Загальні зауваження

Для визначення змісту принципу вільного пересування працівників основоположне значення має визначення поняття “працівник”. Як Римський д оговір, так і акти вторинного європейського законо авства використовують це поняття, але не визначають його.

Тлумачення поняття “працівник” здійснив лише Суд ЄС. Згідно з його позицією досліджуване поняття слід інтерпретувати за критеріями, які виводяться не з національних актів,[16] а з законодавства Співтовариства. Якби було не так, то, на думку Суду, нормативні акти, які стосуються вільного пересування працівників, не мали б є иного застосування в межах Співтовариства. Кожна держава-член ЄС тоді могла б модифікувати зміст поняття і самостійно обмежувати захист, наданий працівникам Римським д оговором. Також усклад нився б контроль на застосуванням нормативного акту з боку інституцій Співтовариства. На думку Суду ЄС поняття “працівник” не можна розглядати вузько, оскільки воно стосується однієї з фундаментальних свобод, гарантованих Договором про Європейське Співтовариство. Представлена таким чином позиція Суду ЄС вперше була висловлена в 1964 році в справі Haekstra (nee Unger),[17] а потім була розвинута в подальших рішеннях. У них Суд ЄС визначив, що працівники в розумінні європейського права - це:

1. конкретні особи (ratione personae),
2. пов’язані з професійною діяльністю (ratione materiae),
3. д ля виконання якої встановлюються певні територіальні межі (ratione loci).