ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІНДУЇЗМ

Що таке індуїзм? Багато людей ставило собі це питання. Вся складність у тому, що не можна чітко з’ясувати, що стосується індуїзму, кого можна вважати індусом, а кого - ні. Справді, індуїзм можна визначити як релігію ненасильства.

За кількістю прихильників (їх нараховується понад 700 млн.) індуїзм - одна з найпоширеніших релігій світу. Його адепти становлять близько 80 відсотків населення Індії. Послідовники індуїзму живуть також в інших країнах Південної і Південно-Східної Азії: у Непалі, Пакистані, Бангла-Деші, Шрі-Ланці, Індонезії та ін. місцях. До кінця минулого століття індуїзм перетнув національні кордони і став популярним у ряді країн Європи й Америки, претендуючи на визнання його як одну зі світових релігій.

В Індії с численні релігії і вірування, у тім числі й усі світові - буддизм, іслам, християнство, але вона була і залишається переважно країною індуїзму. Саме довкола нього в усі століття будувалася її культурна, політична і соціальна єдність.

За кілька тисячоліть своєї історії індуїзм склався як синтез соціальної організації, релігійно-філософської доктрини і теологічних поглядів. Він пронизує усі сфери життя свого прихильника: світоглядну, соціальну, юридичну, поведінкову і т.д., аж до глибоко інтимних сфер життя. У цьому сенсі індуїзм є не тільки і не стільки релігією, скільки способом життя і цілісним поведінковим стандартом.

Складна релігійна система індуїзму гнучко і податливо поєднує у собі часто протилежні крайнощі і вміло пристосовується до найрізноманітніших суспільних і політичних умов, зберігаючи надзвичайну строкатість, яскравість і життєстійкість. Уміючи з’єднувати непоєднуване і втілюваися у найвигадливіші форми, індуїзм володіє дивною здатністю породжувати нові секти і течії, що при цьому не вступають у протиріччя з його основним світоглядним ядром, і може відроджуватися із самого себе.

Однак уся ця строкатість і, здавалося б, несумісні протиріччя існують у єдиних загальних рамках, які дозволяють говорити про індуїзм як про самостійну і цільну релігійну систему з загальними світоглядними установками. При всій удаваній аморфності і розплив­частості індуїзм завжди залишався винятково стабільним. Подібно до магніта, він втягував у своє поле інші культи, поглинав, у тій чи іншій формі, чужих богів, пристосовував до своїх нестатків і поглядів інші міфо-ритуальні погляди і тим самим забезпечував собі міцне і довговічне існування, витримавши конкуренцію з буддизмом та інши­ми релігіями, що існували на території індійського субконтиненту.

Для європейського і, взагалі, західного розуміння і почуттів індуїзм залишається далеким і незвичним багатьма рисами й особливостями: він не відповідає нашим стереотипам, виробленим іудео-християнськими релігіями.

Насамперед, він не є конфесіональною, логічно організованою системою, специфічні риси якої можна легко перелічити і тим самим виявити його своєрідність. Індуїзм - конгломерат найрізноманітніших ідей, течій, сект, напрямків, що співіснують у межах деякого цілісного утворення і радикально не суперечать його базовим установкам. У індуїзмі немає і не може бути єретичних форм (у звичному нам християнському розумінні), що протистоять щирій ортодоксальній вірі. У ньому немає і доктринальних єресей, тому що немає чіткої зафіксованої єдиної центральної доктрини. Кожна форма і кожен культ володіє відомою етичною цінністю.

Як релігійному світогляду, індуїзму притаманний плюралізм, і він виявляється не тільки в духовних, а й у соціальних (кастова система) диференціаціях, а також у просторових і тимчасових: вони позначаються на безлічі локальних традицій і приурочуванні релігійного життя до усіх віків людини.

Політеїстичний характер індуїзму демонструється не тільки різноманіттям культів, об’єктів шанування і достатком міфо- ритуальних комплексів, а й зовсім особливим ставленням індуїзму до інших культів. При зіткненні з ними він, подібно до хитких пісків, поглинав їх і інтегрував, тим самим забезпечуючи собі поширення і у просторі, і в часі.

