Принципи корпоративного управління

Розвиток світових економічних процесів за останні десятиліття характеризується зростанням ролі корпорацій, поглибленням процесів глобалізації та інтернаціоналізації діяльності суб’єктів господарювання. Фундаментальні зміни у світовій економіці зумовили необхідність розробки міжнародних загальноприйнятних правил, які допомогли б побудувати систему ефективного управління та контролю за діяльністю корпорацій. Сукупність таких правил узагальнено в документах, які розроблені та затверджені в рамках міжнародних структур та організацій.

У 1999 році Організація економічної співпраці та розвитку (OECP) сформулювала принципи корпоративного управління - документ, що визначає правила, за якими будуються стосунки на фінансових ринках в усьому світі і дотримання яких є однією з необхідних умов залучення інвестицій. Ці принципи, що не є обов’язковими для застосування навіть для країн ОЕСР, являють собою спробу міжнародної спільноти створити загальноприйняті основи корпоративного управління в сфері:

• захисту прав власників (акціонерів);

• однакового ставлення до всіх акціонерів (у тому числі дрібних та іноземних);

• визнання законних прав усіх зацікавлених осіб та заохочення активної співпраці між компанією та зацікавленими особами у створенні добробуту, робочих місць і забезпеченні фінансової стабільності підприємства;

• вчасного і точного розкриття суттєвої інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються AT, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління;

• ефективного контролю та нагляду за діяльністю правління (виконавчих директорів) з боку спостережної ради, забезпечення нею стратегічного керівництва компанією, а також її відповідальність перед компанією і акціонерами.

OECP визначає п’ять базових принципів сучасного корпоративного управління (табл. 2.2).

У документі ОЕСР значна увага приділяється створенню ефективних правових, регулятивних та інституційних засад, на які можуть спиратись усі учасники ринку. Підкреслюється важливість впровадження механізмів захисту сторонами своїх прав, уникнення дублювання та суперечностей між статтями різних правових актів, які регулюють діяльність акціонерних товариств тощо. Принципи, що розроблені ОЕСР, покликані допомогти урядам країн у здійсненні заходів щодо оцінювання та удосконалення правової, інституційної та нормативної баз корпоративного управління, а також надати орієнтири та рекомендації фондовим біржам, інвесторам і корпораціям стосовно удосконалення корпоративного управління.

Окрім ОЕСР, у формуванні принципів корпоративного управління брали також участь Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна мережа корпоративного управління, Конфедерація європейських асоціацій акціонерів “Євроакціонери” та інші міжнародні інституції, що свідчить про значний вплив міжнародного співтовариства на вирішення проблем корпоративного управління.

Європейський банк реконструкції та розвитку виокремлює такі принципи корпоративного управління:

1. Стосунки з клієнтами (висока якість товарів та послуг, помірні ціни, надання правдивої інформації про товари та послуги, належний рівень обслуговування та налагодження довгострокових взаємовідносин із клієнтами).

2. Стосунки з акціонерами (юридична визначеність прав та обов’язків керівників та акціонерів корпорації, гласність правил голосування та складу акціонерів, захист інтересів дрібних акціонерів, дотримання правил проведення зборів акціонерів тощо).

3. Стосунки з працівниками (чітке дотримання трудового законодавства, турбота про добробут працівників загалом).

4. Стосунки з постачальниками (дотримання чітких правил закупівлі, недопущення хабарництва, підтримання з постачальниками лише комерційних відносин, вчасна оплата рахунків постачальників, утримування від закупівлі товарів, торгівля якими заборонена міжнародними екологічними й іншими конвенціями).

5. Стосунки з громадськістю (врахування інтересів місцевого населення, врахування впливу своєї діяльності на стан навколишнього середовища).

6. Стосунки з державними органами та місцевою владою (ретельна сплата податків, дотримання всіх обов’язкових норм чинного законодавства, наявність дозволів та ліцензій, які необхідні для діяльності корпорації).

Сьогодні вдосконалення корпоративного управління на національному рівні стало важливим напрямом зусиль багатьох країн. Одним із інструментів, який використовується для досягнення цієї мети, є запровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління, які являють собою сукупність стандартів та внутрішніх норм, що встановлюють та регулюють порядок корпоративних відносин. Приводом до появи цих документів стало:

• по-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, які існують у сфері корпоративного управління, лише на рівні національного законодавства та необхідності їх врегулювання через запровадження етичних норм у практику корпоративного управління;

• по-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактора національного розвитку та необхідна вимога існування в умовах міжнародного конкурентного середовища.

