<<
>>

Культова практика зороастризму

Смерть у зороастрійців - найбільше зло. Коли настає година смерті, то це означає перемогу злих сил над добрими, і відтоді родичам заборонено торкатися тіла померлого. Труп покійника - символ нечистоти.

Після смерті його не віддають ні землі, ні вогню, бо вважається, що кремація чи поховання в землю споганює їх. Тому покійників ховають на «вежах мовчання» (або на високих горах), де їхні трупи з’їдають хижі звірі та птахи.

Для цього є спеціальні люди насомалари (мийники трупів). Вони омивали тіло, надягали на нього саван, кушті (священний пояс) і складали руки покійному на грудях. В усі пори року, крім зими, похорон відбувався на четвертий день після смерті, бо вважали, що вже тоді душа переходить у загробний світ. Якщо ж людина помирала взимку, то труп міг знаходитися в будинку кілька місяців, «поки не прилетять птахи, не зацвітуть рослини, не потечуть ріки і вітер не висушить землю». Покійного клали в окрему кімнату, де завжди мав горіти вогонь, але віддалений від померлого виноградною лозою, щоб демони не могли торкнутися вогню.

Біля постелі покійного постійно мали знаходитися два служителі культу. Один чигав молитви, обернувшись обличчям до сонця, а інший готував для помираючого священну' рідину хіому, яку йому вливали в рот і вуха. Це виглядало як причащання. Біля помираючого завжди мав знаходитися собака - символ знищення всього нечистого. Крім цього, вважали, що собака чує останній подих і останній удар серця. Коли собака з'їдав кусочок хліба, який лежав на грудях помираючого, то це означало, що людина померла.

Згідно з правилами, обряд поховання міг відбуватися лише на сході сонця. На залізні ноші ставили дерев’яний настил, а зверху труп. Родичам і жерцям дозволялося супроводжувати покійного лише до астодана - цвинтаря зороастрійців, їх ще називають «башнями мовчання». Через свій світогляд вони не могли, як, наприклад, єгиптяни, перетворити тіла в мумії і збудувати для них піраміди.

Душа могла з’єднатися зі світовим тілом лише в стихії повітря. Тому структура їх гробниць була подібною до структури всесвіту. Це були кола, вписані в квадрат, де круг був видимою лінією чаші неба і чаші землі, а квадрат символізував чотири сторони світу. Верхів’я таких веж мало вигляд лійки з криницею посередині. Там були далі ці концентричні круги (три). Зовнішній призначався для небіжчиків- чоловіків, середній - для жінок, внутрішній - для дітей. Кістки вже з’їджених птахами і тваринами трупів скидали на дно криниці.

Класти тіло в могилу чи піддавати кремації заборонялося. Останнє греки пояснювали тим, що це й було оскверненням священного для зороастрійців вогню.

У другій половині XX сг. башти мовчання в Ірані були заборонені, в той час як у індійських парсів вони діють і донині. Іранські зороастрійці в наші дні ставлять покійника в землю і цементують його, вважаючи, що цим самим вони не оскверняють землю, вона залишається чистою.

Зороастрійці вірять, що потрібно пам’ятати померлих, щоб після смерті возз’єднатися з ними в іншому світі. Для цього вони справляють обряди поминань на десятий, тридцятий дні після смерті, потім через рік до тридцяти років. Перед початком обряду родичі проводять інший обряд: омивання рук, обличчя, шиї. Одягають чистий одяг і дуже ретельно вимивають підлоги, щоб внести в приміщення вогонь. Узимку оновлений вогонь можна внести в дім лише на десятий день після смерті, а влітку аж через місяць. На вогонь виливають кілька крапель масла - символ жертвоприношення.

Жрець на поминках тримає в руках гілку тамаріску чи верби. Інші люди можуть сидіти на підлозі і так, як мобеди (жерці), піднімати руки вгору. На відміну від мусульман, вони ніколи не торкаються при поклонах землі чи підлоги.

