Поняття “працівник” (ratione personae)

У світлі практики Суду ЄС вислів “працівники держав- членів ЄС” слід тлумачити через зв’язок особи з даною державою. Це неточне визначення, д ане Судом ЄС, викликало в минулому багато запитань.

Відповідаючи на це питання, необхідно користуватися рішеннями інституцій Співтовариства, які емонструють, що право на вільне пересування працівників скероване лише о громадян д ержав-членів ЄС.[18] Також Маастрихтський д оговір обмежує значеннєве поле суб’єкта принципу до “громадян Союзу”, тобто в юри ичному розумінні о грома ян ержав- членів ЄС. Проте виникає питання: на під ставі якого права має визначатися цей статус? На підставі права Співтовариств чи національного права?

Про незрозумілість поняття “національності” свідчить багато судових прецедентів Суду ЄС. Найчастіше сумніви виникають у ситуаціях, коли у когось більше, ніж одне громадянство. У рішенні Micheletti amp; others v. Delegacion del Gobierno en Contabria іспанська вла а ві мовила Мічелетті, який працював у Іспанії (і мав под війне громадянство: італійське та аргентинське), у ви ачі йому сві оцтва, яке б визнавало його громадянином Співтовариства. Відмова спиралася на ст. 9 іспанського цивільного ко ексу, яка зазначає, що у випа ку по війного грома янства, першість має грома янство, яке відповідає місцю перебування перед прибуттям до Іспанії. В цьому конкретному випа ку переважило аргентинське громадянство. Суд ЄС не погодився з таким рішенням і ствер ив, що хоча умови отримання і втрати грома янства, ві пові но о міжнаро ного права, належать о компетенції кожної держави-члена ЄС, все ж така компетенція має реалізовуватися у відповідності з правом Співтовариства. У такому випадку, якщо особа підтвердить документально, що вона є грома янином ержави-члена ЄС, інші країни-члени ЄС не мають права заперечувати її статус лише тому, що вона має грома янство ще й третьої ержави, яка не є членом Співтовариства.

Однак на Самміті в Ед инбурзі в груд ні 1992 року лід ери ержав і уря ів-членів Співтовариства остаточно визначили:

“Питання, чи особа має грома янство ержави-члена ЄС бу е розглядатися тільки на підставі національного права зацікавленої країни-члена ЄС”. Отже, д ержави-члени ЄС не погод ились із рішенням Суду ЄС по справі Мічелетті[19].

Для визначення поняття “громадянство”, за відсутності прямо протилежних приписів, право Співтовариства відсилає до законод авчих норм окремих держав-членів ЄС. Отже, працівник вважається грома янином ержави-члена ЄС то і, коли він виконає умови, пере бачені ля такого статусу законо авством цієї держави.

Наступне питання стосується проблеми, чи працівник повинен бути одночасно громадянином і жителем тієї самої держави-члена ЄС. Судова практика Суду ЄС і Регламент Ради № 1612/68 розвіюють сумніви. У ст. 1 Регламенту чітко зазначено, що кожен грома янин, незалежно ві місця проживання, має право займатися оплачуваною працею як працівник і здійснювати її на території іншої д ержави-члена ЄС. Підтвердження цього положення знаход имо також у практиці Суду ЄС, з якої чітко випливає, що не існує зобов’язання кумулятивного дотримання цих д вох умов. Проте слід д одати, що саме проживання не є достатньою підставою для того, щоб користуватися правом Співтовариства. У зв’язку з цим вищезазначені умови стосуються грома ян ержав-членів ЄС і тільки тих, які виїхали з рід ної країни або мають такий намір.