ІНСТИТУЦІЙНЕ (РЕ) – ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

О.Хоруженко

директор Центру досліджень

регіональної політики, м. Суми

Наразі перед української політичної елітою стоїть задача створення інституційної структури територіального управління, що відповідала би принципам, викладеним у “Хартії про місцеве самоврядування” Ради Європи та у проекті “Хартії про регіональне самоврядування”, і була б здійсненною у наших умовах.

Проблемою сучасного територіально-адміністративного устрою України є те, що десятирічний досвід функціонування продемонстрував її безперспективність, неможливість адаптації до сучасних європейських моделей організації влади на територіях, забезпечення сталого місцевого та регіонального розвитку, реальної організаційної та фінансової самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування.

Існуюча модель організації територій та системи публічної влади, що склалася внаслідок адаптації радянської адміністративної традиції до умов функціонування незалежної держави, не відповідає стратегічному курсу України до демократії та європейських стандартів і переживає глибоку кризу.

Як бачимо, проблема реорганізації та ефективності функціонування системи територіальної організації влади є сьогодні надзвичайно актуальною. Сучасний стан державного будівництва в Україні відзначається інтенсивним пошуком найбільш оптимальної моделі державного устрою держави. Хоча питання перетворень у цій сфері були предметом адміністративної реформи в Україні, зафіксованих у цілому ряді документів [1; 2; 3], проте реальних результатів з їх виконання країна так і не дочекалася.

За роки незалежності ухвалювалося чимало програм, стратегій, концепцій, які мали на меті стимулювати територіальний розвиток країни. Однак найслабкішою ланкою згаданих документів був недосконалий механізм реалізації визначених завдань, відсутність фінансування, недостатній контроль виконання. В Україні ні на експертному, ні на політичному рівні так і не розібралися з тим на якій території ми проживаємо, наскільки органічними, або штучними є принципи, що лежать в основі адміністративного, економічного, соціо-культурного та суто соціального „розчленування” українського простору сучасної України. Олександр Гриневич, експерт Центру антикризових досліджень, наприклад вважає, що «регіональна структура України була штучно створена за Радянського Союзу – території різали по живому, не зважаючи на культурні чи навіть економічні обставини. Тому перегляд регіональної структури є можливим»[4].

Держава до сих пір не визначила національної моделі регіонального самоврядування, а таке зволікання призвело до того, що політичні маніфести окремих регіонів випереджають розвиток законодавства.

Нова державна регіональна політика має базуватися на таких принципах:

демократизмі – реальній участі громадян, територіальних громад, регіональних співтовариств у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення;

принципі консенсусу – мають функціонувати постійні механізми пошуку компромісів та згоди між різними рівнями влади, що забезпечить легітимність;

принципі субсидіарності – всі питання управління мають вирішувати на тому рівні, на якому вони виникають, соціальні та управлінські послуги населенню мають надавати на максимально низькому рівні, на якому можна забезпечити їх належний об’єм та якість;

принципі збалансованості повноважень і відповідальності – органи управління, які ухвалюють рішення, мають відповідати за ці рішення і перед державою, і перед регіональним співтовариством, територіальною громадою.

Свої повноваження органи регіонального самоуправління та місцевого самоврядування мають здійснювати самостійно, незалежно від органів державної влади, а органи місцевого самоврядування - здійснювати свої функції незалежно від органів регіонального самоуправління.

Розмежовуючи сфери компетенції та повноважень між різними рівнями влади доцільно передбачити, щоб у структурі компетенції регіонального самоуправління та місцевого самоврядування для їхнього належного фінансово-матеріального та кадрового забезпечення законодавчо було визначено такі групи повноважень:

власні повноваження;

передані повноваження;

делеговані повноваження.

Література:

Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: ДВПП Міннауки, 1998.– С.35.

Про Концепцію державної регіональної політики: Указ Президента України // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 983; Концепція державної регіональної політики України: Затверджено ІІ Всеукраїнським з’їздом Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України 9 вересня 2000 року // Голос України. – 2000. – 4 лист. – С.4-7; Про Комісію з питань адміністративно-територіального устрою: Указ Президента України // Урядовий кур’єр. – 2000. – 15 серп. – С.9.

Про територіальний устрій України: Проект Закону України // Урядовий кур’єр. – 2005. – 22 квітня. – С.10-13.

Гриневич О. Новий регіональний поділ не можна нав’язувати зверху. Публікація розміщена в рамках проекту «Діалог», що здійснюється аналітичним центром «Софія» (м. Київ). Джерело: