Педіатрія. Акушерство і гінекологія

В інтересах поглибленого вивчення окремих видів патології постало питання про спеціалізацію лікарів і виділення спеціалізованих лікарень та відділів. Першими відокремилися від загальної терапії педіатрія й акушерство.

У 1834 р. в Петербурзі на .благодійні кошти було створено першу в Росії лікарню для дітей (третя в Європі; перша 1769 р.— в Лондоні, друга 1802 р.— в Парижі). Пізніше благодійні лікарні для дітей було відкрито в Москві. У вищих школах викладання педіатрії відокремилося значно пізніше: у Петербурзі— в 1865 р., у Києві — в 1887 р., а в Харкові — лише в 1892 р.

У розвитку вітчизняної педіатрії велика роль належить професору Московського університету Нілові Федоровичу Філатову (1847—1902), авторові багатьох визначних праць з педіатрії, зокрема посібника «Семіотика і діагностика дитячих хвороб» (1890), який було перекладено багатьма європейськими мовами.

Професор Петербурзької медико-хірургічної академії М. П. Гундобін (1860—1908) усю свою діяльність присвятив вивченню вікових особливостей дитячого організму. До цієї роботи він залучив як дисертантів понад 100 лікарів. Монографія, в якій він підбив підсумки цієї великої колективної праці, як і «Семіотика» Н. Ф. Філатова, є класичною працею у світовій педіатричній літературі.

Для розвитку вітчизняної педіатрії багато зробив петербурзький лікар К. А. Раухфус (1835—1915). йому належить заслуга розробки основ санітарної статистики захворювань дітей, основ побудови дитячих лікарень, він уперше у практиці застосував систему боксів-ізоляторів. За його планами збудовано дитячі лікарні в Петербурзі і Москві. У клініці його іменем названо симптом зміщення середостіння при ексудативному плевриті — «трикутник Раухфуса».

Царський уряд не приділяв ніякої уваги боротьбі за зменшення дитячої смертності, не відпускав коштів на будівництво дитячих лікарень, особливо на периферії. Не виявляли ініціативи щодо цього й університети.

Володимир Федорович Снєгірьов (1847—1916)

Іван Віссаріонович Троїцький (1856—1923)

Ніл Федорович Філатов (1847—1902)

ку боротьбу з дитячою смертністю і роботу з підготовки ліка- рів-педіатрів здійснив на Україні професор І. В. Троїцький.

Іван Віссаріонович Троїцький (1856—1923) по закінченні Київського університету працював у земстві на селі, де його вразила жахлива смертність серед дітей. Троїцький вивчає педіатрію у Відні, Петербурзі, працює приват- доцентом у Києві з 1884 по 1902 р. У Києві організовує Товариство допомоги хворим дітям, яке відкриває амбулаторію і кабінет безплатної видачі знезараженого коров’ячого молока (1891). Це була перша в F*ocn організація такого типу. За ініціативою Троїцького в Києві почало працювати Наукове товариство педіатрів. З 1902 по 1918 р. Троїцький очолює кафедру педіатрії в Харкові, де створює Товариство педіатрів і відділ Товариства боротьби з дитячою смертністю. Він перший висуває ідею скликання Всеросійського з’їзду педіатрів та ідею скликання І Міжнародного конгресу педіатрів, для якого складає устав. Крім багатьох виступів на Пироговських з’їздах з профілактики дитячих захворювань Троїцький виступав з доповідями на міжнародних конгресах у Римі, Парижі, Мадріді, Лісабоні. Опублікував крім багатьох рецензій 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозування лікувальних засобів у дітей, з шкільної гігієни, йому належать грунтовні праці з історії педіатрії.

У другій половині XIX ст. почала розвиватися поряд з акушерством і гінекологія. Перший вітчизняний оригінальний підручник з гінекології було написано учнем М. І. Пирогова професором Петербурзької медико-хірургічної академії А. А. Катером (1813—1869)—«Руководство к изучению женских болезней» (1858). На кафедрі його змінив відомий професор А. Я. Красовський (1821—1898), який перший у Росії успішно зробив у 1862 р. оваріотомію ще в доантисептичний період. Пізніше, користуючись уже антисептичними методами, він зробив 128 таких операцій. Завдяки введенню ним антисептики в міському родильному будинку летальність породіль знизилась з 4 до 0,2 %. Красовському належать капітальні посібники з акушерства і гінекології. Він був одним з ініціаторів заснування Товариства пам’яті М. І. Пирогова, засновником першого в Росії Петербурзького акушерсько-гінекологічного товариства і «Журнала акушерства и женских болезней». Красовський створив велику школу російських акушерів-гінекологів. 3 них особливо слід відзначити Д. О. Отта (1855—1929). Під керівництвом Д. О. Отта було збудовано в Петербурзі Акушерсько-гінекологічний інститут, який до наших часів є одним із зразкових в Європі. Він був організатором V Міжнародного конгресу акушерів-гінекологів, який відбувся в Петербурзі в 1910 р., та ініціатором організації Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Д. О. Отт розробив методи вагінальних операцій, запропонувавши для цього спеціальний інструментарій. З Оттом працювали разом В. В. Строганов (1857—1938), роботи якого з профілактичного методу лікування еклампсії здобули світове визнання, і Л. І. Бубличенко (1875—1958)—автор фундаментальної праці «Післяродова інфекція».