З погляду звичних європейських стандартів індуїзм виглядає логічно неорганізованим і безсистемним. Але, з погляду традиційної індійської культури, він має системність зовсім особливого роду: вона пов’язана з міфологічним субстратом і багато в чому зберігає колорит архаїчної епохи. Індуїзм можна трактувати як систему знаків і символів культури, що несуть у собі древні традиції, які розвивають і зберігають їх у різних історичних умовах. У індуїзмі не були «забиті» наступними культурними традиціями і нашаруваннями багато принципів організації архаїчної культури з її головним акцентом на ритуально-магічній стороні і прихильністю до міфологічного мислення. Ця особливість індуїзму присутня в багатьох його рисах і виявляється, зокрема, у його яскравому ігровому початку.

Індуїзм не знав і досі не знає єдиної організації (на зразок християнської церкви) ні в місцевому, ні в загальноіндійському мас­штабах. Храми, що стали будувати в Індії приблизно наприкінці пері­оду стародавності, були автономними утвореннями і не підкорялися якійсь вищій духовній особі, обраній саном. Різного роду жреці, гуру обслуговували і зараз обслуговують окремі родини, секти, царів, при­ватних осіб та ін., але вони ніколи не були організаційно пов’язані між собою; не є такими і зараз. За всю історію існування індуїзму ніколи не скликались всеіндійські собори, що встановлювали б загаль­ні норми, принципи і правила поведінки чи кодифікували тексти.

Індуїзм далекий і від прозелітизму: стати індуїстом не можна, ним можна тільки народитися.

Ознайомлення з основними характеристиками індуїзму важливе не тільки для професійної релігійно-ведичної підготовки. Воно розкриває деякі нові теоретичні положення і дає відомості про сукупність фактів, корисних і необхідних при порівняльному аналізі релігій, а також при оволодінні мистецтвом розуміння людей з іншим способом думок.

У період розквіту буддизму на рубежі нашої ери шальки терезів схилилися на користь вчення Будди, який широко відкрився для всіх і навіть пустив коріння за межами Індії. В той час у самій країні він почав зустрічати зростаючий опір з боку близьких йому за духом і структурою вчень, які більш вдало, ніж буддизм, вплітались в історично складену соціально-кастову організацію. Очевидно, це зіграло свою роль у тому, що буддизм порівняно легко втратив свої позиції на батьківщині, поступившись іноземним доктринам, і передусім індуїзму, який складався на базі стародавнього брахманізму.

10.1.1. Походження і поширення індуїзму

У процесі суперечності буддизму з брахманізмом, а точніше, як результат їх суперечності і поразки першого, і виникає індуїзм.

Структурно ця доктрина була подібна і також не відрізнялася активним прозелітизмом, але вирішальним привілеєм індуїзму, який забезпечив кінцевий успіх, була орієнтація на конкретні умови кастової Індії з її численними і різнобічними сторонами й аспектами культурних традицій, які склалися на рубежі нашої ери. У цьому значенні найбільш підходящим, хоча і досить розмитим, визначенням поняттям «індуїзм» можна було б вважати весь індійський спосіб життя, включаючи в нього загальноприйняті життєві принципи і норми соціальних і етнічних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят.

Однак індуїзм, який постає як глобальний синтез, кінцевий результат усіх довготривалих релігійно-філософських пошуків, являє собою синкретичну систему.

Індуїзм охоче йшов назустріч тим доктринам (як-от джайнізм, пізніше сикхізм), які виникали в боротьбі з ним або його попередником - брахманізмом. Навіть до мусульман він готовий був поставитися, принаймні спочатку, приблизно аналогічно. Одним словом, з боку індуїзму двері завжди були широко відчинені, а його сила була така, що всі, хто був готовий увійти в ці двері, опинялися перед реальною загрозою розчинитися в океані індуїзму. Не дивно, що альтернативні релігійні доктрини, які дорожили своїм статусом, у відчинені двері індуїзму ввійти не поспішали.

Сказане вище означає, що потенційно індуїзм справді був всеін- дійським способом життя, готовим прийняти в своє лоно і сикха, і мусульманина, і буддійського монаха, й оголеного дигамбара. До речі, в релігійних походах у всеіндійські святкові дні будь-кого з них можна було зустріти в натовпі, який спішить на свято індуїстів. З точки зору індуїзму всі представники альтернативних релігій майже свої, але з точки зору альтернативних релігій вони якраз протистоять індуїзму.

На початку нашої ери в північній Індії утворилося могутнє Кушинське царство, в якому розквітнув буддизм. У ІУ-У ст. держава Гултів досягла найбільшого розквіту, в ній активно утверджувався феодальний лад. Водночас це був процес витіснення буддизму з Індії і відродження індуїзму.

Починаючи з У-УІ ст. в Індії вже існував феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це був уже не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття, а розвинений пізній брахманізм, який нині становить основу світогляду індуїзму.

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, що весь час поглиблювали віровчення, сприяли його еволюції.

Соціальні колізії в Індії середини І тисячоліття до н.е. спричи­нилися до гострих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатістю. Економічні і політичні кризи в індійському суспільстві доповнюються кризою релігії. Брахманізм, як релігія аристократів, мав обмежений вплив на народ, а консерватизм робив його не придатним для необхідних фундаментальних змін. Раптово (хоча це «раптово» тривало декілька століть) лінія розвитку класичної релігії в Індії переривається. Проте ця релігія не зникла, не стерлася з пам’яті народної, не стала пам’яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінок, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговорила мовою, потрібною новому часові. Цією релігією став буддизм. Розпочавши свою переможну ходу в VI ст. до н.е., він охопив усю Індію. Індії стала буддійською. А через тисячу років почався його занепад. До ХІІ-ХШ ст. він майже зникає, і лише один із сотні індійців назве себе буддистом. Стародавні індійські релігійні вірування під час торжества буддизму ледве вціліли під попелом невідомості. Але вони зберігалися особливо в західній частині Індії. Коли ж буддизм почав занепадати, саме в західній Індії відбулося їх нове народження.

З середини І тисячоліття розпочинається відродження традиційної релігії Вед, цього разу вже під ім’ям індуїзму, який став національною релігією індійців.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм, порівняно з буддизмом, переважає на території всієї Індії. Однаковою мірою задовольняючи і широкі народні маси, й елітарну верхівку, він поглинає релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і відродження індуїзму мали свої глибокі причини.

Переваги, які мав індуїзм перед буддизмом:

Буддизм, що виступав проти кастового поділу суспільства, мав у своєму розпорядженні більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Для надзвичайно строкатого в соціальному й етнічному плані населення касти були більш прийнятними. Індуїзм, який добре обґрунтовував кастовий поділ, більш відповідав очікуванням суспільства.

Щоб посилити свою здатність обслуговувати феодальне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму - демократизм, звернення до кожної людини, а не тільки до вищих каст. Слід віддати йому належне - зроблено це блискуче.

Індуїзм у процесі свого відродження передусім демократизував культ, впровадивши його публічне, тобто за участю народу, відправ­лення, а також масові церемонії і обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвиваються індуїстські іконографія і скульптура. Демократизується і значно розширюється пантеон індуїстських богів. Головне - індуїзм демократизується і дедалі більше набуває національних особливостей віровчення. Індуїзм відновлює традиційні, доарійські вірування у тотема, культ природи і т.п.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буддизмом, прискорило еміграцію останнього в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і забезпечило перемогу.

В індуїзмові відсутній священний канон, тобто комплекс книг, що формують віровчення за волею бога. У ньому широко використову­ється епос, він послуговується багатющою богословською прозою різного жанру, починаючи від філософських розвідок до жанру популярної літератури типу короткого оповідання, приказок.

Відродження індуїзму починається з його проникнення в епос; це був один з найліпших шляхів у народну свідомість.

10.1.2. Релігійно-філософські основи індуїзму

Основи індуїзму сягають періоду Вед, що оточили їх переказами і текстами, які чималою мірою обумовили характери і параметри індійської цивілізації з її історично-культурними, філософсько- рсли ійипми і ибрядови-нобуговими, соціально-сімейними аспекгами.

Домінантою тривалого і складного процесу становлення основ індуїзму було поступове переборювання езотеричного характеру ведійсько-брахманістських принципів стародавньої культури. Звичайно, на вищому рівні релігійної системи індуїзму вчені, брахмани, аскети, йоі и та інші релігійно активні прошарки населення зберігали і розвивали глибокі і сакральні таємниці їх доктрин з усіма абстракціями, теоріями, ретельною практикою досягнення і звільнення. Завдяки їхнім зусиллям все надбання староіндійської релігійної культури реально представляє картину дослідження в наші дні. Але головним напрямком еволюції в процесі становлення індуїзму було інше: доступна загалу релігійна доктрина виникла в процесі переробки під час примітивізації і вульгаризації старих філософських теорій і метафізичних конструкцій.

Народний індуїзм сприйняв і зберіг давніуявлення про кармузи етичною основою, про святість Вед, він не відмовився від ідеї аскетизму з уявленням про надзвичайні можливості Тапаса. Однак все це було вкрай спрощено, що найбільш помітно на прикладі трансформації пантеону.

Більшість ведичних буддистів пішли у минуле, залишилося лише небагато з них, та й ті через те, що згадки в міфах і поширених епічних сказаннях збереглися в пам’яті народу. Не могли їх замінити і божествами брахманізму (Брахман, Атман, Поруша) з огляду на їх метафізичність і абстрактність. Справді, ці божества продовжували існувати в пам’яті і діях релігійно активних груп населення: жерців- брахманів, аскетів, йогів. Однак частина народу не могла сприймати і тим більше любити таких богів, захоплюватися ними, надіятися на їх допомогу, реально уявляти для себе їх силу і моїутність, їх владу і можливості, оскільки ці боги були занадто віддалені від людей.

Не дивно, що в спрощеному і переробленому для потреб ширших народних мас індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше, нові іпостасі всіх тих давніх, дещо модифікованих богів, які були давно відомі, але осягнули нове житгя і найвищий престиж саме в рамках нової системи індуїзму, яка заново складалася. Ці боги були ближчі і зрозуміліші людям. Звичайно, їх інакше і вшановували.

По-перше, кривава жертва (яджня) була витіснена богослужінням без жертв (пуджей). Хоча і вважали за традицією, що вбивство заради бога- це не вбивство (ця теза остаточно не відкинут а і донині; криваві, в тому числі людські, жертви нерідко практикуються в глухих районах Індії в наші дні, наприклад, на честь деяких богинь плодючості), принцип ахімси став визначати характер ритуалу жертвоприношення.

По-друге, разом з буддизмом Махаяни на початку нашої ери в Індії поширилася практика виготовлення ідолів, зображень і храмів на їх честь. Зображення в скульптурній формі бога, якого вшановува­ли, набули антропоморфного вигляду (нехай навіть з кількома головами-обличчями і великою кількістю рук) і стали більш близькими, конкретними, наділеними усіма притаманними йому атрибутами, якого супроводили відповідні йому тварини. Цей бог, який містився в присвяченому йому храмі, був доступний і зрозумілий кожному. Його вигляд, атрибути, тварини символізували відповідні прерогативи, нахили і можливості, кожному добре відомі з міфів і сказань. Знаючи біографію божества, люди були належним чином зорієнтовані і очікували від кожного бога саме того, що він, як вважали, може дати. Таких своїх, зрозумілих богів можна було любити, остерігатися, і на них можна було сподіватися.

І, нарешті, по-третє, головні індуїстські боги, на відміну від стародавніх попередників, які були здебільшого нейтральними до мас населення, мали своїх прихильників, тобто тих людей, які бажали поклонятися своєму обранцеві і спілкуватися безпосередньо з ним. Більше того, особистісна відданість богові «бхарті» стала важливою характерною рисою індуїзму.

10.2.