Оцінка за даними балансу фінансових коефіцієнтів ліквідності

У пасиві балансу відбиваються джерела засобів, у складі яких є позикові. Засоби пасивів розміщаються в активах таким чином, щоб вони принесли максимальну віддачу. Однак активи можуть виконувати й іншу функцію.

Поняття платоспроможності і ліквідності дуже близькі і їх часто ототожнюють, хоча істотно відрізняються. Платоспроможність показує можливість підприємства відповісти по зобов'язаннях у межах визначених для цього законодавством термінів. Поняття ліквідності більш ємне. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Існує також поняття ліквідності активів. Воно зв'язано з часом звертання активу в гроші. Чим менше час, що буде потрібен, щоб даний вид активу був переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.

Активи підприємства підрозділяються на 4 групи в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в гроші.

До першої групи відносяться найбільш ліквідні активи: усі статті коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції.

Другу групу утворять швидко реалізовані активи, тобто такі, для перетворення яких у грошову форму потрібен більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані.

Наступну групу складають повільно реалізовані активи. Виробничі запаси можна реалізувати як звичайні матеріальні цінності, але для цього потрібно час. Ще більше часу може знадобитися, щоб перетворити виробничі запаси і витрати в незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім у кошти.

Останню групу утворять необоротні активи підприємства, відбивані в першому розділі активу балансу.

Пасиви балансу, у свою чергу можна згрупувати по ступені настання терміну їх оплати. Тільки за даними балансу повну інформацію одержати неможливо. Тому необхідно користатися даними, що маються в примітках до звітів.

Можна зробити орієнтоване угруповання. До першої групи можна віднести найбільш термінові зобов'язання - кредиторську заборгованість по придбаних товарам, роботам, послугам.

Другу групу утворюють короткострокові пасиви. Це короткострокові позикові засоби, поточні зобов'язання за товари, роботи, послуги, зобов'язання по розрахунках та інші поточні зобов'язання. Сюди ж варто віднести частину пасивів, представлених у другому розділі пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», у частині сум, планованих до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу п'ятого пасиву балансу «Доходи майбутніх платежів»[19, 44].

Третю групу утворять довгострокові пасиви, що відображені в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п'ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи.

Четверта група - це найбільш стійкі пасиви, представлені в статтях першого розділу пасиву балансу.

Якщо порівняти засоби в активі, розташовані у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, розташованими в порядку зростання термінів погашення зобов'язань, то можна зробити оцінку ліквідності балансу.

Ліквідним є баланс, якщо дотримуються наступні нерівності: сума засобів першої групи активів більше дорівнює чи сумі засобів першої групи пасивів. Аналогічно зіставляються друга і третя групи активів і пасивів. Четверта умова відбиває необхідність утворення власних оборотних коштів, тобто сума активів четвертої групи повинна бути менше чи дорівнювати сумі власних засобів першої групи пасивів.

Якщо нерівності не виконуються, аналітик повинний з'ясувати причини і ступінь несприятливого впливу на фінансовий стан підприємства невиконання цієї нерівності. Наприклад, не виконується перша нерівність, але друге і третє виконуються. Таким чином, підприємство не має коштів, щоб розплатитися по найбільш терміновим зобов'язанням. Однак, прийнявши заходи для стягнення, наприклад, простроченої дебіторської заборгованості, підприємство може покрити термінові борги.

Наступним є аналіз фінансових коефіцієнтів ліквідності. Розраховуються показники загальної (поточної), термінової й абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності показує, у якому ступені, наявні оборотні активи достатні (якщо їх реалізувати протягом одного року) для задоволення поточних зобов'язань з річною терміновістю погашення і визначається відношенням суми оборотних активів до поточного зобов'язанням. Вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути, принаймні досить для погашення короткострокових зобов'язань. Перевищення короткострокових засобів над зобов'язаннями більш ніж у два рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу.

Коефіцієнт термінової ліквідності визначається як відношення оборотних активів, зменшених на величину запасів до поточного зобов'язанням. Нормативним вважається значення коефіцієнта, рівне 0,7 — 0,8.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується як відношення суми коштів і поточних фінансових інвестицій до поточного зобов'язанням. У західній практиці цей показник розраховується рідко. У країнах з перехідною економікою його оптимальне значення визнається на рівні 0,2 — 0,35. Аналіз балансів багатьох підприємств показує, що величина коефіцієнта абсолютної ліквідності коливається від 0,001 до 0,1 і перевищує цю верхню межу тільки для дуже благополучних підприємств. Тому для українських підприємств мати в залишках 10% від поточних зобов'язань, можна вважати нормальним явищем.

8.2.