися з тим, що соціально-психологічну основу ціннісно-орієнтаційного контексту сучасного українського суспільства становить співвідношення ліберальних і соціальних цінностей, то в особистісному розрізі належить відзначити важливу суперечність, яка міститься в потребі поєднувати, з одного боку, діалогічні наставлення особистості, що справляють розвивальний, облагороджувальний вплив на поставання її як потенційно духовної істоти, а з другого – дієвість, конструктивно-перетворювальну силу ціннісних орієнтацій, що є суттєвою характеристикою розвиненої духовності людини [2].

Діалогічність, що розуміється в глибоко психологічному сенсі як взаємопроникнення та взаємозумовлення двох взаємодіючих суб’єктів, містить у собі потенційну загрозу взаємного або лише однобічного використання та маніпулювання. Відповідні схильності практично завжди супроводжують міжособову взаємодію, є атрибутами людського спілкування. Маючи найщиріші наміри на адресу партнера із спілкування, пересічній особі годі втриматися від спокуси надати їхній взаємодії змісту й спрямування, доречних саме з її погляду, а відтак і, більшою чи меншою мірою, використати партнера, нав’язавши йому власний спосіб бачення ситуації взаємодії або світу загалом.

Досвід вивчення особистісних позицій у соціально-ціннісному контексті показує істотну вартість психосемантичних методів, застосування яких дає змогу реконструювати індивідуальні системи значень, крізь призму яких відбувається сприймання світу індивідуальними суб’єктами. Змістова інтерпретація отримуваних структур вимагає бачити світ „очима випробуваного”, відчути його способи осмислення світу. Психосемантичний підхід дає змогу розглядати особу як носія певної картини світу, як мікрокосм індивідуальних значень і змістів [6, с. 5–6]. Використання психосемантичних методів виявилося ефективним, зокрема, у дослідженнях стереотипів та рефлексивних структур буденної свідомості, змісту, стану і тенденцій розвитку масової політичної свідомості тощо [6; 7; 9].

Водночас визнання ролі та впливу соціального контексту життєдіяльності особи спонукає звернути увагу на соціально-конструктивістську парадигму в поглядах на сутність людського знання про світ як результат нескінченного процесу інтерсуб’єктних взаємодій, завдяки якому світ і постає перед кожною окремою особою [1, 1995]. Одним із найпродуктивніших підходів у межах такої парадигми стала дискурсивна психологія, що розглядає явища внутрішнього світу особистості як конструкції, які належать світові зовнішньому і є зорієнтовані на соціальну дію. Способи розуміння та категоризації світу визнаються не за універсальні, а умовні, залежні від соціальних та історичних чинників [12, с. 152–157].

За результатами застосування відомих та добре апробованих у психології методів і методик можна вирізнити кілька особистісних та міжособових параметрів, що становлять основу залучення особи до світу матеріальних і духовних цінностей через набуття та функціонування її ліберальних і/або соціальних постав.

Отже, істотною характеристикою розвитку особистості в соціальному контексті є формування в неї ліберальних і соціальних постав щодо подій і явищ індивідуального та колективного буття. У з’ясуванні психологічних основ такого розвитку доцільним видається поєднання методів, які, з одного боку, визначають зміст внутрішньоособистісних ставлень і постав, ментальних репрезентацій дійсності та індивідуальної картини світу, а з другого – описують інтеракційно-дискурсивну природу включення окремої особи в соціум, її специфічне місце в структурі міжособових взаємодій.

Література:

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Academia-Центр, Медиум, 1995.

Боришевський М. Духовність як міра довершеності особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Ін-ту психол. ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. – Т. VІІІ. – Вип. 6. – К., 2006. – С. 26–31.

Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К.: Абрис, 1994.

Грабовська С. Феномен „вимагаючої” поведінки: соціально-психологічний аналіз // Вісник: соціогуманітарні проблеми людини (Львів). – 2005. – № 1. – С. 84–91.

Кліманська М.Б. Психологічні чинники схильності молоді до соціального утриманства: Автореф. ... канд. психол. наук. – К., 2007.

Петренко В.Ф. Основы психосемантики: Учеб. пособие. – Смоленск: Изд-во СГУ, 1997.

Петренко В.Ф., Митина О.В. Психосемантический анализ динамики общественного сознания: На материале политического менталитета. – М.: Изд-во МГУ, 1997.

Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учеб. пособие. – Самара: БАХРАХ, 1998.

Психологія масової політичної свідомості та поведінки / Відп. ред. В.О.Васютинський. – К.: ДОК-К, 1997.

Учебный социологический словарь с английскими и испанскими эквивалентами / Под ред. С.А.Кравченко. – М.: Экзамен, 2001.

Фетискин Н.П., Козлов ВВ., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2002.

Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М.В. Дискурс-анализ. Теория и метод. – Харьков: Изд-во Гуманитарный Центр, 2004.