СИНТО - НАЦІОНАЛЬНА РЕЛІГІЯ ЯПОНІЇ

Японія у багатьох аспектах є країною унікальною. Всі поширені в ній релігійні течії мають відбиток взаємозапозичення і взаємовпливу. Якщо приналежність до християнської релігії полягає у тому, що людина визнає себе творінням Божим, то можна сказати, що бути синтоїстом - значить відчувати себе членом японської спільноти.

Слова «бути синтоїстом» для японського громадянина означають безумовну відданість своєму правителю, відповідальність, почуття обов’язку, патріотизм, готовність віддати за батьківщину життя (камікадзе). З одного боку, це практичність, прогресивність, аз іншого - замилування красою природи, обожнення її, гармонія з нею. Саме ці риси притаманні японцям, особливо тим, які сповідують синтоїзм.

Можливо, саме це і є своєрідним магнітом, який спонукає дослідників, істориків, релігієзнавців цікавитися даною країною. Зокрема, найбільш відомими дослідниками, які опублікували чимало цікавого про Японію та її релігію синто, були: А. Мещеряков («Древняя Япония: культура и тексты»), С. Арутюнов, Г. Светлов («Старые и новые боги Японии»), Г. Светлов («Путь богов: Синто в истории Японки»), І. Вайнтруб («Країна островів»), Г. Яшаори («Блуждение богов в пространстве японской культуры»).

13.1.1. Японія - країна обраних

Згідно з деякими традиційними витоками, історія японців, як нації починається ще шість тисяч років тому, коли японські острови були створені камі (богами), проте більшість сучасних істориків вважають, що вік японського народу нараховує більше двох тисяч років.

Головна особливість існування Японії - велика кількість островів, на яких вона розміщена. Поступово народи, які жили на північному заході Японії, підкоряли собі інші території японських островів, а їх стиль життя ліг в основу культури, яка існує там і донині.

Незважаючи на спільні корені походження японців з іншими народами, вони все ж вважають себе обраним народом.

«Бути японцем» означає дещо більше, ніж просто народитися в японській сім’ї і засвоїти японські традиції. Це означає стати частиною родових кланів. Кожен японець звик розглядати свою поведінку з точки зору приналежності до певної сім’ї і насамперед вважати себе її членом, а не окремим індивідом. У японців надзвичайно розвинене почуття приналежності до певної соціальної групи. Це підтримується цілою системою особливих взаємин, які базуються на повазі дітей до батьків, студентів - до викладачів (що зберігається надовго і після закінчення навчання) і на дружньому ставленні до колег по роботі.

Деякі вчені вважають, що значення, яке в сучасній Японії мають широко розгалужені сімейні стосунки і суспільна кооперація, тісно пов’язане з технологією вирощування рисових культур, що існує в Японії. Саме завдяки рисовому землеробству виникли великі поселення, сформувався певний визначений вид феодального правління, при якому родова знать і багаті власники землі займали верх соціальної структури суспільства, а малозабезпечені селяни і малі власники - низ. Значну частину календарних ритуалів в Японії приурочено до зміни пір року та інших подій, пов’язаних з вирощуванням рису та збором урожаю.

Японська система управління країною за тривалу історію свого існування зазнала значних змін. У давні часи найважливішою соціаль­ною і політичною одиницею був родовий клан (сімейна община), причому найдостойнішим родом вважалась імператорська сім’я, яка, згідно з міфологічними уявленнями, брала свій початок від божес­твенних творців японських островів. Перші писемні згадки засвід­чують, що імператор вважався символічним правителем держави і головною дійовою особою усіх національних релігійних церемоній, але влада його була суто офіційною. Країною керували аристократичні коаліції і окремі міністри.

Однією з найбільш характерних особливостей японської історії (що теж доводить обраність японців) є мова, виникнення якої, подібно до виникнення японського народу як такого, залишається загадкою. Які б не були древні впливи на японську мову, жоден інший народ не говорить нею. Однією з особливих рис японської мови, найважчої для вивчення її іншими народами, є різноманітний рівень ввічливості. Залежно від того, яку посаду обіймає та чи інша людина, який у неї соціальний статус, буде змінюватися і мова.

