Психічна концепція (або духовний бік життя даосів)

«Закріплюючись у свідомості людей, фіксуючись у пам’яті поколінь, стаючи частиною культурного потенціалу народу, країни і навіть багатьох країн, система релігійних вірувань - релігія - набула певних соціально-політичних і культурно-етнічних функцій» (Василь­єв Л.С.).

Даосизм є дуже різноманітним вченням і не обмежується тільки теоретичними побудовами. Ще ранні даоси виробили свою власну, причому дуже глибоку і оригінальну, концепцію культурного розвитку людини. Вона лягла в основу лаоської культури психічної діяльності, яка справила величезний вплив на всю психічну культуру давнього і середньовічного Китаю.

Особливість психічних концепцій даосів полягала в тому, що вони розглядали природне не як суто психофізіологічне в людині, а як втілення загальних і універсальних закономірностей структурної організації і функціонування світу, єдиних для всієї природи - як живої, так і неживої, хоча і ізоморфних таким в людській істоті, але таких, що не зводяться до них цілком і повністю в силу певної специ­фіки, з якою ці загальні закономірності виявляються в людині. Тому головне завдання лаоської практики психотренінгу і психічного само­регулювання (лаоської йоги) полягало не в підпорядкуванні людини біологічному початку як такому, а в виявленні початково закладеного в ньому космічного начала і в підпорядкуванні психофізіологічних процесів загальним космічним законам з тим, щоб усунути всі пере­шкоди для їх природного і повнокровного самовиявлення і на макро­скопічному рівні, в результаті чого людина стає в усіх відношеннях рівноправним членом космічної тріади «небо - земля - людина».

Відповідно вищим досягненням лаоської практики морального і психічного самовдосконалення проголошувався стан повної ідентич­ності «істинній сутності» самої людини з істинною сутністю всіх ре­чей і явищ. Ця ідентичність розглядалася не як інтелектуальний синтез суб’єктивності людини і об’єктивності світу речей і явищ чи раціо­нальна ідея медіації (посередництва) між ними, а як прямий, спон­танний і миттєвий взаєморозчин, іншими словами, «стрибок у справж­нє першоджерело ідентичності», злиття з універсальною першоос­новою всього існуючого (Дао), що водночас і є «істинною природою» кожної людини.

Водночас даоси виступали проти всякого насильства над людською особистістю і вважали, що прив’язаність до індивіду­ального «Я» не можна пригнічувати з допомогою насильницьких методів, тому ставилися до «культуризаторської» місії конфуціанських правил різко негативно. Вказуючи на принципову розбіжність двох вчень у цьому питанні, академік Н.І. Конрад писав: «Конфуцій наполягав на тому, що людина живе і діє в організованому колективі -суспільстві, державі. Ця організованість досягається підпорядку­ванням кожного члена суспільства певним правилам - нормам суспільного життя, що вироблені самим людством в процесі розвитку цивілізації. Лао-цзи дотримувався протилежної концепції: всі лиха людства, всі пороки - і особи, і суспільства - походять саме від цих самих «правил». Ідеальний порядок досягається тільки відмовою від всіляких правил; їх повинно замінити наслідування людиною її «природної природи». «Правила» є насильством над людською особистістю».

Щоб збагнути принцип всезагального космічного порядку і злитися з ним, діяти в нерозривній єдності з цим принципом, даоси пропонували просто «забути» конвенційні норми й умовності і в пориві спонтанного «просвітлення» ідентифікуватися з абсолютним Дао.

Разом з тим даоси стверджували, що суперечності і протилеж­ності взаємно ідентифікуються всередині себе (тобто всередині кожної пари опозиції), а не на якомусь більш високому рівні синтезу, як у діалектиці 1 егеля. іому для даоса, який досягає стану «не-дуальності», немає прогресії до якогось певного абсолюту, а всі протиріччя існують одночасно з їхньою тотожністю, бо всяке явище водночас і стверджує, і заперечує себе в процесі динамічної взаємодії полярностей, яка є джерелом всякого руху і розвитку і постає як діалектична єдність безперервності і дискретності.

В «Дао де цзині» засіб психічної саморегуляції характеризується наступним чином: «Слід зробити [свою свідомість] гранично неупе- редженою, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі будуть змінюватися самі собою, а нам залишиться лише споглядати їхнє повернення. [В світі] велика різноманітність речей, але [всі вони] повертаю) ься до свого джерела (тобто до Дао).

Досягнення подібної неупередженості, однак, не означає очищен­ня психічного життя людини. Навпаки, відстороненість суб’єкта, відсутність деструктивного втручання активності його особистості, його індивідуального «Я» приводить до більш повного прояву спе­цифіки кожного феномену як такого, до максимального виявлення його власного Дао (тобто Дао «всіх речей»). Таке наслідування «всіх речей» своїй власній природі (а під «всіма речами» можна розуміти як зовнішні об’єкти, так і явища внутрішнього життя, тобто психічні феномени) мало велике значення в будь-якій сфері людської життє­діяльності, бо дозволяло даосу вирішувати сенсорно-перцептивні і моторно-рухові задачі, що поставали перед ним під час занять тими чи іншими видами практичної діяльності і могли розглядатися як конкретні засоби реалізації принципів Дао на практиці.

Із всього вищесказаного випливає правомірність розгляду даосизму як автохтонної національної релігії китайського (ханського) етносу, що виникла на межі нової ери в результаті синтезу різнома­нітних гетерогенних, але близьких за тенденцією релігійно-філософ­ських вчень, таких як вірування архаїчного шаманського комплексу (субстратний елемент), ідеологія магів фан ши (раціоналізована в філософії інь-янь цзя), філософія школи «Дао-де» (Лао-цзи і Чжуан- цзи) і вчення «Книги Перемін» («І-цзин») на базі інституалізацїї в ряді автономних релігійних напрямів-шкіл: «істинної єдності» («Небесних Наставників» - тян ши дао), «вищої чистоти» (школи Маошань), досконалої істини та інших.

Тому даосизм являє собою ідеологічне утворення із поліморфною структурою, що включає в себе релігійну доктрину і літурпчно-риту- альну практику, філософсько-рефлексивний рівень і психо-фізіо- техніку досягнення певних змінених станів психіки (включаючи трансформації певних фізіологічних параметрів), які оцінюються в рамках релігійної свідомості як аксіологічно-пріоритетні.

Водночас ці рівні функціонування традиції знаходяться в постійній взаємодії і зв’язку. Саме ігнорування поліморфізму даосизму зумовило методологічно некоректне вирішення таких питань як спів­відношення релігійного і філософського аспектів даосизму для періодизації його історії.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ

1. Хто традиційно вважається засновником даосизму?

2. Розкрийте зміст вчення про велике «Дао».

3. У чому полягає культ форми у даосизмі?

4. Розкрийте зміст морального вчення даосизму.

5. Що сприяло трансформації філософського даосизму в даосизм релігійний?

6. Розкрийте зміст лаоського вчення про безсмертя.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

Міфологія даосизму. Даоський пантеон.

Засновник даосизму і його головний трактат.

Перетворення філософії даосизму в релігію.

Етичні та соціальні ідеали даосизму.

Даосизм про досягнення безсмертя.

ЛІТЕРАТУРА

Абаев Н.В. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. - Новосибирск, 1989.

Антология даосской философии. Сост. В.В. Малявин и Б.Б. Виногродский. -М., 1994.

Васильев Л.С. Культы, религии, традиции в Китае. - М., 1970.

Васильев Л.С. История религий Востока. Учебное пособие для вузов. - 4-е изд. - М., 1999.

Восхождение к Дао. - М., 1997.

Дао и даосизм в Китае. - М., 1993.

Древнекитайская философия. В 2-х т. - М., 1972-1973.

История и культура Китая. (Сборник памяти академика В.11. Васильева). - М., 1974.

История Китая с древнейших времен до наших дней. - М., 1974.

История китайской философии. -М., 1989.

Китайская философия: Энциклопедический словарь. - М., 1994.

Кривцов В.А. Эстетика даосизма. - М., 1993.

Лукач И. Пути богов: К типологии религий, предшествовавших христианству. Пер. с венг. -М., 1984.

Лукьянов А.Е. Лаоцзы (Философия раннего даосизма). - М., 1991.

Лукьянов. А.Е. Истоки Дао: древнекитайский мир. - М., 1992.

Малявин В.В. Чжуан-цзы. - М., 1985.

Мень А.В. История религии: В 2-х кн. - М., 1999.

Мирча Элиаде, Чон Кулиано. Словарь религий, обрядов и верований. - СПб., 1997.

Мифы древнего Китая / Юань Кэ; 2-е изд., испр. и доп. - М., 1987.

Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любінцева О.О. Географія релігій. Навчальний посібник для студентів географічних і філософських вищих навчальних закладів. - К., 1999.

Релігієзнавство: Підручник/За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. -К., 2000.

Самыгин С.И., Нечипоренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведе­ние: социология и психология религии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

Степовик Д. Релігії, культи і секти світу: Посібник з релігієзнав­ства і сектознавства. - Івано-Франківськ, 1998.

Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М., 1976.

Торчинов Е.А. Даосизм: опыт историко-религиозного описания. -СПб., 1998.

Читанка з історії філософії. У 6-ти кн. / За ред. Г.І. Волинки. Кн. І. Філософія Стародавнього світу. / За ред. Г.І. Волинки.

Щуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». - М., 1960.