Принципи управління активними операціями банку

Управління активними операціями полягає в доцільному розміщенні власних та залучених і запозичених коштів банку з метою отримання найвищого прибутку з дотриманням допустимого рівня ризику.

У процесі управління активами банк повинен так розміщувати кошти в активи, щоб вони:

- з одного боку, приносили відповідний дохід;

- з другого боку, не збільшували б ризик банку втратити ці кошти.

Тобто, завжди повинна підтримуватися об'єктивно необхідна рівновага

між прагненням до максимального доходу і мінімального ризику.

Основні принципи управління активами

1 принцип. Дотримання доцільності структури активів

Вимога дотримання доцільності структури активів означає, що структура активів банку має відповідати якісним вимогам ліквідності для забезпечення щоденної здатності банку відповідати за своїми зобов'язаннями.

З цією метою всі активи банку розбиваються на групи за ступенем ліквідності:

1. Високоліквідні активи - це активи, які не приносять банку дохід, але необхідні для розрахунків за зобов'язаннями. До них відносяться:

- касова готівка і банківські метали;

- кошти до запитання у НБУ;

- кошти до запитання в інших банках;

- строкові депозити у НБУ.

2. Ліквідні активи - це активи, які приносять банку дохід, а саме:

- усі надані кредити;

- депозити в інших банках;

- цінні папери;

- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

3. Низьколіквідні активи - пролонгована і дебіторська заборгованість.

4. Неліквідні активи - прострочена і сумнівна заборгованість за кредитами.

5. Недоходні активи складають:

- основні засоби і нематеріальні активи;

- капіталовкладення;

- товарно-матеріальні цінності.

6. Квазіактиви\

- нараховані доходи (витрати) банку, пов'язані із залученням коштів;

- прострочені нараховані доходи та інші активи.

Встановлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності, а отже, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних і довгостроковоліквідних коштів і виконувати нормативи ліквідності.

Для банків встановлені такі нормативи ліквідності:

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н4).

Н4 = (Ккр + Ка) / Пр X 100%, де (32)

Ккр - кошти на кореспондентському рахунку;

Ka - кошти в касі;

Пр - поточні рахунки.

Нормативне значення показника Н4 повинне бути не менше ніж 20%.

2. Норматив поточної ліквідності (Н5).

Н5 = A/З X 100%, де (33)

А - активи первинної і вторинної ліквідності;

З - зобов'язання банку.

Для розрахунку нормативу враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим терміном погашення до ЗО днів (включно).

До активів первинної і вторинної ліквідності відносяться:

- готівкові кошти і банківські метали;

- кошти до запитання в НБУ і в інших банках;

- строкові депозити в НБУ і в інших банках;

- боргові цінні папери, які рефінансуються і емітовані НБУ, в портфелі банку на продаж та інвестиції;

- боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції;

- надані кредити.

До зобов'язань відносяться:

- кошти до запитання;

- кредити, які одержані від НБУ та інших банків;

- кошти бюджету України;

- строкові депозити інших банків і клієнтів;

- цінні папери власного боргу, емітовані банком;

- зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

- зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше ніж 30%.

3. Норматив короткострокової ліквідності (Н6).

А - ліквідні активи;

З - короткострокові зобов'язання банку.

Для розрахунку нормативу враховуються ліквідні активи і короткострокові зобов'язання банку з початковим терміном погашення до одного року.

До ліквідних активів відносяться:

- готівкові кошти і банківські метали;

- кошти до запитання в НБУ та в інших банках;

- короткострокові депозити в НБУ та в інших банках;

- короткострокові кредити, надані іншим банкам.

До короткострокових зобов’язань відносяться:

- кошти до запитання;

- короткострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків;

- кошти бюджету України;

- короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

- короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

- зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

- зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення показника Н6 повинне бути не менше, ніж 20%.

З метою забезпечення необхідного рівня ліквідності та визначення лімітів кредитово-інвестиційного портфеля для банку можуть бути встановлені внутрішні нормативи ліквідності:

1. Показник короткострокової ліквідності - покриття високоліквідними і ліквідними активами поточних коштів клієнтів.

Оптимальне значення показника:

- для національної валюти - на рівні 40-50%;

- для іноземної валюти - 20-30%.

2. Показник довгострокової ліквідності - покриття терміновими пасивами термінових активів.

Депозита юридичних і фізичних осіб + Цінні папери власного боргу + сформовані резерви під активні операції + кошти, одержані від міжнародних фінансових організацій (для іноземної валюти)

Кредити, надані юридичним і фізичним особам + державні та

недержавні цінні папери

Оптимальне значення показника не може бути нижче ніж70%.

Оцінка ліквідності банку проводиться також на основі ряду відносних показників, які обчислюються як:

1. Співвідношення високоліквідних активів до робочих активів.

Робочі активи - це кошти, які забезпечують банку дохід.

Оптимальне значення показника - не менше ніж 20%.

2. Співвідношення високоліквідних активів до сукупних активів. Оптимальне значення показника - не менше ніж 15%.