Основоположником московської школи акушерів-гінекологів був В. Ф. Снєгірьов (1847—1916). Він розробив нові методи терапевтичного хірургічного лікування жіночих хвороб. Йому першому належить ідея використання кишкової трубки для утворення штучної піхви.

На Україні першу акушерську клініку на чотири ліжка було створено при Харківському університеті в 1829 р. Вона містилася в найманому приміщенні і зовсім не відповідала своєму призначенню. Реформу клініки і викладання акушерства, яке до того часу провадилося здебільшого теоретично і латинською мовою, здійснив талановитий учений І. П. Лазаревич.

Іван Павлович Лазаревич (1829—1902) закінчив у 1853 р. Київський університет; до 1859 р. працював у Києві доцентом акушерства, з 1862 р.— професором акушерства і дитячих хвороб у Харківському університеті. Він залишив по собі 83 наукові праці з різних питань акушерської і гінекологічної патології, написав великий систематичний посібник з акушерства. Світову славу він здобув, винайшовши акушерсько-гінекологічні інструменти, в тому числі прямі й паралельні акушерські щипці, які через 40 років удруге були запропоновані норвезьким акушером Кіляндом. Набори інструментів Лазаревича на вітчизняних виставках і виставках у Лондоні та Відні були відзначені золотими медалями. У Харкові Лазаревич заснував школу, що готувала акушерок для периферії. У своїх працях «Діяльність жінок», «Жіночий організм щодо праці» він гостро виступав проти тяжкого соціального становища жінок Росії і висловлювався за допущення жінок у вищі школи. Він писав, що вища освіта збудить жіночий геній і дасть змогу жінкам працювати для поліпшення долі своєї і своїх дітей, а тим самим і всього людства.

Велика заслуга у підготовці акушерок для села належить професорові Київського університету О. П. Матвееву (1816— 1882). У заснованій при його клініці школі для акушерок він був протягом 40 років єдиним викладачем. Для цієї школи Матвеев написав спеціальний посібник.

До акушерської школи приймали тільки одружених жінок або вдовиць віком від 20 до ЗО років. Для вступу потрібно було «вміти читати, писати, ясно розуміти російську мову, крім того, бажано мати розум ясний, марновірством і забобонами не заражений, пам’ять добру, уяву живу і будову тіла, відповідну їхньому званню». З 1847 по 1883 р. професор О. П. Матвеев підготував 1280 акушерок. Відзначимо, що першим запропонував для профілактики бленореї очей вводити новонародженим 2 % розчин азотнокислого срібла саме професор О. П. Матвеев, а не німецький акушер Креде, як це зазначається не лише в іноземних, а й у вітчизняних підручниках.

Визначну роботу з удосконалення акушерсько-гінекологічної допомоги здійснено наступником О. П. Матвеева, учнем А. Я. Красовського, професором Георгієм Єрмолайовичем Рейном, який очолював кафедру акушерства і гінекології з 1883 по 1900 р. Уже в 1885 р. він описав 18 успішних оваріотомій, виконаних з додержанням правил антисептики. В найближчі роки клініка перейшла на асептичний метод. Про перевагу цього методу на підставі власного досвіду переконливо доповів Рейн на X Міжнародному конгресі лікарів у Берліні в 1890 р., підкресливши, однак, що в практиці метод асептики невіддільний від антисептики.

Рейн був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства, збірники протоколів якого публікувалися щорічно. На засіданнях цього товариства крім клінічних питань не раз обмірковувалося питання про родову допомогу, обговорювались результати вивчення народного акушерства. .Рейнові належить спроба підготовки акушерок з сільських повитух. З ініціативи Рейна в 1903 р. на IX Пироговському з’їзді велику увагу було приділено родовій допомозі. Вперше в Росії це питання обговорювалося в такому широкому плані. З переїздом до Петербурга Рейн став близьким до урядових сфер, намагався створити окреме міністерство охорони здоров’я.

Невропатологія

Наприкінці 60-х років XIX ст. від терапії відокремилась невропатологія. Першу кафедру нервових хвороб не тільки в Росії, а й взагалі у світі було створено в Московському університеті в 1869 р.

Кожевников створив велику школу вітчизняних невропатологів і психіатрів, серед яких були вчені із світовими іменами — Л. О. Даркшевич, Г. I. Россолімо, С. С. Корсаков та Ін.

Сергій Сергійович Корсаков (1854—1900) —основоположник московської школи психіатрів. Описаний ним поліневритичний психоз відомий у світовій літературі під назвою корсаковського психозу. Особливе значення мала робота С. С. Корсакова з реорганізації психіатричних лікарень. Він одним з перших в Росії ввів систему постільного режиму психічнохворих і систему не- примусу. С. С. Корсакову належить класичний посібник з психіатрії. В ньому він розглядає психічні захворювання з матеріалістичних позицій і вважає, що успішна боротьба з ними вимагає широких державних заходів і можлива в разі «докорінної перебудови суспільних відносин і умов життя». В 1949 р. перед будинком психіатричної клініки в Москві споруджено пам’ятник С. С. Корсакову.

У 80-х роках XIX ст. в організації психіатричної допомоги в Росії сталися зміни. Земства почали будувати великі психіатричні лікарні за всіма вимогами тогочасної санітарної техніки. Психіатри в Росії перші виявили потяг до об’єднання і перші добились скликання з’їзду психіатрів. Якщо хірурги свій перший з’їзд провели в 1900 р., терапевти — в 1909 р., то перший з’їзд психіатрів відбувся у 1887 р. Велика заслуга у скликанні цього з’їзду належить професору невропатології і психіатрії Харківського університету П. І. Кова- левському (1850—1922). Він протягом багатьох років був редактором першого вітчизняного психіатричного журналу «Архив психиатрии, неврологии и судебной психиатрии»; йому ж належить ряд праць з невросифілісу, судової психопатології. Очолював з’їзд психіатрів професор Петербурзької медико-хірургіч- ної академії І. П. Мержеєвський, який у вступній доповіді підкреслив, що душевні і нервові захворювання «виникають здебільшого внаслідок ненормальних суспільних умов». В такому напрямі відбувалася вся робота з’їзду.

Видатна роль у розробці питань соціальної і організаційної психіатрії належить П. П. Кащенку (1858—1920) та В. І. Яковенку (1857—1923). Вони були ініціаторами перших переписів психічно-хворих у Росії. Лікарі-практики, вони у своїх наукових працях уперше висловили положення, які лягли в основу сучасної лікарняної і позалікарняної психіатричної допомоги. Як Кащенко, так і Яковенко зазнали переслідувань з боку царської влади за пропаганду прогресивних ідей.

У Києві засновником школи невропатологів був Михайло Микитович Ла- пинський, який своїми науковими працями сприяв розвиткові неврології. На підставі експериментальних досліджень і клінічних спостережень ним було доведено вплив на рефлекторну сферу віддалених вогнищ, подразнень; виявлено, що центри спинного мозку є не анатомічними, а функціональними об’єднаннями. Лапинський один з перших довів, що симпатична нервова система бере участь в оформленні й локалізації больового феномену.

Велика заслуга у розвитку світової науки в галузі вивчення провідних шляхів мозку і невропатології взагалі належить видатному вченому і громадському діячеві В. М. Бехтереву.

Володимир Михайлович Бехтерев (1857—1927) був професором невропатології і психіатрії спочатку в Казанському університеті (1885—1894), пізніше в Петербурзькій військово-медичній академії. У керованій ним клініці Бехтерев організував перше в світі нейрохірургічне відділення.

Наукова спадщина В. М. Бехтерева величезна; він залишив близько 750 праць. Йому належить класична праця «Проводящие пути спинного и головного мозга», в якій уперше зведено

Іван Павлович Лазаревич (1829—1902)

Сергій Сергійович Корсаков (1854—1900)

Володимир Михайлович Бехтерев (1857—1927)

в систему все відоме на той час про провідні мозкові шляхи, описано багато нових шляхів і ядер. У семитомній праці на 2500 сторінках Бехтерев виклав учення про функції мозку. В 176 працях на клінічні теми він описав 15 нових рефлексів і 10 нових симптомів ураження нервової системи. Ще в 90-х роках XIX ст. Бехтерев довів роль головного мозку в регулюванні функцій внутрішніх органів.

Крім великої наукової роботи, до якої В. М. Бехтерев залучив не тільки своїх співробітників, а й багатьох лікарів з периферії, він брав активну участь у різних громадських прогресивних організаціях, що часто приводило до конфліктів його з царською владою. Особливо загострилися ці відносини з владою, коли Бехтерев на зібрані ним приватні кошти організував Психоневрологічний інститут з правом вступу до нього молоді без різниці статі, стану й національності. В. М. Бехтерев відразу зрозумів епохальне значення Великої Жовтневої соціалістичної революції і без вагань став на її бік. Вій закликав наукових працівників активно допомагати Радянській владі. «На зламі історії,— зазначав він,— не можна стояти на роздоріжжі і чекати,— потрібна воля до дії, до будівництва і творчої праці. Для вас, наукових працівників, які завжди віддавали свої сили на службу людству, не повинно бути вагань. Ми повинні собі усвідомити, чи будемо ми з народом, який завоював собі волю, хоче сам будувати своє майбутнє і закликає вас брати участь в цьому будівництві. Чи можна відповідати сумнівом на це питання? Ми повинні все зробити, щоб скоротити час розрухи, віддаючи всі наші знання і вміння на творчу роботу в сучасних умовах країни на користь народу».

В тяжких умовах 1918 р. Бехтерев організовує Інститут мозку. Помер він на 70-му році життя.