Особливістю японського народу, що ввійшла в мистецтво і куль­туру, є любов до природи і витонченість переживань людської душі. Природа в Японії виступає головною темою як в поезії, так і в худож­ній творчості. При цьому вона рідко постає як творіння рук Божих, як це властиво західному мистецтву, а найчастіше сама зображується носієм божественного начала. Гори, ріки, дерева, водоспади при­крашають картини, гравюри по дереву тощо. Недаремно і все, що ми бачимо в релігійному обряді Японії, спрямоване на природу. Зокрема, синтоїстські храми будуються переважно на березі океану, біля во­дойм, де навкруги можна милуватися красою природи. Бо суть релі­гійного культу - єднання людини з природою.

Ще однією з важливих особливостей японського народу, що стосується передусім мистецтва, є підвищений інтерес до природних особливостей художнього матеріалу, що зберігся від найдавніших часів і до сьогодні. Найчастіше це бачимо на прикладі доісторичної і древньої кераміки, а також знайшло своє відображення в таких кращих зразках японської архітектури як синтоїстські святині в Ісе, де не оброблене, не прикрашене дерево і конкретний тростиновий дах доповнюють один одного, створюючи уявлення абсолютної простоти на фоні всипаного гравієм подвір’я, величних вічнозелених дерев.

Естетичним принципом Японії є асиметрія. Не можуть бути дві зовсім однакові речі. Тому в Японії дуже цінується виготовлення речей власними руками.

Найвищим мистецтвом є мистецтво ікебани. При чому компо­зиція створюється лише з живих квітів плюс каміння, дерев’яні предмети. Це теж пов’язане з релігійними переконаннями.

Традиційність побутового життя японця поєднується з відкри­тістю новим впливам. У них начебто співіснують два світи: теперішній і минулий. Японець, перебуваючи у сучасному світі, повертаючись додому, водночас повертається до минулих традицій: одягає кімоно і сідає традиційно пити чай (чайна церемонія).

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що дійсно великий вплив на формування релігійних переконань мають як умови життя людей, особливості їх національного характеру, побуту, так і географічне розташування даної країни. І розглянувши все це, нам буде легше зрозуміти релігійні переконання японського народу як держави-сім’ї.

Рідко зустрічаються рухи філософського або релігійного характе­ру, які мали б таку національну спрямованість як синтоїзм. Синтоїзм — це передусім глибокі вияви давньої культури японців. У цьому аспекті його можна порівняти з багатьма анімістичними релігіями Африки, обряди яких діють виключно в певній етнічній групі.

13.1.2. Головні божества синтоїзму

Звичайно, сила синтоїзму в тому, що він є релігією надзвичайно розвиненого народу (прихильників синтоїзму - більше 100 млн.), але якщо його розглядати під філософським або релігійним кутом зору, то синтоїзм породжує цілий ряд проблем.

Ця релігія сягає своїм корінням у глибину століть.

Перші відомості про вселенське божество відносяться до VI ст.

Найважливішим божеством є сонце, яке поряд з іншими добрими справами захищає від нападу інших народів. Можна сказати, що прапор Японії - символ синто. Сама назва країни (ніппон) складається із двох китайських ієрогліфів: «ні» («сонце») і «пон» («корінь»), звідки виникла назва «Країна сонця, що сходить». Виникнення слова «Японія» пов’язане з китайським вимовлянням тих самих ієрогліфів: йе - бек. Однак сонце не грає головну ієрархічну роль серед богів синтоїзму. Кожне божество незалежне і має своє місце.

Релігія синтоїзму обожнює сили природи, тварин і відомих людей. Ці божества японською називаються камі (китайський еквівалент - «син»), «То» або «до» означає «шлях» або «метод». Буквально синто - шлях богів. Існує і японська назва синтоїзму - камі но мічі, що теж приблизно означає «шлях богів».

Синто не проводить чіткої межі між людьми і камі. Якоюсь мірою люди і є камі. Тому найперший обов’язок людини - дякувати камі і своїм предкам за те, що вони дали їй життя, за любов до неї. За синто мета людського життя полягає у тому, щоб реалізувати надії та сподівання своїх предків.

Синтоїсти не називають засновника своєї релігії, не знають вони і пророків, спасителя. У них відсутнє формальне канонічне підгрунтя вчення.

Визначальна ідея синтоїзму - поклоніння Камі, сукупному уявленню про богів, природні стихії, природні сили та обожнення людей. Камі - це все, що існує, це далекий божественний розум, що пронизує Всесвіт, це життєва сила світу. Синтоїзм за своєю суттю, можна сказати, є пантеїстичним, у ньому не проводиться чіткої межі між творінням і творцем.

Камі найчастіше викликають страх і повагу. Серед них є гори, тварини (тигр, змія, вовк) і сам імператор.

Синтоїзм не знає верховного бога, а небо, на відміну від китайського вірування є не божеством, а місцем перебування камі.

З-поміж великих богів виділяють Ідзанакі, Ідзанамі і Сусаноо.

Також, на відміну від релігій Китаю, синтоїзм - релігія краси. Світ постає в ній як єдине ціле. Звідси і відсутність творця.

Вищим ідеалом краси є краса природи. І тому все, що ми бачимо в релігійних обрядах Японії, спрямоване на природу. Синтоїстські храми будуються переважно на березі океану, біля водойм. Для того, щоб зайти в храм, людина згинаєгься дуже низько (малий вхід). Можна було відсунути будь-яку стінку храму для того, щоб слухати шум моря, вітру, спів птахів. Причому це робити можна було і годинами. Двічі на рік вся нація милується красою зоряного неба. Наприклад, це відбувається в один із серпневих днів, коли зірки падають найчастіше, і взимку якогось певного дня. Суть релігії - єднання людини з природою.

Основна ідея синтоїзму як релігії - розквіт, удосконалення, розвиток, перспектива. Звідси можна зрозуміти, чому японець в одному із синтоїстських храмів може годинами спостерігати за тим, як розквітає одна троянда у склянці з водою.

Синтоїзм спрямований на все добре, удосконалене. Це релігія молодості, оновлення, очікування. Вона спрямована на рух лише вперед. Звідси для них історія - це негативне явище,.

У побуті Японії теж присутні певні особливості, пов’язані з синтоїзмом. Наприклад, двічі на рік відбувається обряд очищення, оновлення: бідні люди пересувають меблі, заможні - змінюють інтер’єр кімнати. У них відсутнє таке поняття, як ремонт старих речей. В Японії немає як такої прив’язаності до речей, бо все спрямоване вперед, на розвиток, удосконалення.

Як уже зазначалося, одним із головних богів є богиня сонця Аматерасу. Тому японська жінка починає свій деньіз того, що протирає дзеркало і вікна, цим самим ніби запрошуючи в оселю цю богиню.

13.1.3. Основні етапи становлення релігії

Процес формування релігійних уявлень японського народу розпочався ще за сивої давнини. Перетворення вірувань окремих племен і родів у єдину релігію, що отримала назву синто, тісно пов’язано з історією виникнення ранньої держави на території Японії. Влада над країною поступово зосередилася в руках правителів центральної області Я шато. Тоді ж почав формуватися культ Аматерасу - прародительки імператорського двору.

Збірка законів «Тайхор» (702 р.) закріпила перетворення другої половини VII ст., в результаті чого було створено централізовану державу китайського типу. Одним із нововведень, що відображено в «Тайхорі», було створення спеціального органу з управління справами земних і небесних богів під назвою «Дзингака», якому належало перше місце в адміністративній системі Ямато. До його обов’язків входили контроль над великими святинями і організація релігійних церемоній з участю імператора. Було встановлено перелік синтоїсі- ських свят.

На початку VIII ст. міфи, що пов’язані з божествами знатних родів, були зібрані в «Кодзіки» і «Ніхонгі».