3. Співвідношення ліквідних активів до загальних активів.

Оптимальна частина ліквідних активів у структурі активних операцій

банку - 60-70%.

2 принцип.

Показує ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами (напрямами) розміщення і, отже, показує рівень захищеності вкладень від змін ринкової кон’юнктури і кредитоспроможності позичальників.

Показниками диверсифікації активів є:

- структура активів банку за видами операцій;

- структура за типами контрагентів;

- структура за галузями економіки;

- структура за регіональною спрямованістю;

- структура активів у розрізі філіалів;

- структура за тривалістю вкладень коштів;

- структура за валютними операціями.

Чим вищий рівень диверсифікації активів, тим вище ліквідність балансу і нижче рівень ризику.

Принцип диверсифікації є основою для розширення спектра банківських доходів, що служить гарантією стабільності банку в умовах конкурентних змін.

З принцип. Підтримка прибутковості активів

Прибутковість активів відображає їх здатність створювати джерело для розвитку банку і зміцнення його капітальної бази.

За ступенем прибутковості активи діляться на групи:

• активи, що приносять дохід: кредити, депозити в інших банках, вкладення в цінні папери;

• активи, що приносять менш значний дохід: факторинг, лізинг, участь у промисловому інвестуванні, в діяльності інших господарських структур, кошти на коррахунках в інших банках;

• активи, що не мають постійної дохідності, але за певних умов можуть приносити дохід: прострочені позики, касова готівка, векселі, не оплачені в термін і опротестовані;

• активи, що не приносять дохід: основні засоби та ін.

Для оцінки рівня прибутковості активів розраховується коефіцієнт ефективності використання активів:

Дохідні активи Загальні активи

Оптимальне значення показника - 75-85%.

У регулюванні структури активів за ступенем прибутковості необхідно враховувати, що збільшення частки активів, які працюють, що забезпечують дохідність роботи банку, може призвести до недотримання показників ліквідності через низьку частку непрацюючих, але більш високоліквідних активів.

4 принцип. Оцінка ризикованості активних операцій і достатності резервів, створених банком (відстежування ризиків і створення резервів)

Ризикованість активів означає потенційну можливість втрат банком коштів при їх перетворенні в грошову форму.

Ступінь ризику активів залежить від багатьох чинників, специфічних для певних їх видів.

Наприклад, ризик позики обумовлений фінансовим станом позичальника, змістом об'єкта кредитування, обсягом позики, порядком видачі та погашення та ін. Ризик вкладень у цінні папери залежить від фінансової стійкості емітента, механізму випуску і продажу цінних паперів, здатності котируватися на біржі та ін.

Класифікація активів за ступенем ризику і рівнем ризику кожної групи активів неоднозначні в різних країнах і для різних цілей.

Незалежно від конкретної практики різних країн класифікації активів за ступенем ризику існує єдине принципове положення, що дозволяє встановити залежність ліквідності банку від ризикованості активів - чим вищий сукупний ризик активів банку, тим нижче ліквідність і вище прибутковість.

Відповідно до українського банківського законодавства активні операції за ступенем ризику вкладень і вірогідності втрат частини вартості діляться на 5 груп:

1 група (відсоток ризику — 0) - це готівкові кошти; кошти до запитання в НБУ і строкові депозити в НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

2 група (відсоток ризику - 10) - короткострокові та довгострокові кредити, які надані центральним органам виконавчої влади;

3 група (відсоток ризику - 20) - боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані НБУ; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції; кошти, які розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижче, ніж інвестиційний клас; депозити овернайт та інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижче, ніж інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижче, ніж інвестиційний клас;

4 група (відсоток ризику - 50) - кошти до запитання в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, що розміщені в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, які надані місцевим органам виконавчої влади.

5 група (відсоток ризику -100) - всі інші активні рахунки.

Оцінити ризикованість активів можна за допомогою коефіцієнтів:

До активів підвищеного ризику належать цінні папери (за винятком державних боргових зобов’язань), факторинг, лізинг, інвестиційні вкладення, перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською.

Відповідно до міжнародних стандартів оцінка проводиться за трьома видами ризиків:

- кредитному;

- ринковому;

- операційному.

I. Визначення кредитного ризику активів за міжнародними стандартами

Існує два принципово різних, альтернативних підходи до розрахунку кредитного ризику банку, встановлених Базельською угодою:

- „стандартизований підхід” або „підхід зовнішніх рейтингів”;

- „підхід внутрішніх рейтингів”.

Кожен із них поділяється на два альтернативних варіанти:

• стандартизований підхід - на спрощений та загальний;

• підхід внутрішніх рейтингів - на фундаментальний та поглиблений.

Окремий банк може використовувати лише один із альтернативних

підходів. Різні банки в одній країні можуть застосовувати різні підходи до оцінки кредитного ризику. Всі банки можуть використовувати спрощений стандартизований підхід. Для використання інших підходів потрібно отримати попередній дозвіл органу нагляду.