Дуже важливим для зороастрійців є обряд дотримання ритуальної чистоти у всіх аспектах їхнього життя. Навіть до молитви, яка відбувалася п’ять разів на день, вірний міг приступити після ритуалу омивання від бруду.

Зороастрійцям заборонялося торкатися до нечистих предметів, серед яких деякі рослини і тварини: комахи (мурашки), плазуни (змії), рослини і плоди в садах і на городах.

Доторкання «нечистого» предмета вважалося гріхом.

Особливо важливі для зороастрійців земля, вода і вогонь. Тому зороастрійці перебувають у постійному страху перед тим, щоб їх не осквернити - фізично чи морально. Щоб налити води, зороастрієць повинен спочатку вимити руки. Не можна виходити з дому, коли йде дощ, щоб не забруднити землю і воду. Зороастрійці не вживають м’яса, яке перед тим добре не вимите від крові. Також не можна їсти чи купатися в присутності людей іншої віри.

Щоб розвести вдома вогонь, потрібно використовувати лише сухі і чисті дрова. Під час приготування їжі жодна капля не має впасти на вогонь, щоб не осквернити його. В кожному будинку має бути свій «сміттєпровід» - окреме приміщення, куди заливають спеціальний розчин. Увесь бруд і нечистоти змішувалися з ним і зливались у землю.

Страх перед тим, щоб не забруднитися, ставав практично фана­тичним і навіть жорстоким стосовно хворих, у яких були кровотечі, розлад органів травлення та інші недуги. Навіть з тяжкохворими старшими людьми і дітьми зороастрійці поводились дуже жорстоко.

Жінка під час місячного циклу майже повністю ізолювалась: спала на підлозі в темній частині будинку, сиділа на кам?яній лавці, не мала права підходити до вогню, не поралася по дому і на подвір’ї. Вона їла з окремого посуду і носила старий одяг. Ніхто з членів сім’ї не міг підходити до неї. Готували їжу в цей час інші члени сім’ї. Коли в жінки було немовля, то його приносили до неї лише на час годування, а потім відразу забирали.

Народження дитини також вважалося оскверненням чистоти. Тільки перед самими пологами жінка отримувала деякі «пільги». В її кімнаті цілодобово горів вогонь. Коли народжувалась дитина, то вогонь мав горіти особливо рівно, за цим спеціально стежили. Вважалося, що вберегти новонародженого від всього поганого має цей палаючий вогонь.

ґитуал очищення матері після пологів Оув тяжкии і тривав сорок днів. У перші дні після пологів жінка не пила числу воду, не могла погрітися біля вогнища, навіть якщо пологи були важкими чи відбувалися взимку.

Але впродовж усього іншого часу жінка відігравала важливу роль у дотриманні і виконанні сімейних релігійних ритуалів, у деяких питаннях, пов?язаних із домашніми проблемами і господарством, з її думкою рахувалися всі інші члени роду чи сім’ї.

7.4.4.

<< | >>
Источник: Ларіонова В.К.. Історія національних (етнічних) релігій. Навчальний посібник-Івано-Франківськ: Видавець І.Я.Третяк,2010.-388 с.. 2010

Еще по теме Культова практика зороастризму:

  1. 8.3.1. Давньогрецькі храми і культова практика
  2. Тема: Культовые формы поддержки у славян и система обрядовой практики
  3. Могильники, промысловые и культовые объекты
  4. Зороастризм
  5. Зороастризм
  6. 2.2. Культовые формы помощи.
  7. Стаття ї 78. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків
  8. Зороастризм і сімейне життя
  9. Индуизм, сикхизм, джайнизм, зороастризм, буддизм
  10. 4.3.5. Культовый комплекс Сайгатино VI
  11. ЗОРОАСТРИЗМ
  12. ТЕМА 7: ЗОРОАСТРИЗМ
  13. Философия практики. Что есть практика?
  14. Свята і молитви зороастризму
  15. 7.І. ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗОРОАСТРИЗМ.