13.2.1. Загальні відомості про священні книги

У синтоїзмі спочатку не було жодних канонічних книг у буквальному розумінні цього слова. Змістом релігії були обряди, що нагадували магію, шаманство. Спочатку для синто міфи, створені на основі усних переказів, а можливо й інших давніх записів, що не дійшли до нашого часу, було записано у книзі «Кодзіки» («Записи про стародавні справи»).

Перші відомі нам твори «Кодзіки» (712 р.) являють собою міфологічно-літописні тексти. Вони освячені авторитетом держави й одночасно освячують його. Будучи складеними людьми, чиї імена не відомі нам, вони виражають загальноважливі державні цінності. Важливою особливістю текстів є збіг суб’єкта й об’єкта описання. Відверто кажучи, подібна нерозчленованість, включеність автора в об’єкт вираження не є рисою, притаманною саме історичному опису, а являє собою ознаку, яка характеризує початок часу зародження письмових текстів, коли індивідуальної творчості в сучасному розумінні цього терміна ще не було. Ось чому ці тексти - завжди продукт колективної творчості не тільки в історіографії, айв інших областях писемної творчості.

Поштовхом до складання «Кодзік» стало бажання «прогнати брехню і утвердити істину». Дехто із вчених вважає, що «Кодзіки» з’явилися в результаті реакції на буддизм, який проник в Японію в 522 році, а самі «Кодзіки» («Хроніки давності») з’явилися в 712 році.

Усна традиція наклала значний відбиток на процес створення тексту «Кодзік»: у суспільстві з традиційною усною передачею сакральної інформації сам текст може адекватно функціонувати і отримувати загальновизнаний статус священного лише будучи переданим через звичний канон, тобто через оповідача. Цим і пояснюється такий непрактичний спосіб фіксації тексту «Кодзік», який за своєю ідеєю є до певної міри текст письмовий, що складений раніше за певним планом і допускає певну редакцію (обробку) інформації, тобто складання майже нового тексту.

Будучи зафіксованим письмово, текст «Кодзік» призначався на певне коло для читання вголос. З іншого боку, особливості запису «Кодзік» свідчать, що з вигляду переклад з усного на письмовий текст викривлений, тому не міг з повною адекватністю вже відтворюватись усно.

Наказ про створення «Кодзіки» відноситься до десятого року правління іешму (683 р.), але у зв’язку з його смертю в 686 році ідея залишилася невиконаною аж до 712 року.

«Кодзіки» являють собою розповіді про послідовну появу богів на світі і їх діяльність. Потім іде опис правління імператорів. У першому згортку розповідається про діяльність богів, а в другому і третьому - про імператорів.

Правління імператорів охарактеризоване з різною повно гою. Про декого з них наводяться лише генеалогічні дані, які є одним загальним для всіх правлінь

Через вісім років після складання «Кодзік» з’являються «Ніхон секі» («Ніхонгі», 720 р.), складені під керівництвом царевича Танере.

«Кодзіки» і «Ніхонгі» не суперечать один одному в основних мо­ментах своєї розповіді - генеалогії царів, порядку наслідування і головних подій. Але все ж ці дві книги відрізняються дечим одна від одної. Наприклад, у «Кодзіках» є 237 повідомлень, що стосуються ге­неалогії, а в «Ніхонгі» їх 124, також є розбіжності і в датуванні подій.

З точки зору змістовності «Кодзіки» являють собою жорстку, безальтернативну структуру минулого з одним варіантом опису подій, з генеалогією, в якій родинні лінії мають чітку тенденцію до пере­сікання. Найімовірніше, текст «Кодзік» недостатньо враховував реальні відношення сил внутрішньоправлячих кіл, які ми називаємо «службовим класом», і не відображав більшого впливу їх.

У «Кодзіках» є переплітання явищ письмової і дописьмової культур, які мали різні форми в практично синхронних пам’ятках. «Кодзіки» є першими, які дійшли до нас у певному обсязі пам’яткою словесності.

Поезія «Кодзіки» не є самостійним носієм мети, незалежно від інших форм освоєння світу, поезія вплетена в ритуал і міцно пов’язана з прозаїчним повідомленням. Вже в «Кодзіках» проглядається тенден­ція до закріплення подальшого розвитку японської поезії.

Звичайно, після міфологічно-літописного тексту «Кодзік» і «Ніхонгі» були ще й інші священні книги, зокрема й книга «Фудокі» та ін. Але, крім цього, були ще й пізніші джерела синтоїзму, які включають поезію, дидактичні тексти синтоїстських священнослужи- іелів і вчених від періоду Камакура донині. У своїх текстах священно­служителі й вчені розглядають і торкаються таких тем як: божествен­ність, батько і ненька, батьки і діти, образ Бога і його храму, святість життя, гордість та егоїзм, чистосердечність тощо. Для прикладу можна навести декілька тез японських вчених і священнослужителів. На­приклад, про образ бога говориться в «Одкровенні імператора Сейви»: «Якщо ми зберігаємо нерозбсщеність людської душі, яка прагне до неба, але знаходиться на землі, — це є бог». І ще про образ бога говорить вчений Храбенов-Каткупі: «В одному-єдиному листку дерева, в тонкій билинці проявляє себе божеству, що втілює благоволінний шурхіт». Цікаве підтвердження в них щирості і чистосердечності Такатомі Сенге: «Щирість - єдина доброта, що пов’язує людину з божеством». Еккей Кіабара в «Божественних приписах» пише: «Щирість (макото) - душа камі. Відповідно, поклоняючись камі і маючи щиру душу, маємо розраховувати на відгук камі».

І останнє. Про батька і матір, про батьків і дітей вони пишуть так: «Всі ми підпорядковані небу! Вважай небо Батьком, землю - Матір’ю, а всі речі - своїми братами і сестрами» (Передбачення Атсути).