ПОЛІТИКА ПАРИТЕТНОЇ РІВНОСТІ – ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ

В.І.Бурдяк

професор, док. політ. наук,

Чернівецький національний

університет імені Юрія Федьковича

В Україні триває трансформація всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Є безліч прикладів з різних країн, де існують багатовікові традиції становлення рівності, що відображають водночас розвиток демократії в цих суспільствах. Проте паритетна рівність за ознакою статі чи гендерна рівність, ввійшла до переліку принципів рівності громадян порівняно недавно, лишень понад століття. Рівність прав і можливостей жінок та чоловіків в Україні закріплена у ст. 24 Конституції України. Подібні положення можна віднайти і в інших документах нашої держави. Так, Декларація про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України підкреслюють, що українська держава ґрунтується на засадах демократії, пріоритету закону, поваги до прав людини, зобов’язаннях щодо розвитку громадянського суспільства.

Якісні зміни самосвідомості особистості в міжнародному співтоваристві оцінюються за індексом людського розвитку ООН (ІЛР) і гендерним індексом (ГІЛР), які враховують ступінь розвитку чоловіків і жінок. Так, в ІЛР серед головних параметрів провідне місце займає рівень освіченості громадян обох статей. В Україні цей параметр відповідає стандартам розвинених країн. А ГІЛР практично залишається на нульовому рівні в багатьох регіонах України.

Від Чернівецької області жодна жінка не ввійшла до депутатського корпусу Верховної Ради України (ВРУ), а з 21 депутата ВРУ від Львівської області до парламенту ввійшли 3 жінки – Г.Стеців-Герман (Партія регіонів), Р.Лежичко та О.Білозір (Блок „Наша Україна”). У Чернівецькій обласній раді – 15% жінок-депутатів, у міській раді – 18% жінок. В області немає жінок – голів районних державних адміністрацій, серед начальників управлінь – 60%, серед нижчих категорій службовців – 80% жінок. У Львівській обласній раді з 120 депутатів – лише 9 жінок (7,5%), з 50 депутатів Львівської міської ради – 6 жінок (12%). Серед 22 міських голів Львівської області немає жодної жінки. Аналіз показує, що більше жінок у виконавчій владі, а в депутатському корпусі діє зворотна пропорційність. Це – соціокультурний показник гендерного співвідношення в суспільстві, початок якого криється в патріархальній пострадянській особистісній рольовій самосвідомості. Подібна картина в більшості регіонів України. Отже, відсутність гендерної культури гальмує ефективність економічних, соціальних, політичних та інших змін у державі, формуванню нової політичної культури суспільства, які прямо залежать від гендерних відносин, балансу паритету рівних за соціокультурним значенням половин суспільства.

Розроблений жіночими організаціями Чернівців, Донецька, Львова проект „Політика гендерного паритету”, актуальний для великих міст, де багато вузів, а значення поняття „гендер” маловідоме. Це підтвердило й анкетування учасників форуму „Гендерна культура – культура демократії” (Донецьк – Чернівці, 2006 р.). Результати соціологічного дослідження „Гендерні відмінності ціннісних орієнтацій політичних лідерів і студентської молоді”, проведеного у трьох названих вище регіонах (2007 р.), свідчать про відсутність у респондентів чітко вираженої спрямованості на традиційні / модерністські цінності (незалежно від статі і віку опитаних); на суперечливість гендерних ідеалів.

Отже, вважаємо, що: а) ще не визначилася чітка тенденція пріоритетів традиційних / сучасних цінностей; б) у свідомості молоді не сформувалися певні гендерні ідеали, оскільки в цілому в суспільстві функціонують протилежні напрямки; в) незважаючи на трансформацію і модернізацію суспільства, радикальні гендерні ідеали не знаходять реалізації в реальній практиці.

Сучасна політична еліта України, яка теоретично мала б підтримувати прогресивні зміни та сприяти формуванню нового типу політичної культури, шляхом демонстрації нової системи цінностей та взірців поведінки, стати еталоном для мас, практично не в змозі чітко окреслити, визначити і здійснити у певному векторі (в даному контексті – паритетному) найоптимальніший, модерністський поступ на шляху розвитку Української держави і свого народу. Залишки тоталітарної політичної культури досить важко трансформуються в демократичні форми насамперед тому, що політична свідомість, як структурний елемент політичної системи суспільства, змінюється найповільніше і, відповідно, накладає відбиток на типи, форми, зміст політичної поведінки та політичної діяльності. Проголошувані в заявах і деклараціях різних політичних сил суспільні цінності ще не стали базовими для формування нової структури політичної культури, інтеграції української політичної еліти, навколо яких би формувалась нова структура політичної культури і засвідчувала б про появу її відповідного типу – активістського. Чи приведе руйнування традиційних / створення нових конструкцій до інтеграції еліти країни, чи до дезінтеграції і створення нових гендерних конструкцій, залишається відкритим і вимагає подальшого вивчення.