Право Японії

Xарактерні ознаки права Японії зумовлені тим, що до 1853 р. Японія не мала суттєвих контактів із Заходом, відтак традиційний тип правового мислення перебував під впливом Китаю. Однак ця острівна країна зберегла і свою яскраво виражену оригінальність.

В Японії в період феодалізму не було правових шкіл, професійних суддів, прокуратури, адвокатів і нотаріусів.

Можна сказати, що гірі деякою мірою замінювали право, а на думку декого з японців, навіть мораль. Гірі дотримувалися автома- тично, і не тому, що вони відповідали певній концепції моралі, а під страхом осудження з боку суспільства у разі недотримання гірі. Правила поведінки, визначені гірі, становили неписаний кодекс честі, який мав характер звичаю і визначав поведінку.

Таким було становище до середини X!X ст., коли встановлену структуру було зруйновано в ході загального оновлення японського суспільства і після втручання європейських держав та США. Демократична держава західного типу замінила феодальну державу. Завдяки швидкому економічному розвитку Японія перетворилася на одну з провідних країн сучасної епохи в галузі виробництва і світової торгівлі.

Однак слід зазначити деяку особливість японської правової системи, яка полягає в тому, що після Другої світової війни до впливу романської системи додався і навіть став домінуючим вплив ан- гло-американської правової сім'ї. Тобто відбувся симбіоз різних правових систем з урахуванням національних традицій і звичаїв. Втім, право, по суті, лише поверхово регулює суспільне життя японців, яке хоча й наближається до моделі буржуазного суспільства вільних індивідів, що особливо помітно в міському середовищі та серед молоді, однак у ньому залишаються сильними власні традиції і спосіб мислення. Застосування сучасного права наштовхується в Японії на містичний сентименталізм японців, які більше полюбляють поезію, ніж логіку, і з огляду на історичні обставини досить байдужі до ідей свободи.

Японці і сьогодні вбачають у праві апарат примусу. Ідея права в їх свідомості, як і раніше, пов'язана з покаранням і в'язницею. Тому право, на їх думку, річ ненависна, виклик до суду навіть за цивільною справою вважається соромом, а острах ганьби можна вважати основною рушійною силою, що визначає поведінку японців.

І хоча суди Японії досить активні, однак більшу частину їх діяльності, пов'язаної з відносинами між приватними особами, становить інститут примирення. Законом передбачено багато видів мирових угод. Перший з них традиційно стосується досудової стадії вирішення суперечки. Звернення до суду, на думку японців, є недостойною для них поведінкою, і перед тим, як на це зважитися, вони намагаються вирішити суперечку за допомогою залучення посередників. У більшості випадків конфлікт завершується саме на цій стадії. Якщо ж у такий спосіб його не вдалося владнати, то сторони мають право звернутися до суду. Однак суддя повинен постійно намагатися примирити сторони. Це вважається найкращим вирішенням справи, тобто не судове рішення, яке б задовольнило обидві сторони, а відмова від позову і мирова угода.