Захист від незаконного вислання

Особливим об’єктом зацікавлення Директиви від 1964 року став захист від незаконного вислання. У положеннях цього акту знаходимо не тільки законні підстави видалення осіб із території держави-члена ЄС, але й важливі процесуальні гарантії ля сторін, які посилаються на право в’ їз у та перебування у державах-членах ЄС.

Ві дпові дно до положень названої Директиви, д о головних гарантій зараховуються:              право              повторного в’ їз у, право

тимчасового перебування, право знати причини рішення, а також право на правові засобів захисту.

У випадку завершення строку дії національного або закор онного паспорта, та навіть сумнівів що о грома янства його власника ержава, яка раніше ви ала такий окумент, повинна озволити особі повторний в’ їз на свою територію без жод них формальностей.1

Натомість особа, яка чекає рішення про надання або від мову у вид анні першого дозволу на перебування, має право тимчасово залишитися в д аній д ержаві. Рішення повинно бути прийняте не пізніше, ніж протягом 6 місяців від моменту подачі заяви.[89] Проте у випадку видачі рішення, за яким право на перебування не на ається, особа має 15-ти енний строк ля виїзду з країни, а в ситуації вислання цей період прод овжується до 1 місяця.

Ві дпові дно до ст. 6 Директиви 64/221 особа, зацікавлена в отриманні інформації, має право знати підстави кожного негативного рішення, прийнятого у її справі, хіба що це суперечило б інтересам д ержави. Пояснення цієї справи повинно бути настільки зрозумілим та вичерпним, щоб надати можливість особі приготуватися до захисту.

Суд ЄС також прийняв рішення про застосування ст. 9 Директиви 64/221, яка регулює право на захист. У рішенні R. v. Secretary of State for the Home Department (ex parte Santillo) італієць був засуджений британським суд ом за кілька серйозних злочинів, серед інших, за зґвалтування. Його було засуджено на 5 років ув’язнення разом з розпорядженням про д епортацію; сам же д окумент розпорядження був вид аний тільки через 5 років.

Натомість справа Monteil v. Secretary of State for the Home Department[90] стосувалася французького грома янина, засуд женого на 12 місяців позбавлення волі, між іншим за жебрацтво та оголювання в громад ському місці. Наприкінці покарання його намагалися депортувати з Великобританії. Проте він успішно оскаржив розпорядження про депортацію, аргументуючи тим, що усі злочини він з ійснив через алкоголізм, від якого він вилікувався. Подібна тактика захисту використовувалася у справі Astrid Proll v. Entry Clearance Officer, Dusseldorf.[91] Громадянка Німеччини, яка апелювала д о суду, була в минулому членом терористичної організації під назвою Бад ер Майнхоф (Bader Meinhof), за що була засуд жена. У 80-тих роках вона тричі подавала заяву на отримання д озволу на в’їзд д о Великобританії, а у 1985 році поїхала туд и за дорученням німецького журналу. Кожного разу її заяву відхиляли. Через подання апеляції пані Пролл змогла переконати Імміграційний апеляційний су , що вона змінилася і більше не становить загрози для громадського порядку та безпеки.

Таким чином, грома янин Співтовариства повинен мати право на повторний розгляд його ситуації, особливо тоді, коли обставини заборони, на його думку, не існують.[92]