Найбільш відомі стандарти національного рівня:

• Кодекс Кедбері, сформований комітетом під керівництвом Адрі- ана Кедбері, Радою інформації, Лондонською фондовою біржею і професійною спілкою бухгалтерських службовців 1991 р. у Великобританії;

• Кодекс найкращої практики для німецького корпоративного управління, підготовлений Німецькою групою з корпоративного управління у січні 2000 р.;

• Рекомендації Комітету з питань корпоративного управління під керівництвом М. Вьєно (у редакції 1995 і 1999 рр.), створеного Національною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств;

• Принципи корпоративного управління Греції, підготовлені 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків;

• Основні напрями і проблеми корпоративного управління, що визначені 1994 р. радою директорів “Дженерал моторз”;

• Основні принципи і напрями корпоративного управління в СІНА, підготовлені в 1998 р. Каліфорнійським пенсійним фондом цивільних службовців у відставці - найбільшим у світі пенсійним фондом і одним із найбільших світових інституційних інвесторів;

• Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Бразильським інститутом корпоративного управління;

• Кодекс корпоративного управління, підготовлений у 1998 р. Конфедерацією промисловості Індії;

• Кодекс корпоративного управління, підготовлений у 1999 Вищим фінансовим комітетом Малайзії;

• Кодекс найкращої практики і рекомендації для директорів публічних компаній, підготовлений у 1989 р. (з наступними доповненнями) Гонконгівською фондовою біржею;

• Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Комітетом з питань корпоративного управління Підприємницької координаційної ради Мексики.

Правовий статус кодексів корпоративного управління неоднаковий у різних країнах. У деяких країнах світу кодекси є обов’язковими для виконання, в інших мають рекомендаційний характер. Так, американський закон SOX є обов’язковим для виконання всіма компаніями, акції яких котируються на біржах СІЛА. Причому в межах своєї компетенції виконавчі й фінансові директори фірми зобов’язані забезпечити гарантії щодо запобігання або своєчасного виявлення випадків несанкціонованого придбання, використання або переміщення корпоративних активів, якщо це може істотно вплинути на фінансову звітність компанії. В інших державах, наприклад у Великобританії, прийняття кодексу не є обов’язковим. Водночас корпорації, акції яких котируються на LSE, зобов’язані обґрунтувати відмову запровадження кодексу.

Перевага кодексу корпоративного управління порівняно із законом полягає у його гнучкості. Законодавчо врегулювати кожний аспект корпоративної поведінки практично нереально, оскільки це довготривалий процес, складність якого полягає у неоднаковості поглядів різних розробників проектів. Проте усунути прогалини в законодавстві можна за умови здійснення цього на рівні кожної окремої компанії, виходячи із напрямів її діяльності та особливостей відносин між членами компанії в межах загальноприйнятого національного кодексу.

В Україні в 2003 році рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку затверджені “Принципи корпоративного управління України”, які були підготовлені Спеціальною робочою групою з питань корпоративного управління та прав акціонерів, до складу якої входили як представники державних органів (Антимонопольний комітет, Міністерство юстиції, Фонд державного майна та ін.), так і представники недержавних організацій, у тому числі міжнародних. Метою прийняття “Принципів корпоративного управління” є викладення на підставі загальноприйнятих міжнародних стандартів корпоративного управління та з урахуванням національних особливостей і досвіду принципів та рекомендацій, необхідних для удосконалення практики корпоративного управління в Україні.

Цей документ містить важливі принципи та рекомендації щодо якісного та прозорого управління товариством, дотримання яких має допомогти товариствам у підвищенні їх інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. “Принципи корпоративного управління” орієнтовані на національні особливості умов функціонування товариств і на ті проблеми, які найбільше впливають на ефективність їхньої діяльності.

Сутність принципів корпоративного управління України наведено в таблиці 2.3.

Принципи корпоративного управління є свого роду посібником, який дає відповіді на питання, як українським підприємствам подолати “кризу довіри” вітчизняних та іноземних інвесторів та як залучати фінансові ресурси на вітчизняному і на міжнародних фондових ринках.

Принципи корпоративного управління дають відповіді не тільки на питання, як мобілізувати капітал, але й яким чином здійснювати належний контроль за його ефективним використанням. Відповідь на це питання є ключовим завданням корпоративного управління і обумовлена проблемою, яка виникла внаслідок розмежування функцій власності та управління і необхідністю приділення належної уваги захисту прав інвесторів в умовах, коли одні особи володіють товариством, а інші ним управляють.

З огляду на це, “Принципи корпоративного управління” адресовані насамперед тим українським підприємствам, яким потрібні інвестиції і які готові для їх залучення відповідати найвищим стандартам корпоративного управління. Потенційно - це публічні акціонерні товариства, акції яких купуються та продаються на організованому фондовому

ринку. Разом з тим документ містить універсальні принципи та рекомендації щодо ефективного управління товариством. Тому його положення можуть застосовувати як акціонерні товариства, так і інші види товариств у частині, яка відповідає нормам чинного законодавства, що регулює їх діяльність.

Розроблення та прийняття кодексу корпоративного управління в Україні має стати стимулом для підвищення рівня корпоративної культури вітчизняних акціонерних товариств та збільшення розмірів іноземних інвестицій в економіку країни, що, у свою чергу, сприятиме виходу вітчизняних компаній на міжнародний рівень.

2.3