Одним із важливих джерел, що свідчить про систематизацію культу і ритуалу синто в епоху раннього середньовіччя, є «Енгісики» («Звід обрядів періоду Енгі», 927 р.). Перші десять згортків «Енгісик» містять опис основних церемоній синто, тексти молитов - норі то, списки богів по храмах, порядок підготовки жертвоприношень та інші необхідні елементи культу.

В 1081 р. був затверджений список головних синтоїстських святинь, які підтримав безпосередньо імператорський дім. Храми поділились натри групи. До першої належали сім головних святинь, що були тісно пов’язані з імператорським двором. До другої входили теж сім святинь, які мали історичне і міфологічне значення. Останні складали вісім храмів, які були пов’язані з буддизмом, богами основних кланів, місцевими культами і ритуалами викликання дощу.

На процес становлення синто як єдиної релігії помітно впливав здійснив буддизм. Ця релігія прийшла в Японію з континенту в другій половині VI ст. Сама назва «синто» появилась, щоб відрізнити культ місцевих богів від іноземної віри. Влада по-різному сприяла безконфліктному існуванню двох релігій.

Практично всі синтоїстські храми відправляли змішаний синто- буддійський культ. Винятком були лише два головних святилища: їси та Ідзумо. В проміжку між IX і XI ст. буддизм стає офіційною державною релігією Японії. Імператор втрачає певну владу. Потім в XII ст. на зміну аристократичному правлінню прийшла система воєнно-феодальної диктатури на чолі з Сегуном - правителем, в руках якого фактично була зосереджена вся влада в країні. За політично безправним імператором збереглось становище верховного священнослужителя, що відправляє синтоїстські обряди.

Вплив буддизму відчувався в усьому. В синтоїстських святинях появились зображення богів, ритуальні предмети і деталі архітектури, що запозичувались із буддизму, поповнився пантеон богів, виникли нові свята. У храмах, що були присвячені божествам - покровителям місцевостей, де розміщувались центри буддійських шкіл Тендай і Сингон, виникли змішані синто-буддійські вчення санно-синто іребу- синто, які розглядали синтоїстські божества як прояв космічного Будди Вайрачана, що пронизував Всесвіт. Жрицями одного із храмів було створено Ісе-синто, їх погляди викладені в «Синто-гобусе» («П’ятикнижжя синто»). Люди народжувалися і жили за синтоїст- ськими традиціями, а обряди смерті і поховання проходили за тради­ціями буддизму.

Контакт із буддизмом сприяв переходу синто від анімізму до пантеїзму. Серце людини було оголошено одним із камі. Цю єдність встановлювали в ході обрядів очищення. Щоб жити в гармонії з камі, згідно з Ісе-синто, серце повинно бути прямим і правильним, тобто сприймати навколишнє середовище таким, яким воно є насправді, без викривлень і перекручень. Через очищення серце стає дзеркалом. А маючи таке серце, людина живе в радості, а країна перебуває в спокої.

Тільки після того, як буддизм став відтісняти національну релігію японців, вони записали давні міфи і перекази.

Панування буддизму як державної релігії Японії продовжувалось до 1868 року. Проте в окремі періоди історії, коли виникла загроза єдності нації, роль синто виростала. Це сталося, наприклад, у ХШ ст., коли Японії загрожували монгольські нашестя. Підсилення позицій синто в релігійному житті країни почалось після її об’єднання воєнним диктатором Токугавою Іеясу в 1603 році. Він поклав кінець довгому періоду феодальної роздробленості. Відродження міфу про божественність і неперервність імператорської династії сприяло закріпленню цілісності держави.

