5.1. Загальна характеристика політики захисту споживачів

Питання захисту споживачів займають одне з нагальних місць у правовій системі ЄС. Ця сфера є досить розгалуженою, сформованою у систему зі своєю специфікою. Її відображено у різних правових актах ЄС.

Крім того, політика ЄС у сфері захисту споживачів переслідує такі цілі: високий рівень захисту здоров’я, безпеки та економічних інтересів споживачів; сприяння їх правам на інформацію, освіту та організацію з метою забезпечення їх інтересів; врахування вимог із захисту інтересів споживачів при визначенні та запровадженні інших напрямів політики та діяльності ЄС.

Узагальнюючи на цій основі положення інших актів законодавства ЄС, можна дати таке визначення праву споживачів – це сукупність правил, що їх спеціально створено, та принципів, що сформувалися, для регулювання відносин, учасником яких є споживач продукту, причому імперативи, спрямовані на захист споживача, можуть поширюватися на різні аспекти ринкових операцій.

Дефініція „споживач” в праві та політиці ЄС не має єдиного формулювання, у різних директивах, регламентах, де вживається термін „споживач”, міститься власний орієнтир.

- фізична особа, яка укладає договір, як правило, не у комерційних та професійних цілях (виключенням є відносини з надання туристичних послуг, коли підприємець споживає туристичні послуги у бізнес-турі);

- особа, яка безпосередньо споживає продукт, що займає кінцеву сходинку у економічному процесі (наприклад, у Директиві про маркування алкогольної продукції[279]).

Крім того, у доктрині термін „споживач” застосовується до особи, якій заподіяна шкода неналежним продуктом (товаром, послугою).

Поняття „продукт” в законодавстві ЄС є теж неоднозначним у залежності від сфери споживчого законодавства:

- товари, у тому числі нерухоме майно, послуги, права та зобов’язання (Директива 2005/29);

- майно, включаючи електрику (Директива 85/374);

- продукт, який призначено для споживання будь-якою особою, включаючи товари, роботи, послуги, у тому числі використані та перероблені продукти (Директива 2001/95).

Нарешті, термін „товари” визначається як рухоме майно, окрім води, газу, електрики (Директива 99/44).

Серед напрямків споживчої політики ЄС можна умовно виокремити такі: інституційна база, безпека продукції, як загальна, так і окремих продуктів; вимоги до якості товарів, послуг; договірні зобов’язання; нечесна підприємницька практика відносно споживачів; розв’язання спорів за участю споживачів.