В кінці XVII - на початку XVIII ст. система воєнно-феодальної диктатури вичерпала свої історичні можливості і назріла необхідність перемін в суспільстві. Ніколи ще в історії Японії релігійна ідеологія не була так тісно пов’язана з політикою держави. Прибічники перетворень виступали під гаслом повернення законної влади імператору. Синтоїстські теоретики отримали новий імпульс розвитку імператорського міфу. Багато із них були прихильниками конфуціан- ського вчення. Формування догматики синто тепер відбувалося шляхом об’єднання синтоїстської міфології і конфуціанських етичних принципів, що виразились в підкоренні вищестоящих. Розробляла синтоїстську доктрину в ті часи і «школа національної науки» - ще один ідейний напрям синтоїзму. Її послідовники докладали чималих зусиль до відродження основ релігії синто, що викладені в «Кодзіки» і «Ніхонгі». Послаблення впливу імператорського двору представники цієї школи пов’язували із впливом іноземних учень - буддизму і конфуціанства.

В результаті діяльності всіх цих шкіл появився цілий комплекс нових ідей, який пізніше отримав назву кукутай («тіло держави»). Основні положення нового вчення кукутай можна звести до одного: небесні боги продовжують жити у всіх японцях і діяти через них. Цим визначаються такі особливі якості японського народу, як відданість вірнопідданих своєму правителю і синівська покора. Імператор - живе втілення богині Аматерасу - вшановується на рівні з богами. Японія розглядається як держава-сім 'я.

Проте догматика, що створювалася окремими вченими і богословами, була ще слабо пов’язана з культами місцевих синтоїстських святинь.

Після того, як імператорська влада була відновлена, в результаті незавершеної буржуазної революції Мейдзи (1867-1868 рр.), один із перших указів нового уряду проголосив повернення до стародавнього принципу синто - «Єдності відправлення ритуалу і управління державою». Відбулося офіційне визнання імператора живим богом. Державним указом буддизм був відділений від синто і став офіційно переслідуватись. Синтоїзм має в цей період різні форми: синтоїзм імператорського двору, який включав ритуал поклоніння Аматерасу (цей дещо публічний культ у наші дні є виключно особистим); храмовий синтоїзм (це ритуали, що проводилися в тисячах японських храмів, які утворювали асоціацію «Джінджа хочо»). Ці дві форми синтоїзму утворювали те, що називається «державний синтоїзм». Вони сформувались остаточно на початку правління Мейдзи і проіснували до кінця Другої світової війни. Це був інститут, покликаний закріпити національне самовизнання японців і їх відданість імператору.

Всі синтоїстські храми ввійшли до єдиної ієрархічної системи. Залежно від їх ролі в пропаганді імператорського культу синтоїстські святині знову поділились на розряди: імператорський, державний, префектурний, повітовий, сільський тощо. Головним святилищем став храм Іса, присвячений богині Аматерасу.

Деякий час синто було державною релігією Японії. В 1882 році правителі країни проголосили свободу віросповідання. При цьому державний синто зберіг за собою статус офіційного ритуалу і офіцій­ної ідеології. Вчення про національну винятковість відтоді стало обов’язковим для викладання у всіх навчальних закладах Японії. В кожному місті був введений ритуал поклоніння імператору. Появ­ляється ціла низка нових офіційних свят, таких як день вступу імпе­ратора Дзимму на престол, день народження правлячого імператора й ін. На честь свят у всіх школах виконувався обряд поклоніння портретам імператора та імператриці, що супроводжувався співами національного гімну.

В роки японсько-китайської(1894-1895 рр.) і російсько-японської (1904-1905 рр.) воєн державне синто стало ідеологією мілітаризму. Загиблих японських солдат оголошували камі і на їх честь будували нові храми.

На початку 30-х років XX ст., з приходом до влади в країні ультра- націоналістичних і фашистських угруповань, офіційне синто сприяло зміцненню агресивної політики держави. Релігійна основа стала спонукою до створення східноазійської сфери спільного процвітання на чолі з Японією.

Після поразки Японії в Другій світовій війні державне синто було пов’язане лише зі святами, а всі пов’язані з ним заходи ліквідовано.

Але синтоїстські норми лягли в основу патріотизму і відданості імператору (не вітчизні, а особі) японських солдатів, з лав яких під час Другої світової війни черпали кадри самовбивць-камікадзе. Цікаво, що слово камікадзе пов’язане з релігією синто і в перекладі з японської мови означає «божественний вітер». Офіційно японська пропаганда в своїх націоналістичних претензіях спиралась на стародавні синтоїстські міфи про створення світу, в яких велика Японія є країною, що покликана створити «Велику Азію» і реалізувати принцип «вісім кутів під одним дахом», тоОто 00 єднання світу під владою Японії і японського імператора.

Розгром Японії в Другій світовій війні призвів до занепаду синтоїзму як державної ідеології, яка виховувала мілітаризм і націоналізм, культ імператора і «великої Японії».

Окупаційна влада заборонила державне фінансування синто, а також викладання його в школах країни. Синтоїстські священнослу­жителі повинні були змиритися з думкою про те, що віднині синто може існувати лише як одна з релігійних організацій поряд з іншими релігіями. З лютого 1946 року вищі представники синтоїстського духо­венства утворили Асоціацію синтоїстських святинь (Дзіндзя хонте), до якої увійшли і кілька громадських організацій синтоїстського гатунку. Варто зазначити, що тодішній імператор Японії Хірохіто сам відмовився від обожнення своєї особи, тому імператор перестає бути для японців живим богом, як і першосвящеником. Проте згідно з новою конституцією 1947 року він залишався символом держави і єдності народу. Участь імператора в синтоїстських обрядах почала вважатися справою його власних переконань. Після відділення релігії від держави храми державного синто втратили привілейоване становище. Збереглись лише форми синто, що не пов’язані з державним культом, а саме храмове синто і синтоїстські секти.

Нині налічується майже 150 різних синтоїстських напрямів. Деякі з них намагаються знайти послідовників у країнах з неяпонським населенням. Такі синтоїсти, як правило, відрізняються більшою активністю та релігійністю порівняно з прибічниками народних вірувань.

Синтоїстська держава відійшла в минуле, але націоналістичні ідеї «священної землі» і «священної нації» не зникли, а лише змінилися. З іншого боку, характерне для більшості японців прагнення до урбанізації та індустріалізації, наукової освіти підриває вплив синтоїзму з його міфологією, поклонінням пращурам і духам предків.

Синтоїстські жерці присвячують своїм храмам небагато часу, займаючись буденними справами. Парадно виглядають вони лише під час свят.

Але синтоїзм все ж існує в Японії поряд з іншими релігіями - буддизмом, конфуціанством, християнством.

Отже, роблячи підсумок, можна виділити такі основні етапи становлення японського синто як державної релігії:

до VII ст. нашої ери - доісторичний період - починається розвиток перших японських релігійних обрядів, зокрема і древнього синто, культу камі, культу родючості землі і поклоніння духам мертвих, зв’язок з календарними святами, божественне походження імператорського роду;

VII- VIII ст. - за часів Гайка (645-710 рр.) і Нара (710-784 рр.) синтоїзм набуває великої формальної організованості і починає взаємодіяти з іншими релігійними традиціями;

VIII- XIV ст. - за часів Хейан (794-1185 рр.) і Камахура (1185- 1333 рр.) синтоїзм досягає високого рівня організованості і починає розвивати власне вчення;

XIV-XIX ст. - правління Муроматі (1333-1568 рр.), Мамояма (1568-1600 рр.) Такугава (1600-1867 рр.) - це час удосконалення синтоїстського вчення',

ХІХ-ХХ ст.-заправління Мейдзи (1868-1912 рр.), Тайсе (1912- 1926 рр.), Сева (1926-1989 рр.), Хайсей (1989- ?) синтоїзм стає державною релігією.

Варто сказати, що дійсно, на формування релігійних переконань великий вплив мають як національний характер, побут даної країни, так і історичні передумови розвитку і умови життя людей. Для того, щоб краще зрозуміти національну релігію Японії синто, потрібно пройтися основними етапами її становлення, щоб крок за кроком разом із японським народом краще зрозуміти ази релігії краси. Тому в першому розділі ми розкрили особливості характеру японців, щоб через це краще пройнятися синто - релігією краси і прослідкувати її шлях до становлення як національної.